Справа № 289/94/21
Номер провадження 2/289/264/21
21.04.2021 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Мельника О.В. за участі секретаря судового засідання Грабіної К.Г., розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (місце знаходження / місце проживання: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49027) до ОСОБА_1 (місце знаходження / місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, -
20.01.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Радомишльського районного суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Ухвалою судді Радомишльського районного суду Житомирської області від 17.02.2021 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позову банк зазначив, що 14.03.2016 року між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (з 14.06.2018 року - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого позичальнику надано банківські послуги та встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок, відповідно до "Умов та правил надання банківських послуг" та "Тарифів банку", зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідач свої зобов'язання не виконав, істотно порушивши умови договору, внаслідок чого станом на 23.11.2020 року заборгованість перед позивачем становить 17711,52 грн., з яких 13028,64 грн. тіло кредиту, 4682,88 грн. відсотки за користування кредитом.
Представник позивача подав заяву в якій зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить справу розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановлений законом спосіб. Своїм правом на подання відзиву не скористався. Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не подавав.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи та давши їм належну оцінку, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2016 сторони уклали кредитний договір б/н шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, складають між сторонами Договір про надання банківських послуг (а.с. 11).
В підписаній сторонами Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 14.03.2016 не зазначені ні сума наданого кредиту, не зазначено узгоджений розмір кредитного ліміту, не визначено тариф обслуговування кредитної карти, процентна ставка, відсутні умови договору про нарахування комісії та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтвердження того, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов сприймав відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Крім того, суд враховує, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою, як споживачем банківських послуг.
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення договору), споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
За змістом постанови Великої Палати ВС по справі № 342/180/17-ц, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
В даному випадку також не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованих позивачем відсотків, а тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Крім того, вирішуючи питання про стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд враховує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі отримання відповідачем кредитних коштів і у нього виникає зобов'язання повернути їх, в розмірі фактично отриманих ним коштів в межах кредитного ліміту.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові 27 серпня 2020 року від у справі № 188/1815/17.
Згідно наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідача (а.с.05-08), заборгованість по тілу кредиту на момент звернення до суду становила 13028,64 грн.
З виписки операцій по картковому рахунку відповідача, який долучений до матеріалів справи вбачається, що банком, без наявності належним чином укладеного із відповідачем договору, здійснювалось списання з кредитного карткового рахунку відсотків за користування кредитним лімітом, що призвело до збільшення розміру тіла кредиту, хоча відповідач цих коштів для власних потреб не отримував (а.с. 75-80 та зворот).
Списання банком коштів, яке призвело до збільшення нарахованого банком тіла кредиту відбувалось до березня 2020 року з кредитної картки № НОМЕР_1 , термін дії якої закінчився в грудні 2019 року (а.с. 10).
Безпідставно відраховані відсотки за використання кредитного ліміту покладено в основу розрахунку заборгованості по тілу кредиту поданого до позовної заяви і суперечить наявним між сторонами правовим відносинам.
В той же час, відповідно до довідки банку, долученої до позовної заяви Про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , 03.11.2017 року банк збільшив кредитний ліміт відповідача до 9000,00 грн. В подальшому банк кредитний ліміт не збільшував, а 13.05.2019 року зменшив до 0,00 грн. (а.с. 09).
Термін дії отриманої 20.09.2017 ОСОБА_1 кредитної картки № 4149439102834995 по 09/21 року.
З виписки операцій по картковому рахунку відповідача, вбачається, що остання операція за якою ОСОБА_1 отримав кредитні кошти для власних потреб відбулась 25.10.2018 шляхом списання коштів по щомісячному платежу за послугою «Миттєва розстрочка» (а.с. 75). З урахуванням останньої операції сума заборгованості становила 9483,45 грн.
Заперечень щодо неотримання коштів, які становлять тіло кредиту відповідачем до суду не надано.
За період з 25.10.2018 по 01.03.2020 відповідач коштів для власних потреб не отримував. В цей же період відповідачем здійснено погашення отриманих кредитних коштів в сумі 1300 грн.
Таким чином суд вважає доведеним отримання відповідачем коштів для задоволення власних потреб в розмірі 9483,45 грн. та повернення отриманих коштів у сумі 1300 грн. Сума неповернених коштів становить 8183,45 грн.
Отже, виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нараховані позивачем 13028,64 грн. заборгованості по тілу кредиту, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.12, 23, 76, 81, 257, 258, 259, 265, 272,273, 280, 284,289 ЦПК України, ст.ст. 509, 525, 530, 1050- 1056-1 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний податковий номер - НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 01001, м. Київ, вул.Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570,рахунок № НОМЕР_3 (для погашення заборгованості та судових витрат)МФО № 305299- 8183 (вісім тисяч сто вісімдесят три) гривні 45 копійок заборгованості за кредитним договором б/н від 14.03.2016 року та сплачений судовий збір по справі у розмірі 971,13 грн., а всього 9154 (дев'ять тисяч сто п'ятдесят чотири) гривні, 58 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Радомишльський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя О. В. Мельник