20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/10536/20 пров. № А/857/69/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №140/10536/20 (головуючий суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: а) визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення 20 жовтня 2018 року остаточного розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2018 роки при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;
б) зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належним при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки при звільненні з 21.10.2018 по 28.04.2020;
в) визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення 20 жовтня 2018 року остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з липня 2015 року по жовтень 2018 року включно, при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;
г) зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належним при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з липня 2015 року по жовтень 2018 року включно, при звільненні з 21.10.2018 по 11.05.2020.
Рішенням від 06 жовтня 2020 року волинський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Зобов'язав Північне регіональне управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 21.10.2018 по 11.05.2020 у розмірі 46743,35 грн (сорок шість тисяч сімсот сорок три гривні 35 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. У свою чергу, статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним.
У справі, що розглядається виплати позивачу проводилася в порядку виконання рішення суду.
Крім того, апелянт вказує на те, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, є соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України, а тому при затримці її виплати відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України в період з 26.01.2015 по 20.10.2018, що підтверджується довідкою відповідача від 03.12.2019 №12/737 (а.с.11).
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2018 №347-ОС “По особовому складу” полковника ОСОБА_1 , заступника начальника регіонального управління з ресурсного забезпечення, звільненого з військової служби у запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11.09.2018 №856-ОС за підпунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 20.10.2018 (а.с.13).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 у справі № 140/122/20 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по жовтень 2018 року включно та зобов'язано Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по жовтень 2018 року включно; визнано протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язано Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішення набрало законної сили 07.08.2020 (а.с. 20-24).
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем перераховані позивачу на картковий рахунок 29.04.2020 кошти щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 39716,30 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 26), а щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 6900,00 грн. - 12.05.2020, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 25).
Вважаючи, що невчасний розрахунок при звільненні є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з позивачем повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте, слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з наведеного, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 та враховуються апеляційним судом під час вирішення даного спору.
Матеріалами справи підтверджується, що остаточний розрахунок при звільненні з військової служби з позивачем проведено 12.05.2020, однак позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 17.07.2020, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
У відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд першої інстанції на наведені обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, порушив норми матеріального і процесуального права, неповно дослідив обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 319, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року у справі №140/10536/20 та ухвалити постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 20.04.2021.