20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5421/20 пров. № А/857/1252/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Ніколіна В.В.
суддів Гінди О.М., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (суддя - Борискіна С.А., м. Рівне, повне судове рішення складено 16 грудня 2020 року) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-
Головне управління ДПС у Рівненській області у вересні 2020 року звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути податковий борг в сумі 87212,69 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що за відповідачем обліковується податковий борг в загальній сумі 87212,69 грн. ОСОБА_1 самостійно у встановлені законом терміни суму грошового зобов'язання не сплатила, надіслану податкову вимогу не виконала, а тому податковий орган звернувся з позовом про стягнення податкового боргу в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №460/5421/20 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 до бюджету податковий борг по орендній платі з фізичних осіб в сумі 87212, 69 грн.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимог КАС України розглянув справу без врахування доводів відзиву на позовну заяву, який не був долучений до матеріалів справи на момент прийняття судом рішення не з вини відповідача, а у зв'язку з недотриманням судом першої інстанції розумних строків щодо розгляду справи. Крім того, суд першої інстанції повернув зустрічний позов ОСОБА_1 , який підлягав розгляду разом з позовною заявою податкового органу. Також суд першої інстанції не врахував відсутність законних підстав для нарахування та стягнення з відповідача суми податкового зобов'язання 87212, 69 грн.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що за даними обліку позивача за ОСОБА_1 рахується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 87212,69 грн., який виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 21.10.2019 №165458-5205-1717. Наявність податкового боргу підтверджуються розрахунком виникнення податкової заборгованості по нарахованих (донарахованих) сумах згідно карток особових рахунків (а.с.3), витягом з картки особового рахунку платника податків (а.с.6), копією податкового повідомлення-рішення від 21.10.2019 №165458-5205-1717 з доказами його надіслання відповідачу .
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем у встановлений законодавством строк не сплачено податковий борг у загальному розмірі 87212,69 грн., тому такий борг підлягає стягненню у судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Таким чином, враховуючи приписи п.56.11 ст.56 ПК України, грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.
Разом з тим, згідно з п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п.54.5 ст.54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, доказів оскарження податкового повідомлення-рішення, на підставі якого відповідачу визначено податкове зобов'язання, у матеріалах справи відсутні, а тому вказане грошове зобов'язання вважається узгодженим та підлягає сплаті відповідачем.
Покликання апелянта на судові рішення у справі №559/2579/19 колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки предметом судового оскарження у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 суми неустойки у розмірі 65209,27 грн. на підставі рішення Дубенської міської ради від 13.09.2019 № 4011, яким анульовано результати земельних торгів та зобов'язано ОСОБА_1 відповідно до п. 6 рішення міської ради 12.04.2019 № 3691 у місячний строк сплатити неустойку в розмірі 20% від ціни встановленої за результатами земельних торгів, що становить 65209,27 грн. Тобто, відмова судом в задоволенні позову Дубенської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 суми неустойки у розмірі 65209,27 грн. у справі №559/2579/19 не спростовує правомірність нарахування ОСОБА_1 податкового боргу, який виник у зв'язку з прийняттям податкового повідомлення-рішення від 21.10.2019 №165458-5205-1717, оскільки доказів судового оскарження та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем не подано, а судом не здобуто.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що податковим повідомленням-рішенням від 21.10.2019 №165458-5205-1717 ОСОБА_1 нараховано орендну плату з фізичних осіб за 2019 рік, що в свою чергу також свідчить про безпідставність покликання відповідача на обставини, встановлені рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30.03.2020 у справі №559/2579/19, що набрало законної сили 07.07.2020.
Також з долученої відповідачем до матеріалів справи заяви-повідомлення від 19.07.2019 судом встановлено, що ОСОБА_1 просила Головне управління ДФС у Рівненській області не здійснювати нарахування їй орендної плати з фізичних осіб, з огляду на те, що нею було подано заяви до Дубенської міської ради про розірвання Договору оренди землі, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:02:001:2011, від 25.06.2019. Однак доказів розірвання Договору оренди землі станом на час винесення такого податкового повідомлення-рішення відповідачем подано не було.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що у будь-якому випадку, правомірність формування податкового повідомлення-рішення не може бути предметом розгляду справи про стягнення заборгованості, що виникла на підставі такого податкового повідомлення-рішення.
Так, п.58.3 ст.58 ПК України встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, згідно з приписами якого, таке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Згідно з п.70.7 ст.70 ПК України фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік, як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов'язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.
Згідно з відомостями, отриманими судом від Управління ДМС у Рівненській області, ОСОБА_1 зареєстрована з 28.07.2016 за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів на підтвердження повідомлення позивачем контролюючого органу про зміну її податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася, в матеріалах справи немає.
Відповідно до інформаційних даних начальника відділу по роботі з податковим боргом Дубенського управління від 05.06.2020, адресою ОСОБА_1 відповідно до даних ДРФЛ є: АДРЕСА_2 ; дата внесення інформації про адресні дані: 2010-03-22 18:57:13:0 (а.с.4).
З огляду на вказане, виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення п.56.18 ст.56, п.58.3 ст.58 ПК України, суд дійшов висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Висновок аналогічного змісту міститься в постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 813/3922/17.
Згідно з п.59.1, 59.5 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно, податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення до моменту, зокрема, повного погашення податкового боргу платником за всіма видами податків і зборів. При цьому податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
Позивачем було сформовано, надіслано та вручено ОСОБА_1 податкову вимогу форми "Ф" від 11.02.2020 №2202-52 на суму 87212,69 грн., яка не була виконана відповідачем та у встановленому порядку не оскаржувалась (а.с.5).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що податкова вимога форми "Ф" від 11.02.2020 №2202-52 на суму 87212,69 грн. була вручена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Як передбачено п.87.11 ст.87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.
Так, як у встановлений ПК України строк ОСОБА_1 не сплачено податковий борг у загальному розмірі 87212,69 грн, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення вказаної суми боргу у судовому порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, отже предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що питання правомірності нарахування контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки вказані питання не є предметом дослідження у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду цієї справи здійснювати їх правовий аналіз.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (розгляд судом першої інстанції справи без врахування доводів відзиву на позовну заяву, який не був долучений до матеріалів справи на момент прийняття судом рішення не з вини відповідача, а у зв'язку з недотриманням судом першої інстанції розумних строків щодо розгляду справи; повернення зустрічного позову, який підлягав розгляду разом з позовною заявою податкового органу), то такі не знайшли належного підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції вживав усіх можливих заходів щодо реалізації учасниками справи їхніх процесуальних прав, визначених КАС України.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі №460/5421/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 21 квітня 2021 року