Справа № 755/2512/21
Провадження № 2/755/1906/21
(заочне)
"21" квітня 2021 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді: Хромової О.О.,
при секретарі: Бондар С.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 29 червня 2010 року № б/н в розмірі 51 322,15 грн та судові витрати в розмірі 2 270 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору від 29 червня 2010 року № б/н, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт. Відповідно до умов кредитного договору позивачем було виконано свої зобов'язання, надано відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на відкритий картковий рахунок, однак відповідач не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими платежами за умовами договору. Станом на 14 січня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» в загальному розмірі
51 322,15 грн, яка складається з: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 48 022,67 грн та заборгованості за простроченими відсотками - 3 299,48 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи до 18 березня 2021 року та встановлено відповідні строки.
Разом з позовом від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника та про згоду на ухвалення заочного рішення.
У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подала. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, 06 квітня 2021 року повернувся до суду неврученим з відміткою «Укрпошти» про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання». Крім того, оголошення про розгляд даної справи Дніпровським районними судом міста Києва розміщувалося на офіційному веб-порталі судової влади.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлялася належним чином, відзив на позовну заяву не подала та не повідомила причини його неподання, а також те, що сторона позивача не заперечувала щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, про що свідчить прохальна частини позову, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до статей 280-283 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 29 червня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг № б/н, відповідно до умов якого позивачем видано відповідачеві кредитну картку, відкрито картковий рахунок та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому неодноразово збільшувався. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Договір укладений шляхом підписання позичальником анкети-заяви № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк».
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами. Будь-яких інших відомостей, зокрема, щодо отриманої суми кредиту, процентної ставки, умов та ставок за якими нараховуються штрафи, строку кредитування та іншого - в даній анкеті-заяві не вказано.
Дані обставини, як факт написання анкети-заяви та укладення договору з позивачем, так і факт отримання ним кредитної картки з відкритим на неї кредитним лімітом, відповідач не оспорив.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Витяг із тарифів.
Таким чином, між сторонами укладено договір, на підставі якого виникли договірні правовідносини.
Що стосується характеру договору та виниклих правовідносин, суд зазначає таке.
Позивач за заявою відповідача відкрив йому картковий рахунок, видав відповідачу доступ до даного рахунку через видану йому банківську кредитну картку, та відкрив на даний картковий рахунок кредитування у вигляді визначеного кредитного ліміту.
На підставі даного договору у відповідача виникло право користування картковим рахунком, кредитною карткою і кредитними коштами, які позивач зарахував на відкритий картковий рахунок. Також з даного договору у відповідача виникли грошові зобов'язання перед позивачем по поверненню використаних кредитних коштів на умовах договору.
Щодо умов договору, і щодо розміру невиконаних грошових зобов'язань відповідача, то суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 січня 2021 року становить 51 322,15 грн і складається із: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 48 022,67 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 3 299,48 грн.
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування позичальнику ОСОБА_1
28 серпня 2014 року на картковий рахунок встановлено кредитний ліміт - 1 000,00 грн, який в подальшому максимально збільшувався до 31 161,50 грн.
Судом також досліджено виписку по рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_1 , з якої убачається, що відповідач активно користувалася кредитними коштами, витрачаючи їх на власні потреби, періодично погашала заборгованість за наданим кредитом. При цьому, ОСОБА_1 свідомо приймала умови щодо збільшення кредитного ліміту, оскільки суми фінансових операцій з перерахунку та зняття коштів, які нею здійснювались, перевищували суму початково встановленого кредитного ліміту.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов'язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов'язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків та погашення виниклої заборгованості, а також сплати неустойки, передбаченої договором, у разі прострочення.
Відповідач (позичальник) свої зобов'язання за договором кредиту не виконав належним чином, допустив прострочення в платежах і заборгованість по поверненню кредитних коштів за наданим позивачем розрахунком. Крім того, відповідач не оспорив дані розрахунки, не подав доказів на їх повне або часткове спростування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок в частині наявності використаних і не повернутих кредитних коштів, як такий, що не оспорений і не спростований відповідачем, є правильним і відповідає дійсності, а тому відповідно до цього розрахунку відповідач має заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 48 022,67 грн.
Враховуючи, що відповідачем не спростовано розміру боргу і не доведено його відсутність або його погашення чи часткове погашення, не встановлено підстав для звільнення відповідача від обов'язку по поверненню використаних ним кредитних коштів у вказаному розмірі, або для зменшення вказаної суми боргу, позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимог про стягнення прострочених відсотків в сумі 3 299,48 грн, то суд дійшов таких висновків.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил були надані відповідачу для ознайомлення під час підписання договору; що відповідач погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».
Вказані документи (Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/) не містять підпису клієнта - позичальника, і ніяких інших належних доказів на підтвердження того, що позичальник ознайомлений і погодився саме з такими умовами договору кредиту, позивач не надав. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових Умов та Правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не містять підпису відповідача, тому їх також не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
У самій анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про відсоткову ставку, про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів).
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді такі істотні умови договору як ціну договору (розмір процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. В даній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів і Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують факту підписання позичальником договору саме на таких умовах.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення вказаної суми нарахованих прострочених відсотків. Позивач не обґрунтував і не надав суду достатніх належних доказів саме таких умов укладеного між сторонами договору і підстав для стягнення вказаної суми понад вже стягнутої заборгованості за кредитом, нарахованої за умовами договору, в тому числі і за період прострочення.
Згідно із статтею 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі даного позову до суду позивачем сплачено 2 270,00 грн судового збору. Оскільки позов задоволено частково (на 93 %), тому відшкодуванню підлягають судові витрати в сумі 2 111,10 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 549, 550, 611, 613, 615, 627, 629, 631, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: м. Київ,
вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок
№ НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором від 29 червня
2010 року № б/н в розмірі 48 022,67 грн (сорок вісім тисяч двадцять дві гривні 67 коп.), а також судові витрати в розмірі 2 111,10 грн (дві тисячі сто одинадцять гривень 10 коп.).
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме: Дніпровський районний суд міста Києва.
Повне рішення суду виготовлено 21 квітня 2021 року
Суддя О.О. Хромова