20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1173/20 пров. № А/857/14823/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Довгої О.І. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.10.2020р. в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській обл. до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (суддя суду І інстанції: Шумей М.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15.10.2020р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
02.06.2020р. позивач Головне управління /ГУ/ ДПС в Івано-Франківській обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача фізичної особи ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в дохід місцевого бюджету суму податкового боргу в розмірі 82352 грн. 20 коп. (а.с.2-4).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.19-20).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.10.2020р. заявлений позов задоволено; стягнуто з відповідача фізичної особи ОСОБА_1 в дохід бюджету податковий борг в сумі 82352 грн. 20 коп. (а.с.74-79).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.84-86).
Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що розмір податкового боргу визначений на підставі податкових повідомлень-рішень № 0021777-0000-0921 від 21.05.2018р. та № 0115521-5113-0921 від 28.05.2019р., однак в таких не наведено розрахунку грошових зобов'язань і не визначено розміру загальної площі житлового будинку.
Разом з тим, в будинку АДРЕСА_1 . апелянту належить 09/10 частини від його загальної площі, тобто, 513,9 кв.м. Оскільки вказаний будинок придбано у шлюбі, тому вказана частка перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Звідси, позивачу належить лише 09/20 частин будинку, або 256,95 кв.м.
За таких умов у власності відповідача перебуває площа будинку, яка не перевищує 500 кв.м.
Окрім цього, врахувавши податкову пільгу (200 кв.м), залишковою є площа будинку в розмірі 56,95 кв.м, яка не охоплюється оподаткуванням згідно приписів Податкового кодексу /ПК/ України.
Позивачем ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.115-116).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Розглядувані відносини по стягненню податкового боргу регулюються приписами ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 якого податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (п.41.2 ст.41 ПК України).
Право контролюючих органів на звернення до суду з позовом щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини передбачене пп.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України.
Згідно п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п.95.2 вказаної статті).
За правилами п.87.11 ст.87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції виходив з того, що сума податкового боргу (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) відповідача складає 82352 грн. 20 коп. Вказаний борг виник внаслідок несплати суми податкових зобов'язань, визначених згідно податкових повідомлень-рішень № 0021777-0000-0921 від 21.05.2018р. та № 0115521-5113-0921 від 28.05.2019р., які набули статусу узгоджених. Також зверненню до суду із згаданим позовом передувало скерування на адресу відповідача податкової вимоги № 74-53 від 26.12.2017р., яку відповідач залишив без реагування.
Оскільки вжиті податковим органом заходи не призвели до погашення платником податків вказаного боргу, тому ДПС в Івано-Франківській обл. звернулося із відповідним позовом до суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.
Із змісту заявленого ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. позову слідує, що його предметом є стягнення з відповідача ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 82352 грн. 20 коп.
За таких обставин під час розгляду справи суд повинен перевірити підстави та періоди виникнення вказаної заборгованості, правильність обчислення суми боргу, наявність або відсутність платежів в рахунок погашення цієї суми (повного чи часткового), а також з'ясувати та зазначити у своєму рішенні, із яких сум складається цей борг та на підставі яких документів відповідач повинен його сплачувати. При цьому, належить витребувати і дослідити зазначені документи, навівши в рішенні суму кожного платежу, граничний строк сплати податкового зобов'язання і суму штрафу за порушення цього строку.
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, є податковим боргом.
Згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до пп.54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з пп.«е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов'язок зі сплати грошового зобов'язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов'язання у встановлений законом строк є податковим боргом.
За змістом п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Право податкового органу на направлення платнику податків податкової вимоги у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, виникає лише на 11-й день після отримання платником податкового повідомлення-рішення за умови неініціювання процедури оскарження такого рішення контролюючого органу.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно облікових даних ГУ ДПС в Івано-Франківській обл. станом на 22.01.2020р. за відповідачем ОСОБА_1 обліковується непогашений податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості, в загальному розмірі 82352 грн. 20 коп., в тому числі:
недоїмка (основний платіж) - 81450 грн. 95 коп.;
пеня - 901 грн. 25 коп.
Розмір податкового боргу стверджується довідкою про наявність заборгованості по платежах до бюджету (а.с.5), даними облікової картки платника податків по вказаних платежах (а.с.10-12), розрахунком податкового боргу (а.с.31).
Розглядуваний податковий борг виник внаслідок несплати відповідачем як фізичною особою наступних податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості:
згідно податкового повідомлення-рішення № 0021777-0000-0921 від 21.05.2018р. за 2017 рік в сумі 34453 грн. 60 коп. (а.с.7);
згідно податкового повідомлення-рішення № 0115521-5113-0921 від 28.05.2019р. за 2018 рік в сумі 46997 грн. 35 коп. (а.с.9).
З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача податкову вимогу № 16020-17 від 18.09.2017р. на суму 9556 грн. 63 коп., яка стосувалася попередніх сум боргу позивача перед бюджетом (зворот а.с.7).
Вказані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога були скеровані на податкову адресу відповідача. Факт отримання адресатом вказаних податкових повідомлень-рішень стверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.7-9).
Будь-яких заперечень стосовно неотримання вказаної кореспонденції відповідачем не наведено.
Стаття 129 ПК України передбачає, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
На суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, якщо її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (п.129.4 ст.129 ПК України).
Також відповідно до вимог ст.129 ПК України позивачем на суму податкового боргу нараховано пеню в сумі 901 грн. 25 коп. по спірному податку.
Під час судового розгляду справи відповідачем не представлено будь-яких переконливих доказів щодо неправомірності нарахування спірної суми заборгованості, останнім не спростовано правильності нарахування розглядуваної суми боргу.
Також суду не надано доказів оскарження в адміністративному чи у судовому порядку винесених податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.
Таким чином, при винесенні рішення по справі колегія суддів враховує, що наведені грошові зобов'язання є узгодженими, а відтак останні правомірно покладені в основу визначення податкового боргу платника податків.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність у відповідача податкового боргу у вказаній сумі, доказів погашення якого останнім на час розгляду справи в суді першої інстанції не представлено.
В частині дотримання порядку надсилання спірних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, що ставить під сумнів узгодженість визначених грошових зобов'язань, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п.45.1 ст.45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Також згідно з пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.
Із урахуванням наведеного, обов'язок щодо визначення податкової адреси покладено законом на платника податків. Останній зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка визначена останнім податковою адресою та за якою контролюючий орган надсилає адресовану платнику податків кореспонденцію.
В разі невиконання цього обов'язку платник податків не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції від контролюючого органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку із настанням негативних для нього наслідків.
Стаття 42 ПК України передбачає умови, за дотримання яких кореспонденція від контролюючого органу до платника податків вважається належним чином надісланою, а саме:
якщо кореспонденцію надіслано за належною адресою платника податків, якою є його місцезнаходження та податкова адреса;
якщо поштове відправлення оформлено шляхом надіслання рекомендованого листа з повідомленням про вручення.
Також стаття 42 ПК України передбачає можливість вручення запиту особисто адресату чи його представнику.
Згідно з п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Абзацом 6 п.42.4 ст.42 ПК України визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або переважності застосування податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вжиття у наведеному законодавчому приписі сполучника «або» вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.
При цьому надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) кореспонденції з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту.
Відповідно до п.58.3 ст.58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що приписи ПК України не передбачають умови та обов'язку контролюючого органу слідкувати за правильністю та належністю вручення платнику податків поштового відправлення, адже такий обов'язок на ньому лежав би за умови якби він особисто здійснював вручення такого запиту платнику податків, а не скористався послугами поштового зв'язку.
Слід зазначити, що платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка фактично являється його місцезнаходженням і за якою податковий орган правомірно надсилає усю адресовану платникові кореспонденцію. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції податкового органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку з настанням негативних для нього наслідків.
Водночас, факт отримання документів платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов'язує відлік певних строків. Вважається, що документи належним чином вручені, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місцезнаходження або податкову адресу.
З огляду на приписи ст.42, п.58.3 ст.58 ПК України розглядувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими, відтак з цієї дати розпочинається 10-денний строк, передбачений для сплати платником податків відповідних грошових зобов'язань.
Оскільки відповідачем не було оскаржено в адміністративному чи судовому порядку податкові повідомлення-рішення, сплата податкових зобов'язань не відбулася, тому сума визначених грошових зобов'язань набула статусу узгоджених зобов'язань.
Відповідно до вимог пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України у відповідача станом на 22.01.2020р. є наявним податковий борг.
Стосовно правомірності визначення позивачем суми грошових зобов'язань колегія суддів звертає увагу на таке.
Факт узгодження грошового зобов'язання створює для платника податків обов'язок сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Своєю чергою, невиконання обов'язку зі сплати узгодженого грошового зобов'язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов'язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.
Враховуючи, що після узгодження грошових зобов'язань у відповідача виник обов'язок їх сплатити у встановлені законом строки і за закінченням таких строків узгоджені податкові зобов'язання стали податковим боргом, зважаючи на факт несплати відповідачем податкового боргу, надіслання позивачем податкової вимоги відповідачеві, позов про стягнення такого боргу підлягає до задоволення.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт узгодження грошового зобов'язання, несплата його у встановлений законом строк та набрання таким зобов'язанням якості податкового боргу виключає підстави для оцінки судом правомірності визначення податковим органом грошового зобов'язання у справі, де предметом позову є стягнення такого боргу.
Отже, питання правомірності податкових повідомлень-рішень, якими визначені суми грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості, не може бути предметом доказування у межах даного позову, оскільки такі рішення суб'єкта владних повноважень не є предметом позову у цій справі.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі № 809/12/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Окрім цього, належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Фактично спірні правовідносини виникли з участю фізичної особи (громадянина та власника об'єкта нерухомості) ОСОБА_1 у зв'язку із виявленим порушенням податкового законодавства щодо своєчасної сплати визначених податковим органом податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості.
В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що саме ОСОБА_1 як фізична особа є належним відповідачем за даним позовом.
Таким чином, оскільки за відповідачем рахується податковий борг, що виник на підставі рішень, якими визначені податкові зобов'язання, доказів оскарження яких у адміністративному та судовому порядку сторонами не надано, з урахуванням того, що відповідачем не надано доказів погашення такої заборгованості, яка вважається узгодженою, позовні вимоги про стягнення зазначеної заборгованості у вказаному розмірі підлягають задоволенню.
Додатково колегія суддів наголошує на тому, що приписами п.265.1 ст.265 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Згідно пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно пп.266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно приписів пп.277.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Підпунктом 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Під час судового розгляду з'ясовано, що відповідач ОСОБА_1 є власником житлової нерухомості в м.Бурштин Івано-Франківської області, а саме 9/10 житлового будинку від загальної площі 571 кв.м., що підтверджуються свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 31.05.2012р. (а.с.43), витягом про державну реєстрацію прав серії СЕЕ № 363115 від 31.05.2012р. (а.с.42).
Рішенням Бурштинської міської ради № 05/14-16 від 24.06.2016р. та додатком 1 до цього рішення встановлені місцеві податки і збори на території міста Бурштин та села Вигівка, в тому числі і ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.44-45, 46-65).
Оскільки відповідач є власником житлової нерухомості в загальному розмірі 513,9 кв.м, тому саме вказана площа була врахована позивачем для обчислення суми спірного податку.
Правильність обрахунку суми спірного податку стверджується представленими розрахунками податку за 2017 та 2018 роки (а.с.29-30).
Запропонований відповідачем порядок обчислення належної йому площі (із врахуванням спільної сумісної власності) не передбачений податковим законодавством, а відтак не може бути врахований в розглядуваному випадку.
Окрім цього, покликання відповідача на норми ст.60 Сімейного кодексу України в аспекті визначення розміру об'єкта оподаткування є помилковими, оскільки згідно з п.1.1 ст.1 ПК України його норми регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п.5.2 ст.5 ПК України).
Отже, норми ПК України є спеціальними, а відтак мають визначений законодавцем пріоритет під час регулювання спірних податкових правовідносин.
За таких умов норми ст.60 Сімейного кодексу України не поширюються на розглядуваний випадок, а відтак не можуть бути застосовані в запропонований відповідачем спосіб.
Колегія суддів відхиляє інші доводи апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають; представлені позивачем докази є належними і допустимими, а відтак останні правомірно прийняті судом першої інстанції до уваги.
Таким чином, колегія суддів вважає заявлений позов підставним та обґрунтованим, а тому такий підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.10.2020р. в адміністративній справі № 300/1173/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді О. І. Довга
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 21.04.2021р.