Провадження № 2-а/742/32/21
Єдиний унікальний № 742/739/21
20 квітня 2021 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Коваленка А.В., за участю секретаря судових засідань Риндя Л.А., Сіра І., за участі позивача ОСОБА_1 та його представника Жайворонко І.В.,розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області , інспектора СРПП №2 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області Гордієнко Юлії Анатоліївни про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 05.12.2021 року серія ГАА №972987 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП .
Свої вимоги аргументує тим, що відповідно до вказаної постанови він 05.12.2020 року о 22 годині 20 хвилин перебував в Приміщенні Прилуцького ВПР в м.Прилуки по вулиці Котляревського,66 без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема без распіратора або захисної маски.
Свою винуватість у вчиненні інкримінованому йому адміністративному правопорушенні за ч.2 ст.44-3 КУпАП не визнає, аргументуючи свої вимоги тим, що 05.12.2020 року близько 22 години, до його жилого будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 приїхав патруль поліції в складі двох чоловіків ( чоловіка та жінки), які повідомили йому, що він рухаючись на автомобілі марки DAEWOO NЕХІА, д.н.з. НОМЕР_1 рухався в м.Прилуки, по вул.Гвардійська та не зупинився на їх вимогу, у зв'язку чим вони переслідуючи його автомобіль прибули до його господарства.
На його подвір'ї поліцейський застосував до нього фізичну силу, при цьому зламав йому ключицю та порвав верхній одяг, в результаті чого його було силою поміщено до службового автомобіля, і в послідуючому доставлено до Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області.
В Прилуцькому відділі поліції, 05.12.2020 року відносно нього було складено наступні постанови та протокол про адміністративне правопорушення, зокрема: постанову про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП, постанову про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП, складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення зач.2 ст.44-3 КУпАП.
Про складання відносно нього постанови по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.44-3 КУпАП він дізнався під час розгляду в Прилуцькому міськрайонному суді, 28.01.2021 року ( суддя ОСОБА_2 ) адміністративної справи за складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП. Вищевказане свідчить про поважність пропуску строку на оскарження постанови до суду, оскільки такий строк пропущено не з його вини, а з поважних причин.
Позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення , оскільки до приміщення Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області його було доставлено працівниками СРПП із застосуванням сили та примусово, а тому він не міг та не мав можливості мати при собі захисну маску або распіратор. У відділі поліції такими засобами захисту його не було забезпечено ,оскільки він там знаходився поза своєю волею, тобто примусово.
Крім того, на думку позивача вказана постанова не відповідає вимогам, оскільки в ній не зазначено, які норми «Закону» ним було порушено, оскільки диспозиція ч.2 ст.44-3 КУпАП є відсилочною.
В оскаржуваній постанові не вказано порушення норм законодавства які введені постановами Кабінету міністрів України, наказами головного санітарного лікаря України та рішеннями органів місцевого самоврядування пов'язаних з СОУЮ-19.
Вказане порушення є надуманим і не відповідає фактичним обставинам та не підтверджується жодним доказом.
29.03.2021 року від інспектора ВРПП Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області Гордієнко Ю. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються та в задоволенні позову просить відмовити.
Свої заперечення аргументує тим, що при винесенні постанови вона діяла в межах чинного законодавства та зазначила, що 05.12.2020 нею інспектором СРПП № 2 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 021189, відносно водія ОСОБА_1 , 1953 р.н., який 05.12.2020 о 21 год. 45 хв. гр. керуючи транспортним засобом DAEWOO NЕХІА, д.н.з. НОМЕР_1 в м. Прилуки по вул. Гвардійській, у якого в темну пору доби не були ввімкнені фари ближнього світла, чим порушивши п. 19.1 ПДР України, скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
В подальшому ОСОБА_1 було запрошено до Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області для з'ясування обставин даної події. Прибувши до службового приміщення відділу поліції ОСОБА_1 перебував в середині без захисної маски. Поліцейськими було зроблено йому зауваження щодо дотримання карантинних обмежень, але останній не реагував, тому відносно ОСОБА_1 було складено постанову за ч. 2 ст. 44-3КУпАП.
Відповідач Головне Управління Національної поліції в Чернігівській області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.03.2021 року поновлено строк на для звернення до суду та відкрито провадження в справі та призначено розгляд справи на 11 год.30 хв. 23 березня 2021 року.
23 березня 2021 року в зв'язку з надходженням клопотання Головнго Управління Національної поліції в Чернігівській області про відкладення розгляду справи та першої неявки в судове засіданні позивача розгляд справи відкладено до 10 год 00 хв. 08 квітня 2021 року.
ІІІ. Позиції сторін.
В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити, а також показав, що 05.12.2021 року від дійсно рухався на своєму автомобілі з смт. Ладан додому. Коли він під"їхав і зупинився в дома в дворі то за ним зайшли два поліцейських (чоловік та жінка). Чоловік застосував до нього силу і відвів до службового автомобіля. Після чого його відвезли на вулицю Пирятинська де знаходився інший наряд поліцейських. Там він продув прилад «Драгер», який не виявив вживання ним алкогольних напоїв. Після чого його примусово доставили у відділ поліції де і склали протоколи про адміністративне правопорушення. Оскільки , він був затриманий і не мав можливості вз'яти маску з автомобіля, а при вході у відділок його не забезпечили маскою, то він дійсно перебував без маски, але його вини в цьому немає.
Відповідачі в судовому засідання не з'явилися, хоча належнм чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Допитана в якості свідка ОСОБА_3 показала, що вона знаходиться в дружніх відносинах з ОСОБА_1 19 лютого 2021 року вона приїхала до нього щоб відремонтувати автомобіль. Поки ОСОБА_1 ремонтував автомобіль вона допомагала йому і розчищала сніг. Під снігом вона знайшла конверт в якому виявила три постанови і передала його ОСОБА_1
05 грудня 2021 року постановою серія ГАА №972987 інспектор СРПП № 2 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області Гордієнко Юлія Анатоліївна притягнула ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП у виді штрафу в розмірі 170 гривень.
Згідно постанови, 05.12.2020 року близько 22 годині 20 хвилин ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 перебував в приміщенні Прилуцького ВП без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема без распіратора або захисної маски , що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
05 грудня 2020 року поліцейським СРПП Селезько В.І. о 22 год.25 хв. відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії БАВ № 021188 про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП у виді штрафу розміром 425 гривень.
05 грудня 2020 року поліцейським СРПП Гордієнко Ю.А. о 22 год.25 хв. відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії БАВ № 021189 про накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст.122 КУпАП у виді штрафу розміром 425 гривень.
05 грудня 2020 року поліцейським СРПП Селезько В.І о 22 год.40 хв. складено на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР № 383918 за ст.122-2 КУпАП.
З долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що 05.12.2020 року працівники поліції на службовому автомобілі переслідують інший автомобіль, як зазначив ОСОБА_1 , на відображеному на відео автомобілі рухається він і заїжджає на територію свого домоволодіння. Після чого в бік автомобіля рухається працівник поліції.
V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Відповідно до ст. 29 вказаного Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прийнято Постанову КМ України № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно якої з метою запобігання поширенню на території України вказаної гострої респіраторної хвороби, з 01.08.2020 по 31.12.2020 на території України установлено, шляхом продовження на всій території України дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11.03.2020 № 211 та № 392 від 20.05.2020.
Відповідно до п.п. 1 п. 10 Постанови КМ України № 641 ві 22.07.2020, в редакції чинній станом на 05.12.2020, на території України на період дії карантину заборонялося перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Частини друга статті 443 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 44-3 КУпАП.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює,а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами:
1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;
2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані;
3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї;
4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію;
5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.
Більше того, приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04
Відповідно до п.п. 1,3,8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року по справі № 295/3099/17 та від 13.02.2020 року по справі № 524/9716/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, що він був фактично затриманий працівниками поліції та примусово доставлений до Прилуцького ВП ,суд вважає, що дані твердження є логічними послідовними і такими, що повністю узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме протоколом та постановами, які складені на ОСОБА_1 у відділі поліції, а також відеозаписом з який також підтверджує показання останнього щодо фактичних обставин, які відбувалися 05.12.2020 року підчас затримання ОСОБА_1 працівниками поліції.
Відповідач інспектор СРПП №2 Прилуцького ВП ГУНП в Чернігівській області Гордієнко Юлії Анатоліївни у відзиві зазначає, що дійсно ОСОБА_1 був запрошений до відділку поліції для з'ясування обставин допущених останнім правил дорожнього, що також підтверджує доводи позивача про знаходження його в приміщенні Прилуцького ВП під контролем працівників поліції.
З відеозапису долученого до матеріалів справи та показань ОСОБА_1 вбачається, що ймовірне місце вчинення адміністративного правопорушення знаходиться на значній відстані від Прилуцького ВП ГУНП.
Всі постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та протокол складені майже в один час у Прилуцькому відділі поліції, але матеріали справи не містять жодних доказів того, що скласти протокол та винести постанови про вчинення адміністративного правопорушення у працівників поліції не було можливості на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Також відповідачами на не дано суду доказів, які б свідчили про здійснення адміністративного затримання ОСОБА_1 .
Зі змісту ч.2 ст.44-3 КУпАП випливає, що склад вказаного порушення обумовлює наявність в діях особи вини у формі умислу.
Натомість, відповідачами не спростовані доводи позивача про те, що останній був доставлений від свого будинку до Прилуцького ВП ГУНП примусово, тобто фактично було здійснено адміністративне затримання в зв'язку з чим не мав можливості взяти маску, яка з його слів залишилася в автомобілі , а при в ході в поліцію його маскою не забезпечили, а отже не доведено наявності в його діях умислу.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості, суд констатує, що працівником Національної поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.
Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
На підставі викладеного, Суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, що не дає підстав стверджувати про допущення позивачем порушення в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.
Сам факт, визнання позивачем тих обставин , що він перебував у відділку поліції не свідчить про дотримання працівниками поліції вимог законодавства щодо законності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Суд вважає, безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду, оскільки матеріали справи не містять доказів того коли постанова була вручена останньому, посилання на відмітку в протоколі про направлення поштою постанови позивачу не є належним доказом на підтвердження часу її вручення, а отже , на переконання суду строки звернення до суду в позовною заявою порушені з поважних причин.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведення вини особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За таких обставин , суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП .
Щодо позовних вимог до ОСОБА_4 , то з урахуванням того, що вона діяла при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від імені Головного управління національної поліції в Чернігівській області, а отже є неналежним відповідачам, то позовні вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VI.Судові витрати.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1 стаття 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 при подачі позову сплатив судовий збір в розмір 454 гривень , а тому витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме в сумі 227 гривень.
Згідно з розрахунку витрат на правничу допомогу від 08 квітня 2021 року, адвокатом Жайворонко І.В. надано правову допомогу ОСОБА_1 на суму 5000 гривень, яка складається з : правового аналізу матеріалів справи - 02 години- 500 грн.; підготовка та складання позовної заяви про скасування постанови -6год. - 2000 грн.; представництво інтересів у суді (участь у суді першої інстанції, складання та подання письмових заперечень на клопотання відповідача,складання та подання клопотання про визнання доказу недопустимим) -2500 грн.
Згідно з акту здачі-прийняття послуг з надання правничої допомоги від 20 січня 2021 року, адвокатом Жайворонко І.В. надано правову допомогу ОСОБА_1 на суму 5000 гривень, а останнім прийнято вказану правову допомогу.
Договору про надання правової допомоги та відомостей про їх оплату позивачем не надано.
Крім того, в судовому засіданні позивач зазначив, що він уклав договір з адвокатом на представлення його інтересів по скасував чотирьох протоколів про притягнення його до адміністративної відповідальності, справи по яким розглядаються в Прилуцькому міськрайонному суді і за дані послуги він сплатив адвокату 6000 гривень.
Враховуючи викладене, а також показання ОСОБА_5 суд, критично ставиться до розрахунків наданих адвокатом на підтвердження витрат на правову допомогу в даній справі, оскільки вони не відповідають фактичним витратам, які понесені позивачем, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 241-246, 255, 286 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області - задовольнити.
Скасувати постанову від 05.12.2021 року серія ГАА №972987 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП .
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст. 44-3 КУпАП - закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліцїї в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати понесені на сплату судового збору в розмірі 227( двісті двадцять сім) гривень.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.В.Коваленко