справа № 208/8108/15-к
№ провадження 1-кп/208/235/21
Іменем України
05 квітня 2021 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого, судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 ,
у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали кримінального провадження № 12015040800002077 відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, освіта неповня середня, одружений з 2017 року, офіційно не працює, мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.396 КК України, -
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.396 КК України за наступних обставин.
Згідно з висунутим обвинуваченням, у нічний час з 03 на 04 березня 2015 року (більш точний час в ході проведення розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , не будучи повідомленим про вчинення його знайомими ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 розбійного нападу відносно потерпілого ОСОБА_10 , перебував за адресою свого мешкання, а саме по АДРЕСА_2 (на той час м. Дніпродзержинськ) В цей час, за попередньою домовленістю, на автомобілі марки «Опель Вектра» білого кольору, до адреси мешкання ОСОБА_7 приїхали раніше знайомі йому ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 , які привезли з собою потерпілого ОСОБА_14 . ОСОБА_7 не усвідомлюючи в повній мірі мети приїзду знайомих, підійшов до автомобіля, попросив ОСОБА_15 вийти з автомобіля, та сам присів до автомобіля на пасажирське місце позаду потерпілого ОСОБА_14 . В цей час, на задньому сидінні поряд з ОСОБА_7 знаходився ОСОБА_11 . Після чого, ОСОБА_7 попросив у потерпілого ОСОБА_14 мобільний телефон марки «Нокіа», чорного кольору, та переглядаючи телефонну книгу, почав розмовляти з останнім. Далі, ОСОБА_7 запитував у ОСОБА_14 про телефонні номери, які містяться в його телефоні, та в цей момент коли потерпілий не відповідав, ОСОБА_11 наносив удари в область голови та лівого плеча ОСОБА_14 , тобто застосовував до останнього фізичне насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я. Через декілька хвилин ОСОБА_7 віддав телефон потерпілому ОСОБА_14 , та разом з ОСОБА_11 вийшов з машини. Після чого, ОСОБА_7 попросив ОСОБА_15 допомогти йому в розлитті «коньяку», що належить ОСОБА_14 , та який містився в багажнику вище вказаного автомобіля. Потім, ОСОБА_11 разом з ОСОБА_12 , умисно, протиправно, цілковито усвідомлюючи протиправність та караність свого діяння, відкрито заволоділи грошовими коштами в розмірі 5000 гривень, що належать ОСОБА_14 , про що стало відомо ОСОБА_7 , який перебував поряд. В результаті чого, ОСОБА_7 , достовірно знаючи про вчинення 03 березня 2015 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкого злочину пов'язаного з відкритим заволодінням чужого майна, з метою заздалегідь необіцяного приховування відомостей про зазначений злочин, умисно не повідомив про зазначений факт до правоохоронних органів, тобто з указаного часу ОСОБА_7 став приховувати вчинений ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкий злочин.
Зазначені дії ОСОБА_7 кваліфіковані досудовим слідством як заздалегідь необіцяне приховання тяжкого злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 396 ч.1 КК України.
Крім того, приблизно влітку 2014 року (більш точний час в ході проведення розслідування не встановлено) ОСОБА_7 перебуваючи за адресою: м. Кам'янське (на той час м. Дніпродзержинську), пр. Перемоги, 69, а саме в кафе «Городок» разом зі своїми знайомими ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , де зустрілись з ОСОБА_16 . В цей час, ОСОБА_11 із застосуванням до ОСОБА_17 фізичного насильства, почав вимагати у останнього платити їм, а саме йому та ОСОБА_12 , грошові кошти за те, щоб він міг спокійно продовжувати свою злочинну діяльність по торгівлі наркотичними засобами (якою на думку ОСОБА_12 та ОСОБА_11 займається ОСОБА_17 ) на початку кожного наступного місяця, а в противному випадку до нього повторно буде застосоване фізичне насильство, та спричинені тілесні ушкодження.
В результаті чого, ОСОБА_7 умисно, протягом тривалого часу, а саме з літа 2014 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, достовірно знаючи про вчинення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкого злочину, пов'язаного з вимаганням грошових коштів у ОСОБА_17 , до липня 2015 року, заздалегідь необіцяно, не повідомив про зазначений факт до правоохоронних органів, тобто протягом вказаного часу ОСОБА_7 приховував вчинений ОСОБА_11 та ОСОБА_12 тяжкий злочин.
Зазначені дії ОСОБА_7 кваліфіковані досудовим слідством як заздалегідь необіцяне приховання тяжкого злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 396 ч.1 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 не визнав себе винуватим у пред'явленому обвинуваченні, та суду пояснив, що з ОСОБА_18 , відносно якого ОСОБА_12 та ОСОБА_11 начебто вчинили злочин, раніше знайомий. Він до ОСОБА_18 неприязливості не має.
Він пам'ятає спілкування з ОСОБА_18 04.06.2014 року, коли він та ОСОБА_11 перебували в кафе-барі «Городок», де святкували чийсь день народження. ОСОБА_18 дійсно підходив до їх столику. Разом спілкувались, і ОСОБА_18 просив його перевезти на автомобілі речі. Так як він вже вжив алкогольні напої, запропонував зробити це наступного дня. З ОСОБА_12 знайомий на той час не був. Його взагалі з ними не було. У його присутності у ОСОБА_18 ніхто нічого не вимагав не забирав, не вчиняв ніяких злочинів.
04.03.2015 року, в нічний час знаходився за місцем свого постійного на той час мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 , де сім'ями святкували якесь свято. ОСОБА_11 перебував у нього. До будинку приїхали його знайомі ОСОБА_15 , ОСОБА_12 . Разом з ними в машині був раніше не знайомий ОСОБА_14 , і він запитав у присутніх про його особу. Сказали, що він ( ОСОБА_14 ) має на реалізацію коньяк та спитали, чи можливо в цьому допомогти. Його дружина на той час працювала в кафе і він сказав, що спитає в неї про таку можливість. Далі він вийшов з автомобіля та пішов додому. Ніяких злочинів у відношенні ОСОБА_14 він не вчиняв, в його присутності ніяких протиправних дій відносно ОСОБА_14 не вчинялось.
Просить його виправдати так як інкриміновані йому злочини є фантазією слідчого та прокурора.
Обвинувачення на думку прокурора ґрунтується на наступних доказах, зібраних під час досудового слідства та які досліджені судом в ході судового розгляду:
- показаннями свідка ОСОБА_16 який пояснив суду, що раніше знайомий з обвинуваченим ОСОБА_7 , неприязливих стосунків з ним не має. На 2014 рік він був наркозалежною особою. Дійсно, влітку 2014 року, зустрічався з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 в кафе «Городок», що розташований по проспекту Перемоги у м. Кам'янське, на лівобережній частині міста. Оніщук та ОСОБА_12 вимагали в нього гроші за начебто торгівлю ним наркотиками, застосовували до нього фізичне насильство. Чубар у цьому вимаганні, побитті, погрозах, ніякої участі не приймав. Чи чув ОСОБА_7 погрози щодо нього, не знає. Невдовзі, на автомобілі до нього під'їжджали ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . ОСОБА_7 був за кермом. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 знов вимагали в нього гроші за торгівлю наркотиками. Чубар ніякої участі в цьому не приймав. З впевненістю, чи чув ОСОБА_7 розмови між ним, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , сказати не може.
- показаннями свідка ОСОБА_10 який пояснив суду, що 03 березня 2015 року йому подзвонив раніше знайомий ОСОБА_19 , якому він раніше обіцяв надати на реалізацію коньяк. Домовились та зустрілись приблизно о 21 годині. ОСОБА_20 приїхав на машині та запропонував присісти для розрахунку. В машині перебували раніше не знайомі йому ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які почали його бити вимагаючи інформацію про походження коньяку. Казали, що він тонами торгує спиртом, і тому повинен їм «платити» Потім на машині вони поїхали в район вулиці Димитрова у м. Кам'янське. На заднє сидіння сів раніше не знайомий ОСОБА_7 , запитав у присутніх: «Кто это?» Далі ОСОБА_7 вийшов з автомобіля і більше він його не бачив. ОСОБА_11 у подальшому обшукав його та забрав 5 000 гривень. ОСОБА_7 не був присутній коли ОСОБА_12 та ОСОБА_11 його били, погрожували, вимагали «платити», забирали гроші.
- показаннями свідка ОСОБА_13 який пояснив суду, що раніше знайомий з ОСОБА_7 та ОСОБА_14 . Неприязливих стосунків між ними не має. Дійсно в березні 2015 року, разом з ОСОБА_14 , раніше знайомим йому ОСОБА_12 , їздили додому до ОСОБА_7 . Ця поїздка була пов'язана з виниклими проблемами по торгівлі ОСОБА_12 коньяком. Проблеми виникли з працівниками поліції. До ОСОБА_7 приїхали на таксі. Вдома у ОСОБА_7 був ОСОБА_11 . ОСОБА_7 і ОСОБА_21 вийшли та вони про щось спілкувались, про що саме не знає. ОСОБА_7 не знав, для чого приїхав ОСОБА_14 , питав у них про його особу. При ньому ОСОБА_14 ніхто не бив, нічого в нього не вимагав, не забирав.
Під час досудового слідства по цій справі, працівники поліції декілька разів брали в нього пояснення, погрожували, вчиняли на нього психологічний тиск, казали що посадять за грати. Він підписував якісь пояснення їх не читаючи, але правду він каже в суді. На цей час перебуває за ґратами. На працівників поліції нікуди не скаржився, так як вважає це марним.
- показаннями свідка ОСОБА_8 який пояснив суду, що знайомий з ОСОБА_7 з 2014 року. Відносини дружні. З ОСОБА_12 познайомився у грудні 2014 року. Неприязливих відносин не має.
Він знайом з ОСОБА_18 , знає його як наркозалежну особу, яка також збуває наркотики. Він давав ОСОБА_18 гроші у борг. В кафе «Городок» 04.06.2014 року святкував свій день народження. Можливо там був ОСОБА_18 . Не пам'ятає, щоб ОСОБА_7 колись зустрічався з ОСОБА_18 . ОСОБА_12 в цьому кафе не було. Він взагалі приїхав до міста у грудні 2014 року.
В ніч з 03 на 04 березня 2015 року, знаходився вдома у ОСОБА_7 по вулиці Мечникова у м. Кам'янське, де вони у сімейній обстановці щось святкували. Подзвонив ОСОБА_12 та сказав, що є людина яка хоче налагодити продаж коньяку. На таксі до ОСОБА_7 приїхали ОСОБА_22 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 . ОСОБА_14 привіз коньяк, сказав, що має можливість викрадати його десь в великій кількості, просив допомогу в його реалізації. У ОСОБА_7 дружина працювала в кафе, та він сказав що спробує допомогти. ОСОБА_14 дав коньяк на пробу, після чого вони уїхали.
Як свідок по цій справі, він відмовляється давати ще якісь пояснення у відповідності до ст. 63 Конституції України, так як це стосується його особисто, стосується його обвинувачення у розбійному нападі на ОСОБА_14 та вимаганні відносно ОСОБА_18 по іншій справі.
- показаннями свідка ОСОБА_9 який пояснив суду, що з ОСОБА_7 знайомий, відносини дружні. З ОСОБА_11 знайомий, неприязливих відносин не має. Раніше, був засуджений за злочин пов'язаний з наркотиками, відбував покарання, звільнився у липні 2014 року. Приблизно 2 місяці, за рішенням суду перебував на обліку та ходив на відмітки у орган пробації м. Біла Церква Київської області. В місто Кам'янське приїхав приблизно у вересні 2014 року. З ОСОБА_7 познайомився наприкінці 2014 року. Знайомий з ОСОБА_18 , якому давав гроші у борг. Це було приблизно на початку 2015 року. Чи був присутній при цьому ОСОБА_7 не знає. Можливо був присутній ОСОБА_11 . Ніяких протиправних дій відносно ОСОБА_18 він не вчиняв, конфліктів з ним не було.
В ніч з 03 та 04 березня 2015 року, він з раніше знайомим ОСОБА_22 зустрівся з ОСОБА_14 . ОСОБА_14 займався торгівлею коньяком та в нього були якісь проблеми з цим. На таксі вони поїхали до ОСОБА_7 , який мешкав по вулиці Мечникова у м. Кам'янське, попередньо домовившись про зустріч з ним та ОСОБА_11 , який перебував у того в гостях. Чубар та ОСОБА_11 вийшли на вулицю, після чого останній та ОСОБА_14 відійшли від таксі та про щось спілкувались близько 10 хвилин. Потім пробували коньяк який привіз та дав «на пробу» ОСОБА_14 . Ніяких протиправних дій відносно ОСОБА_14 у його та ОСОБА_7 присутності, не вчинялось.
- витягами з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження за № 12015040800002077 від 22.10.2015 року, № 1 - з правовою кваліфікацією ст. 396 ч.1 КК України, з фабулою, що 03.03.2015 року ОСОБА_4 стало відомо про вчинення його знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_23 розбійного нападу на ОСОБА_10 , однак не повідомив про вчинення зазначеного тяжкого злочину до правоохоронних органів; № 2 - з правовою кваліфікацією ст. 396 ч.1 КК України, з фабулою, що 28.07.2015 року ОСОБА_4 стало відомо про вчинення його знайомими ОСОБА_8 та ОСОБА_23 злочину пов'язаного з вимаганням передачі майна під погрозою застосування фізичного насильства відносно ОСОБА_16 , однак не повідомив про вчинення зазначеного тяжкого злочину до правоохоронних органів (т.2 а.с. 1);
- витягами з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження за № 12015040800002077 від 22.10.2015 року, № 1 - з правовою кваліфікацією ст. 187 ч.2 КК України, з фабулою, що 12.03.2015 року до прокуратури Заводського району м. Дніпродзержинська з УБОЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшла інформація про те, що громадянина ОСОБА_24 , невідомі особи із застосуванням фізичної сили незаконно утримували близько 6 годин, № 2 - з фабулою, що до прокуратури Заводського району м. Дніпродзержинська надійшла заява ОСОБА_16 про те, що малознайомі йому особи вимагають грошові кошти та погрожують фізичною розправою (т.2 а.с. 7, 10);
- заявою ОСОБА_16 про вимагання в нього з застосуванням фізичного насилля грошей хлопцями на прізвиська ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 (т.2 а.с. 33);
- постановою про перекваліфікацію складу злочину від 22.10.2015 року, згідно якого ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів передбачених ст. ст. 187 ч.2, 189 ч.2 КК України та відносно них обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Враховуючи, що під час досудового слідства встановлено відсутність з боку ОСОБА_7 активних дій на вчинення зазначених злочинів, його дії кваліфіковано за ст. 389 ч.1 КК України (т.2 а.с. 15-16);
- протоколом огляду телефону потерпілого ОСОБА_14 під час якого виявлено аудіофайл дзвінка від абонента НОМЕР_1 з погрозами та вимаганням грошей (т.2 а.с. 21-25);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно якого потерпілий ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_7 як особу, який 03.03.2015 року, біля будинку розташованого по вулиці Димитрова, задавав йому питання, без дозволу взяв його мобільний телефон та перевіряв контакти (т.2 а.с. 26-28);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 14.09.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_10 який пояснював про вимагання у нього грошових коштів чоловіком на прізвисько ОСОБА_28 » та іншим чоловіком невисокого зросту під час руху автомобілем по місту Кам'янському. Вимагання супроводжувалось фізичним насиллям щодо потерпілого. Події відбувались у присутності його знайомого ОСОБА_29 .
Зазначений протокол міститься в матеріалах справи у незавіреній копії. Його текст переривається на подіях зупинки в районі вулиці Димитрова, до присутності ОСОБА_7 при буд-яких подіях (т.2 а.с. 109-111);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 14.09.2015 року за участю потерпілого ОСОБА_16 , згідно якого зазначена слідча дія скопійована на відеодиск, який є додатком до слідчого експерименту.
Відеодиск до матеріалів справи за обвинуваченням ОСОБА_7 за ст. 396 ч.1 КК України не долучений та відповідно не досліджувався (т.2 а.с. 112-113);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 14.09.2015 року за участю свідка ОСОБА_13 , згідно якого зазначена слідча дія скопійована на відеодиск, який є додатком до слідчого експерименту.
Відеодиск до матеріалів справи за обвинуваченням ОСОБА_7 за ст. 396 ч.1 КК України не долучений та відповідно не досліджувався (т.2 а.с. 126-127);
- протоколом одночасного допиту підозрюваного ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_14 , в ході якого ОСОБА_14 зазначив, що ОСОБА_7 03.03.2015 року, приблизно о 22 годині, сів до автомобіля в якому знаходився «Сом» та ОСОБА_22 . Попередньо ОСОБА_7 наказав ОСОБА_15 вийти з автомобіля. Питав хто він, чим займається. Витребував у нього телефон, перевіряв контакти та задавав з цього приводу питання. В цей час «Сом» наносив йому удари молотком по плечу. Далі ОСОБА_7 повернув йому телефон та вийшов з автомобіля. Більше його не бачив. Окрім витребування на деякий час мобільного телефону, перевірки контактів, ОСОБА_7 відносно нього ніяких протиправних дій не вчиняв та не погрожував такими. Чубар показання ОСОБА_14 не підтвердив, пояснивши це вигадками свідка (т.2 а.с. 120-121);
- протоколом одночасного допиту підозрюваного ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_18 , в ході якого останній зазначив, що в осені 2014 року, попередньо домовившись, в кафе «Городок», що розташований в лівобережній частині міста Дніпродзержинська (Кам'янське) зустрівся з ОСОБА_7 ( ОСОБА_26 ), ОСОБА_30 «Сом» та Сашею «Київським» Під час зустрічі, ОСОБА_31 «Сом» та ОСОБА_32 «Київський» застосували до нього фізичне насилля та вимагали 2 000 гривень. Вимагання пов'язано з тим, що він начебто торгує наркотиками. Чубар наполягав, щоб він пив горілку. Наступного дня, біля того ж кафе, він за попередньою домовленістю передав ОСОБА_33 «Сом» 2 000 гривень. ОСОБА_34 віддавав в пасажирське вікно автомобіля, за кермом якого знаходився ОСОБА_35 . В автомобілі також перебував ОСОБА_32 «Київський» ОСОБА_7 погрозі відносно нього не виказував, фізичне насильство не застосовував, гроші йому він не передавав. Чубар пояснення ОСОБА_17 не підтвердив. Пояснив це вигадками ОСОБА_17 внаслідок неприязливих стосунків, що між ними стались.
Захисник ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_5 в зауваженнях до протоколу зазначила про його невідповідність нормам КПК України. Посилаючись, що одночасний допит проводиться слідчим для усунення протиріч у показаннях осіб, натомість ОСОБА_7 ніяких пояснень попередньо слідчому ще не надавав (т.2 а.с. 122-124)
Сторона захисту щодо виправдування ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням обґрунтовує свою позицію тим, що злочин який йому інкриміновано стосується приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Натомість, на теперішній час існує тільки обвинувачення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у скоєнні злочинів передбачених ст. ст. 187 ч.2, 189 ч.2 КК України, яке протягом тривалого часу, з 2015 року не доведене, обвинувальний вирок судом не ухвалено. Таким чином не існує саме події, за приховування якої обвинувачується ОСОБА_7 . Сам обвинувачений ніяких протиправних дій відносно ОСОБА_18 та ОСОБА_14 не вчиняв, що підтверджували останні в судових засіданнях, про що свідчили при проведенні досудового слідства у відповідності до досліджених матеріалів справи.
Суд, вислухав свідків, обвинуваченого, вислухав правові позиції прокурора та адвоката, дослідивши надані матеріали справи, встановив наступне.
Завдання діючого КК України визначені ст. 1 та полягає у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Статтею 2 КК України визначені підстави кримінальної відповідальності як вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначена ст. 4 КК України, згідно якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, при цьому часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Інкриміноване Чубар державним обвинуваченням «недонесення про достовірно відомі підготовлювані або вчинені злочини», визначалось кримінально караним за ст. 187 КК УССР 1960 року (втратив чинність 01.09.2001 року) у тому числі за злочини передбачені ст. 86, 142, 223 (розбій), 140 частини 3 і 4, 141 частини 3 і 4, 143 частина 3 (крадіжка, грабіж та шахрайство при обтяжуючих обставинах)
Діюче кримінальне законодавство у ст. 27 КК України поділяє приховування злочину на заздалегідь обіцяне (ч. 5) і зазда¬легідь не обіцяне (ч. 6)
У першому випадку має місце співучасть у злочині у вигляді пособництва, бо приховування злочину було обіцяне до початку вчинення того злочину, який приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. Співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, яке хоча й не було заздалегідь обіцяне, проте через інші причини (напри¬клад, внаслідок систематичності приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину або іншим його співучасникам розрахо¬вувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем.
У другому випадку - приховування злочину не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того злочину, який приховується. Тому таке приховування визнається лише причетною до злочину діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК України, при цьому зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхом так званих фізичних дій і лише тих із них, які передбачені ч. 6 ст. 27 КК, тобто це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.
Потурання злочину виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає і злочин відбувається. Відповідальність за потурання, якщо воно було заздалегідь обіцяним, знов таке визначається законодавством як пособництво, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину чи сприяння приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 КК України)
ОСОБА_36 не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службові злочини (ст. ст. 364, 367, 426 КК України) чи відповідальність за ст. 256 КК України, що стосується заздалегідь не обіцяного здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють злочинній діяльності учасниками злочинних організацій.
Недонесення про злочин, яке саме і інкриміновано ОСОБА_7 , виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна, тобто чиста бездіяльність. Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК України воно злочином не визнається.
Таким чином, при існуючий нормі законодавства визначеної як активна діяльність по переховуванню злочину (ч.1 ст. 396 КК України), ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення за не існуючим складом злочину, у вигляді бездіяльності у вигляді недонесення про вчинення тяжких злочинів правоохоронним органам.
Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд дійшов до наступного висновку.
Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведення її вини, а обвинувальний вирок може ґрунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.
У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.
Відповідно до п.п. 18, 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнати особу винною у вчинені злочину можливо тільки за умови доведеності її вини. Суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку.
Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зазначені конституційні положення та положення чинних міжнародних договорів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві України.
В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Частиною 1 ст.84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які виключають кримінальну відповідальність.
Відповідно ст. 92 КПК України, обов'язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.
Суд обмежений у праві збору доказів вини підсудного за власною ініціативою та, залишаючись об'єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту, а здійснює функцію - правосуддя.
Згідно до ч.3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Принцип змагальності конкретизовано в ст. 22 КПК України, де зазначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійно обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів, які у відповідності до приписів ст. 23 КПК, суд досліджує безпосередньо.
Статтею 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доках з точи зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності, їх взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх не можливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.
На підставі наведеного, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження, відповідно до положень ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме; діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, суд створив всі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, та не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган.
Статтею 368 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд приходить до висновку про те, що досліджені докази не можуть свідчити про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення передбаченого ст. 396 ч.1 КК України, і в його діях відсутній сам склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на її користь. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Частиною 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалюється виправдувальний вирок.
Згідно з положеннями 4,1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий сторонами обвинувачення та захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 ч.1 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів стороною обвинувачення на це не надано, судом не виявлено, в зв'язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, обвинуваченого ОСОБА_7 виправдати.
Судом враховується, що при ухваленні судом виправдувального вироку, перебіг строку погашення попередньої судимості ОСОБА_7 не переривається, і тому відповідно до законодавства він є раніше не судимим, за місцем проживання характеризується добре, має сім'ю, неофіційно працює.
Окремо судом відзначається наступне.
Обвинувачення ОСОБА_7 в обвинувальному акті не конкретизоване, не містить всіх необхідних елементів для визначення складу злочину який саме йому інкриміновано.
В обвинувальному акті зазначено про те, що ОСОБА_7 під час нібито вчинення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 злочину відносно ОСОБА_14 без вільної згоди останнього брав його мобільний телефон та перевіряв відповідні телефонні контакти, попросив свідка ОСОБА_15 допомоги в розлитті «коньяка» (розлив - не розлив, забрав - не забрав його?), ніяким чином не визначає ні об'єктивну ані суб'єктивну сторони кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 396 КК України.
Злочин нібито вчинений ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відносно ОСОБА_14 , відповідно до обвинувального акту містить деякі ознаки грабіжу, хоча задовго до його складання ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і на той час і ОСОБА_7 пред'явлено підозру у вчиненні відносно ОСОБА_14 розбійного нападу.
Навіть обвинувачення ОСОБА_7 за те, що йому стало відомо про відкрите заволодіння ОСОБА_11 та ОСОБА_12 грошовими коштами ОСОБА_14 , що йому стало відомо про вимагання ОСОБА_11 та ОСОБА_12 грошових коштів у ОСОБА_18 і він про це у подальшому вже «не повідомив» правоохоронні органи, не знайшло ніякого підтвердження в ході судового розгляду справи, про що надали покази всі без виключення свідки. Їх пояснення надані під час досудового слідства, розбіжностей щодо цього не містять.
Аналіз ч. 1 ст. 11 КК України свідчить, що в ній чітко закріплено три ознаки злочину: передбаченість його в законі про кримінальну відповідальність, суспільна небезпечність діяння і винність. Передбаченість діяння КК України - формальна, що відбиває юридичну, нормативну його природу, тобто його протиправність. Інші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність - є матеріальними, такими, що розкривають соціально-психологічну природу злочину.
Статтею 62 Конституції України визначається, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Бездіяльність інкримінована ОСОБА_7 стосується обвинувачення за приховування тяжких злочинів вчинених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , натомість останні не визнанні винними у їх вчиненні, тобто вироком суду не доведена сама матеріальна природа цих тяжких злочинів.
Суд вважає, що за відсутністю всіх ознак злочину діянь ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , кваліфікація дій ОСОБА_7 навіть як їх приховування, взагалі не можлива та суперечить самій конструкції ст. 396 ч.1 КК України як вона безпосередньо визначена цим Кодексом.
На переконливу думку суду, прокурор у відповідності до ст. ст. 338, 340 КПК України мав більш ніж достатньо часу для зміни обвинувачення в суді, про що ним заявлялось ще на початку судового розгляду у іншому складі суду в 2105 році, чи взагалі для прийняття рішення про відмову від обвинувачення.
Суд вважає, що зібрані у справі докази не підтверджують пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 396 КК України, всі можливості зібрання додаткових доказів вичерпані, а сумніви щодо доведеності обвинувачення необхідно тлумачити на користь обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 370, 371, 373, 374-376 КПК України, -
ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати невинуватим та виправдати за ст. 396 ч.1 КК України за відсутністю в його діях складу зазначеного злочину, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України.
Захід забезпечення кримінального провадження у вигляді особистого зобов'язання, обраний відносно ОСОБА_4 , скасувати.
Вирок суду може бути оскаржений протягом 30 діб з дня його проголошення, до Дніпровського апеляційного суду, через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська. Законної сили вирок суду набирає після закінчення терміну його оскарження.
Вирок суду підлягає негайному врученню прокурору та обвинуваченому.
Суддя ОСОБА_1