20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 240/1318/20
адміністративне провадження № К/9901/9659/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, Л.Л. Мороз,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оформлену листом №Г-4983 від 13 листопада 2019 року донарахувати та виплатити пенсію, додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року пенсії, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі восьми мінімальних пенсії за віком встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів;
- додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю передбачену статтею 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів;
- доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену статі 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести донарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року до 2 серпня 2014 року:
- пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі восьми мінімальних пенсії за віком встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів;
- додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів;
- доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох мінімальних заробітних плат встановлених Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до суду 18 березня 2021 року.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у донарахуванні та виплаті пенсії, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення у відповідності до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року до 02 серпня 2014 року.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про обставини, на підставі яких Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило донарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного виселення відповідно до ст. ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, а також надає нормативно-правове обґрунтування спірним правовідносинам.
Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності. Скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд касаційної інстанції також бере до уваги, що Верховний Суд в постановах від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 522/6810/17, а також Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2016 року у справі № 285/4300/14-а вже викладали висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а позиція судів першої та апеляційної інстанцій, сформульована в оскаржених судових рішеннях, узгоджується з відповідним правовим висновком Верховного Суду та Верховного Суду України.
Аналогічне правозастосування викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19). Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Верховний Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності.
Так, Європейський Суд з прав людини вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Разом із касаційною скаргою, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду справи № 240/12017/19.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження, відповідно заяву скаржника про зупинення провадження у справі слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Залишити без розгляду заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії до розгляду Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду справи № 240/12017/19.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
3. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Л.Л. Мороз