Справа № 148/1684/20
Провадження № 22-ц/801/891/2021
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.
Доповідач:Сопрун В. В.
21 квітня 2021 рокуСправа № 148/1684/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №148/1684/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року, яке ухвалене суддею Саламахою О.В. в Тульчинському районному суді Вінницької області,
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, мотивуючи позовні вимоги тим, що 10 січня 2018 року сторони зареєстрували шлюб. За період перебування їх у шлюбі у них народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ухиляється від покладених на нього обов'язків. В даний час дитина проживає з позивачем та повністю знаходиться на її утриманні. Позивач не працює, займається виключно вихованням та доглядом дитини.
Відповідач є фізично здоровим, працює в Тульчинському торговельно-розважальному комплексі «Європейський», отримує заробітну плату, а тому має можливість утримувати позивача до досягнення дитиною трирічного віку.
Просила суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дочкою трирічного віку.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн, щомісячно, починаючи з 07 жовтня 2020 року і до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не дотримано вимог процесуального законодавства, а ухвалене рішення не відповідає вимогам ст.206 ЦПК України. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ним було помилково визнано позовні вимоги, оскільки отримуючи мінімальну заробітну плату, сплачувати аліменти на утримання дружини він має можливості.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 10 січня 2018 року Тульчинським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області між сторонами зареєстровано шлюб (а.с.5).
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 25 липня 2018 року Тульчинським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області (а.с.6).
Згідно довідки Тульчинської міської ради № 518 від 24 вересня 2020 року, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю - позивачем ОСОБА_1 та знаходиться на утриманні останньої (а.с.7).
Положеннями статей 75, 80, 84 СК України передбачено, що право на утримання (аліменти) має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Частиною другої статті 80 СК України передбачено, що розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.
Згідно з положеннями частин другої, четвертої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має і у разі розірвання шлюбу.
Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища. Розмір утримання не пов'язаний з розміром доходу дружини, а залежить від можливості чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно застосував наведені вище положення СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дружини в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн щомісячно, до досягнення дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є працездатною особою, має змогу надавати матеріальну допомогу ОСОБА_1 , яка здійснює догляд за їхньою спільною донькою, що не досягла трирічного віку, у зв'язку з чим позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід.
З листопада 2019 року працює у ФОП ОСОБА_4 та займає посаду охоронника, тобто у нього є можливість надавати ОСОБА_1 матеріальну допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як передбачено частиною 4 статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Визначений судом розмір аліментів на дружину відповідає обставинам справи, а доводи ОСОБА_2 про відсутність у нього можливості сплачувати аліменти на дружину є безпідставними.
Посилання ОСОБА_2 на те, що є судовий наказ від 11 листопада 2020 року про стягнення з нього аліментів на утримання доньки, висновків суду не спростовують, оскільки сплата аліментів на утримання доньки не звільняє його від обов'язку надавати матеріальну допомогу дружині. Подальша зміна майнового чи сімейного стану платника аліментів не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, а може бути підставою звернення до суду з вимогою про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 206 ЦПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1). У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4).
Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності. Визнання позову відповідачем - це його одностороннє вільне волевиявлення, спрямоване на припинення спору з позивачем.
Із матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про розгляд цієї справи без його участі. Також зазначив, що позовні вимоги визнає.
Відповідно до ч. 6 ст.263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані положення дотримано та враховано подання заяви про визнання позовних вимог відповідачем.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що він помилково визнав позовні вимоги, оскільки є юридично не обізнаним та був впевнений, що цей позов стосується стягнення аліментів на дочку ОСОБА_3 , апеляційний суд не бере до уваги, оскільки на час подання заяви від 22 грудня 2020 року, судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дочки, був виданий ще 11 листопада 2020 року, що спростовує його доводи.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для скасування рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують вірні висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 21 квітня 2021 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Міхасішин І.В.