Справа № 344/19735/19
Провадження № 2/344/673/21
13 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Ковалюк І.П.,
секретарів Караїм Ю.В., Довганич А.В.,
за участі позивача-відповідача ОСОБА_1 , представника позивача-відповідача ОСОБА_2 , відповідача-позивача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про втрату права на житло,-
Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою. Позов обґрунтовує тим, що 27 січня 1995 року на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської Ради народних депутатів № 20 від 24 січня 1995 року йому був виданий ордер на житлове приміщення № 000964 на право зайняття житлового приміщення житловою площею 42,57 кв.м.,що складається з трьох кімнат за адресою: АДРЕСА_1 . До вказаного ордеру були внесені відповідачі - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 20.11.2012 р. на квартиру, спірна квартира є трьохкімнатною, житлова площа - 42,4 кв.м., у тому числі 1-а кімната -12,6 кв.м., 2-а кімната - 17,2 кв.м., 3-а кімната 12,6 кв.м.,кухня - 8,6 кв.м., вбиральня - 1,0 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м., коридор - 17,6 кв.м. Загальна площа квартири - 75,8 кв.м. Кімнати в квартирі ізольовані. Вважає, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Проте, спірна квартира не може бути поділена в натурі, оскільки неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири, а конфліктні відносини між співвласниками перешкоджають домовитися про порядок користування квартирою. Тому вважає, що встановлення порядку користування квартирою не порушить прав інших співвласників квартири та в повній мірі захистить його права на користування своєю власністю. Враховуючи наведене, просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: у користування позивача виділити житлову кімнату площею 17,2 кв. м. разом з балконом 3,6 м. кв., що максимально відповідає його частці в праві власності на квартиру; у користуванні відповідачів залишити дві житлові кімнати, площею 12,6 кв.м, кожна з балконом площею 3,6 кв.м., кухня - 8,6 кв.м., вбиральня - 1,0 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м; в загальному користуванні залишити: кухня-коридор - 17,6кв.м. 3обов'язати КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія та Івано-Франківськтеплокомуненерго розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій) відповідно до встановленого порядку користування квартирою. А також, стягнути з відповідача на користь позивача 4 000 грн. за надання правової допомоги та всі судові витрати.
29.11.2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог. Згідно наданої заяви позивач просив залишити в загальному користуванні - коридор площею 17.6 кв.м., кухню площею 8,6 кв.м, вбиральню площею 1,0 кв.м., та ванну кімнату площею 2,6 кв.м.
02.12.2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзив на позовну заяву. Як вбачається із наданого відзиву, відповідачі вважають даний позов безпідставним та просять в його задоволені відмовити.
02.12.2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про втрату права на житло. Вимоги зустрічної позовної заяви позивачі обґрунтовують тим, що їхній сім'ї в складі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 1995 році була надана трьохкімнатна квартира по АДРЕСА_1 , житловою площею 42,57 кв.м. на підставі ордера № 000964, який видано на підставі рішення МВК Івано-Франківської міськради від 27.01.1995 року № 20. В 2003 році шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. Однак, до березня 2011 року, вони, хоча і з проблемами, але жили всі в трьох в спірній квартирі. А в березні 2011 року відповідач ОСОБА_1 переїхав проживати в АДРЕСА_1 в будинок своїх батьків, які на той час померли. 16.10.2015 року Івано-Франківським міським судом було постановлено рішення за позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_3 по справі №344/1770/14-9, яким відмовлено в задоволенні обох позовів, як первісного так і зустрічного (копія рішення суду додається). Ппісля грудня 2015 року відповідач ОСОБА_1 в спірній квартирі не жив і не живе станом на даний час, не сплачує за жодні комунальні послуги та не здійснює жодних обов'язків по утриманню квартири в належному стані. Більше того, постільки ОСОБА_1 26.10.2013 році одружився з ОСОБА_6 та має іншу сім'ю, його постійне місце проживання з його сім'єю в АДРЕСА_3 , а в квартирі по АДРЕСА_1 він лише залишився зареєстрованим. Він і сам це підтвердив тим, що в грудні 2018 року подав заяву в Департамент соцполітики м. Івано-Франківська, про переведення його пільг по оплаті комунальних послуг зі спірної квартири по АДРЕСА_1 (він є інвалід II групи, як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС) так як він тут не проживає, по його дійсному місцю проживання в АДРЕСА_4 . З січня 2019 року пільги по оплаті комунальних послуг в квартирі по АДРЕСА_1 знято. Спірна квартира не приватизована. А тому просила визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , та стягнути понесені судові витрати.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2019 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано в одне провадження.
03.01.2020 року ОСОБА_1 подав відзив на зустрічну позовну заяву. Вказує, що позивачі не зазначають того, що до лютого 2019 року вони при оплаті комунальних послуг весь час користувалися його пільгами як учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і інваліда II групи. Він щомісячно перебуваючи в м.Івано-Франківську та отримуючи пенсію заходить на квартиру. Між ним та відповідачкою ОСОБА_3 виникали сварки з приводу того, що після того як він перевів свої пільги в Рогатинський район, вони допустили велику заборгованість з оплати комунальних послуг. Зазначає, що ОСОБА_3 зазначає що вона за допомогою сина ОСОБА_4 постійно оплачувала і на даний час оплачує комунальні послуги і надала копії квитанції оплату,але вона не вказала,що копії квитанцій про оплату комунальних послуг надану нею тільки за один місяць. Крім того, з 2017 року ОСОБА_4 в спірній квартирі не проживає та знаходиться на даний час в республіці Польща. Також вказує, що він є основним квартиронаймачем з 1995 року. Держава забезпечила його спірним житлом як ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС і яку він використовував на власний розсуд за цільовим призначенням. Він має ключ від вхідних дверей квартири і одна з кімнат закрита для особистого його користування. По питанню втрати ним права користування жилим приміщенням є рішення Івано-Франківського міського суду у справі № 344/17710/14-4 від 16 жовтня 2015 року яким у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. Наголошує, що з 2012 року він неодноразово наполягав га приватизації спірної квартири, але відповідачка ОСОБА_3 категорично відмовляється це зробити.
20.02.2020 року ОСОБА_3 подала заяву на спростування тверджень ОСОБА_1 про те, що вона не сплачувала квартплату та комунальні послуги за квартиру, надає копії квитанцій за 2018-2019 роки, де зазначено, що платником є вона.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2020 року в об'єднаній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про втрату права на житло, призначено судову будівельно-технічну експертизу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.12.2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та його представник вимоги первісного позову підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, в задоволені зустрічного позову просив відмовити.
Відповідач-позивач ОСОБА_3 щодо задоволення вимог первісного позову заперечила та просив у його задоволені відмовити в повному обсязі, а поданий зустрічний позов задовольнити.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно д ост. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст .4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається із копії ордеру на житлове приміщення № 000964, 24 січня 1995 року ОСОБА_1 , його дружині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття приміщення житловою площею 42,57 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , квартира є посімейного, спільного заселення, розташована на 4 поверсі 9 поверхового будинку та складається із 3 кімнат житловою площею 42,4 кв.м, у томі числі: 1-а кімната 12,6 кв.м, 2-а кімната 17.2 кв.м, 3-я кімната 12,6 кв.м., кухні площею 8,6 кв.м, вбиральні (сполученої) площею 1,0 кв.м, ванної кімнати площею 2,6 кв.м, коридору площею 217,6 кв.м. Квартира обладнана лоджією 1,8; 1,8 кв.м. Загальна площа квартири 75,8 кв.м.
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, про що в низі реєстрації актів про розірвання шлюбу 22 липня 2003 року зроблено запис № 526.
Як вбачається із довідки №5500 від 29.10.2019 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з 13.09.1995 року, а відповідач ОСОБА_4 з 24.09.2002 року.
Квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, що сторонами не заперечується та визнається, а тому доказуванню не підлягає відповідно до ст. 82 ЦПК України.
Як вбачається із копії посвідчення серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році.
З копії рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.10.2015 року вбачається, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Івано-Франківська міська рада, про визнання необґрунтованою відмову щодо надання згоди на приватизацію квартири та визнання права на приватизацію 1/3 частини квартири, відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, відмовлено.
Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.
Роз'яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст. 58 ЖК УРСР ордер на жиле приміщенні видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР , користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом ст.63 ЖК УРСР предметом договору найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване приміщення, що складається з однієї або кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Відповідно до ст.64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
За нормою ст.104 ЖК УРСР член сім'ї наймача вправі вимагати за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним укладення ним окремого договору найму якщо жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, розмір якої не менше встановленої для надання одній особі.
При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
В п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що відповідно до ст. 104 ЖК суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.
Між сторонами, як зареєстрованими мешканцями та користувачами квартири, конфлікти з приводу користування житла не виникають, що визнається сторонами, проте між ними існує спір з приводу оплати житлово-конунальних послуг та досягнення згоди на приватизацію спірної квартири.
Оскільки в судовому засіданні не доведено, що існує спір між сторонами з приводу користування житлом, первісний позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимог зустрічного позову слід зазначити наступне.
Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина друга статті 16 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).
Пред'явлена вимога про позбавлення позивача-відповідача ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням квартири, як спосіб захисту права власності від порушень, узгоджується з нормами статті 391 ЦК України, проте може бути мати місце лише у випадку, якщо позивач є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і якщо діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право користування та розпоряджання своїм майном, що, в свою чергу, з врахуванням принципів змагальності цивільного процесу, повинно бути підтверджене відповідними належними та допустимими доказами.
Спірна квартира перебуває у комунальній власності, сторони є наймачами.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем з 1995 року. Отже, держава забезпечила його спірним житлом, яке він використовував на власний розсуд за цільовим призначенням. Сторони в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_1 має ключ від вхідних дверей квартири, а одна із кімнат закрита для користування ним особисто. Враховуючи усі докази у справі, жодним чином не можна вважати, що ОСОБА_1 втратив зв'язок та потребу у житловому приміщенні, через що не може бути визнаний таким, що втратив право на користування квартирою.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Статтею 72 ЖК Української РСР встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Власник квартири не ставить питання про визнання особи такою, що втратила право на користування квартирою.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
На підставі наведеного, повно та всебічно з'ясованих обставин, доказів, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог та позицій, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати згідно ст. 141 ЦПК України, не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 391 ЦК України, ст.ст. 9, 58, 61, 63, 64, 71, 72, 104 ЖК Української РСР, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 49, 76-81,89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою, - відмовити.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про втрату права на житло, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ковалюк І.П.
Повний текст рішення складено та підписано 20 квітня 2021 року.