20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/147/20 пров. № А/857/4413/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Луцович М.М.,
час ухвалення рішення - 08:43:40,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 22 січня 2021 року,
13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ № 2498 від 16 грудня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення «звільнення з органів поліції»; визнати незаконним та скасувати наказ № 277 о/с від 19 грудня 2019 року в частині звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції; поновити на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наслідками службового розслідування відповідачем було винесено наказ №2498 від 16 грудня 2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача. В подальшому відповідно до вищевказаного наказу відповідачем було видано наказ №277 о/с від 19 грудня 2019 року згідно з яким позивача було звільнено з роботи. Вважає, що наказ №277 о/с від 19 грудня 2019 року про звільнення з роботи незаконним та таким, що не відповідає чинному законодавству України. Так, службовим розслідуванням встановлено, що вчинок позивача компрометує його, як поліцейського, та дискредитує поліцію в цілому, однак на думку позивача, даний висновок не відповідає дійсності, так як в описовій частині даного проступку фактично наявний склад кримінального правопорушення передбаченого ст. 365 КК України. Крім того, факт перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння, під час інциденту на вул. Одеській, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Зазначає, що 28 листопада 2019 року зранку, відчувши що стан його здоров'я погіршився звернувся до КЗ «Чопська міська лікарня», що підтверджується відповідною лікарською довідкою від 28 листопада 2019 року. Того ж дня ним було повідомлено безпосереднього керівника про те, що він потребує огляду та відповідного лікування. Виходячи з вищевикладених обставин, 29 листопада 2019 року коли його було викликано до Ужгородського ВП та в подальшому примусово освідчено на стан сп'яніння він вже приймав лікарські препарати (в тому числі алкоголевмісні) які і могли дати позитивний результат при медичному освідченні.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень надано суду достатні та належні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і доведено правомірність прийнятих ним наказів за №2498 від 16 грудня 2019 року та за №277 о/с від 19 грудня 2019 року.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивачу не було представлено результат освідчення, ніяких підписів про отримання протоколу медичного освідчення № 1262 від 29 листопада 2019 року на стан сп'яніння він не ставив, а також після ознайомлення з даним протоколом виявлено, що він складений на ОСОБА_1 . Відповідачем протиправно відібрано пояснення у позивача в день перебування в стані сп'яніння, оскільки таке порушує вимоги Дисциплінарного статуту. При цьому, сама процедура звільнення була проведена в період коли позивач знаходився на лікарняному.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що факт перебування ОСОБА_2 29 листопада 2019 року в стані алкогольного сп'яніння підтверджується показами військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , поліцейськими УПП в Закарпатській області І.Рубішем та ОСОБА_5 , а також інспектором відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Закарпатській області Е. Готра. Щодо факту відібрання пояснень у позивача в день сп'яніння, то такі написані ним власноручно, позивач сам здійснював оформлення пояснень про факт освідчення на сп'яніння. Протокол медичного освідчення містить особистий підпис позивача та позивач особисто прибув на освідчення в супроводі працівників ГУНП в Закарпатській області. Під час звільнення зі служби позивача відповідачем дотримано чинний порядок здійснення процедури звільнення, а позивач не повідомляв про перебування на лікуванні та не надавав жодних листків тимчасової непрацездатності до управління кадрового забезпечення ГУНП в Закарпатській області.
В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 29 листопада 2019 року на виконання вимог наказу ГУНП в Закарпатській області від 15 січня 2019 року № 96 «Про створення постійно діючих оперативно-профілактичних мобільних груп з числа працівників ГУНП в Закарпатській області на території області» та протоколу наради керівництва Національної поліції від 05 червня 2019 року № 13, мобільною групою з числа працівників ВІОС УКЗ ГУНП та Закарпатського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції було проведено перевірку дотримання працівниками Ужгородського ВП ГУНП службової дисципліни та законності під час несення служби.
У ході перевірки, близько 10.00 год. 29 листопада 2019 року, під час спілкування з дільничним офіцером поліції відділу превенції Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції ОСОБА_1 у працівників ВІОС УКЗ ГУНП виникла підозра щодо перебування вказаного поліцейського у нетверезому стані, оскільки були помітні ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів та мови), про що відображено в рапорті від 29 листопада 2019 року (1-й том а.с.62).
З огляду на виникнення підозри про перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння такого було направлено до КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» Закарпатської обласної ради, де у присутності його безпосереднього керівника - начальника відділу превенції Ужгородського ВП ГУНП, майора поліції І. Вуглини, позивач пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Згідно Протоколу медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння від 29 листопада 2019 року № 1262 встановлено, що ОСОБА_1 , 1988 року народження перебував у стані алкогольного сп'яніння (1,41 проміле) (1-й том а.с.65).
Так, за наслідком медичного освідчення, результати якого відображені у Протоколі від 29 листопада 2019 року № 1262 КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» Закарпатської обласної ради зроблено заключення, про те що ОСОБА_1 , 1988 року народження перебував у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю (1-й том а.с.65, зворотній бік).
Крім цього, 02 грудня 2019 року позивач пройшов медичний огляд у КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» Закарпатської обласної ради на стан вживання наркотичних засобів. Оглядом лікаря-нарколога ознак наркотичного сп'яніння у позивача не було виявлено, про що зазначено у Протоколі медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння від 02 грудня 2019 року № 1273 (1-й том а.с.144).
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 29 листопада 2019 року №2377 за фактом встановлення, що позивач 29 листопад 2019 року перебував у стані алкогольного сп'яніння було призначено комісійне службове розслідування (1-й том а.с.67).
Також, у ході службового розслідування, результати якого відображені у Висновку про результати службового розслідування за фактом перебування на службі у стані алкогольного сп'яніння позивача (1-й том а.с.175-180), було встановлено, що 28 листопад 2019 року близько 23.30 год. О. Бабай разом із Ю. Адамом, перебуваючи поза службою, у цивільному одязі, неподалік буд. 17 на вул. Одеській, у м. Ужгороді, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, спровокували конфліктну ситуацію з громадянином ОСОБА_6 , якому в подальшому нанесли тілесні ушкодження. Після цього, 29 листопада 2019 року вказані поліцейські вийшли на службу, де працівниками ВІОС УКЗ ГУНП було встановлено та зафіксовано факт перебування їх у нетверезому стані.
Також, 02 грудня 2019 року працівниками ВІОС УКЗ ГУНП було встановлено відсутність на службі ОСОБА_2 , у період з 09.00 по 13.00, що зафіксовано актом про відсутність на службі від 02 грудня 2019 року (1-й том а.с.178).
У зв'язку із цим, 05 грудня 2019 року з метою встановлення причини відсутності на службі вищевказаних поліцейських, до Ужгородського ВП ГУНП було направлено запит, на який цього ж дня отримано відповідь про те, що ОСОБА_7 з 02 грудня 2019 року перебуває на амбулаторному лікуванні. Також, дисциплінарною комісією ГУНП в Закарпатській області, а також прокуратурою Закарпатської області було направлено запит до Департаменту охорони здоров'я Закарпатської ОДА, який надав відповідь, що ОСОБА_7 перебував на амбулаторному лікуванні в АЗПСМ смт. Середнє з 02 грудня 2019 року, листок непрацездатності № 060363 (1-й том а.с.178).
Так, за наслідками проведеного службового розслідування, результати якого відображені у Висновку службового розслідування від 16 грудня 2019 року (1-й том а.с.175-180), відповідачем було винесено наказ від 16 грудня 2019 року №2498, згідно якого за грубе порушення службової дисципліни, порушення вимог пп. 11,13, 14 п. 3 ст. 1 ст.ст. 1, 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції, ст.18 Закону України «Про національну поліцію», пп. 1 п. 1, пп. 6 п. 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, п. 7 ст. 40 КЗпП України, що проявилося у порушенні етики поведінки поліцейського, перебуванні на службі 29 листопад 2019 року у стані алкогольного сп'яніння, скоєнні вчинку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому, проявлену нещирість в ході службового розслідування - позивача, відповідно до пп. 7 п. 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України було звільнено зі служби (1-й том а.с.181).
Згідно наказу від 19 грудня 2019 року №277 о/с «По особовому складу», за п. 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) позивача було звільнено зі служби в поліції (1-й том а.с.10).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон України № 580-VIII), у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 7 Закону № 580-VIII обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов'язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов'язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов'язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності. У разі виявлення таких дій поліцейський зобов'язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування, відповідний злочинів, вчинених поліцейськими.
Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових, актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення, таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до п. 1 розділу 1 Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179 (далі - Правила № 1179), ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Згідно із п. 2 розділу 2 Правил № 1179 під час виконання службових обов'язків поліцейському заборонено: сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов'язків і в невстановленому місці.
Пунктами 3 та 4 розділу 4 Правил № 1179 передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об'єктивним.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Пунктами 3, 6, 7, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського: поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно із ст. 11 Дисциплінарного статуту поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Частиною 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:
зауваження;
догана;
сувора догана;
попередження про неповну службову відповідність;
пониження у спеціальному званні на один ступінь;
звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
Відповідно до ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
Згідно із ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Частиною 2 розділу 2 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС від 07 листопада 2018 року № 893, передбачено, що службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про: перебування поліцейського на роботі (службі) у стані алкогольного сп'яніння або стані викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2 та п. 3 розділу 7 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі, закладі, установі) поліції. Таке ознайомлення засвідчується шляхом проставляння поліцейським, притягнутим до дисциплінарної відповідальності, підпису, прізвища та ініціалів на останньому аркуші копії наказу, долученої до його особової справи.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Закон №580-VIII не встановлює необхідність послідовного призначення стягнень від менш суворого до більш суворого. Отже, виходячи з фактичних обставин скоєного проступку, особи порушника та виходячи із обставин справи, до особи може застосуватися найбільш суворе стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Працівник поліції згідно Присяги та Правил поведінки не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника.
Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки, для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим.
Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що протокол медичного освідчення №1262 від 29 листопада 2019 року складено відносно іншої особи - ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає наступне.
Так, в протоколі медичного освідчення №1262 від 29 листопада 2019 року зазначено прізвище, ім'я, по батькові освідчуваного - ОСОБА_1 , 1988 року народження.
Проте, КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» Закарпатської обласної ради, розглянувши лист відповідача від 01 грудня 2020 року повідомив, що саме громадянину ОСОБА_1 , 1988 року народження, 29 листопада 2019 року у КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров'я та медицини залежностей» Закарпатської обласної ради було проведено медичне освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння, за результатами якого складено протокол медичного освідчення №1262 від 29 листопада 2019 року(1-й том а.с.238). Також, зазначено, що медичне освідчення гр. ОСОБА_1 зареєстровано у Журналі реєстрації медичних оглядів для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп'яніння.
При цьому, з наявної в матеріалах справи копії протоколу медичного освідчення №1262 від 29 листопада 2019 року слідує, що ОСОБА_1 ознайомлений з результатами огляду, що підтверджується особистим підписом позивача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що протокол медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння за №1262 від 29 листопада 2019 року складений щодо позивача.
Отже, факт перебування позивача 29 листопада 2019 року на службі у нетверезому стані підтверджується протоколом медичного освідчення №1262 (а.с.65).
Крім цього, з наявної в матеріалах справи копії матеріалів службового розслідування (Справа №278 (а.с.175-180) слідує, що, факт перебування позивача 29 листопада 2019 року у стані алкогольного сп'яніння підтвердили військовослужбовці в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які здійснювали патрулювання спільно з поліцейськими УПП в Закарпатській області І. Рубішем та ОСОБА_5 , а також інспектор відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Закарпатській області Е. Готра, які виїжджали на місце конфлікту, який трапився 28 листопада 2019 року близько 23.30-23.40 на вул. Одеській, біля кафе «Антоніо». При цьому, дані військовослужбовці та поліцейські зазначали, що позивач поводився зверхньо та висловлював образи на їх адресу із застосуванням ненормативної лексики (а.с.178).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достатніми доказами підтверджується, що 29 листопада 2019 року позивач перебував на службі у стані алкогольного сп'яніння.
Аналізуючи вищевказані обставини справи та зазначені норми права, колегія суддів вважає, що допущені позивачем порушення стали можливими внаслідок його неналежного ставлення до виконання своїх службових обов'язків, ігнорування вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України, недотримання вимог ст. 18 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179, ст. 40 Кодексу Законів «Про працю України».
При цьому, судом першої інстанції не встановлено обставин, що пом'якшують відповідальність позивача під час службового розслідування, натомість, обставинами, що обтяжують відповідальність позивача, є факт перебування такого у стані алкогольного сп'яніння.
Також, з матеріалів справи слідує та не заперечувалося позивачем, що у ході розгляду справи по суті, позивач мав відношення до події, яка трапилася 28 листопада 2019 року близько 23.30 - 23.40 на вул. Одеській в м. Ужгороді, біля кафе «Антоніо».
В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що за фактом інциденту, який стався 28 листопада 2019 року близько 23.30 - 23.40 на вул. Одеській в м. Ужгороді, біля кафе «Антоніо», щодо нанесення тілесних ушкоджень гр. Ю.Лакатошу окремими працівниками Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області наказом ГУНП в Закарпатській області №2376 від 29 листопада 2019 року було призначено інше службове розслідування. Так, за фактом вказаного інциденту відкрито кримінальне провадження від 29 листопада 2019 року №42019071030000169, в межах якого і буде надано оцінку щодо наявності або відсутності ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Європейський суд з прав людини в рішення у справі «Горовенки та Бугара проти України» наголосив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою, чи таке провадження було закрите.
У постанові від 03 травня 2018 року №810/2073/16 (адміністративне провадження №К/9901/12839/18) Верховний Суд зазначив, що вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Вищезазначена подія викликала значний суспільний резонанс у суспільстві і була широко висвітлена у значній кількості в Інтернет-виданнях. У результаті цього, авторитету ГУНП в Закарпатській області та Національній поліції України було завдано шкоди.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийнятих відповідачем наказів.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що процедура звільнення була проведена в період коли позивач знаходився на лікарняному, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, до позовної заяви позивачем долучено листок непрацездатності серії АКА №060391 від 19 грудня 2019 року, згідно якого ОСОБА_1 перебував на листку непрацездатності з 19 грудня 2019 року по 24 грудня 2019 року(1-й том а.с.17).
Проте, копіями рапортів позивача від 17 грудня 2019 року та від 18 грудня 2019 року, підтверджується, що позивач 19 грудня 2019 року ознайомився з матеріалами службового розслідування та отримав витяг з наказу про дисциплінарне стягнення № 2498 від 16 грудня 2019 року, про що свідчить особистий підпис позивача в обох рапортах(1-й том а.с.125-126).
Також, згідно наявної в матеріалах копії витягу з наказу по особовому складу № 277 о/с від 19 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » слідує, що позивач з наказом ознайомлений, витяг отримав 19 грудня 2019 року, що підтверджується особистим підписом на вказаному витягу з наказу(1-й том а.с.56).
Крім цього, в матеріалах справи наявна довідка т.в.о. заступника начальника УКЗ ГУНП в Закарпатській області майора поліції В.Міхалко № 210/106/2-2020 від 31 січня 2020 року згідно якої станом на 19 грудня 2019 року інформація про перебування позивача на лікуванні до управління кадрового забезпечення ГУНП в Закарпатській області не надходила, а листи непрацездатності до УКЗ ГУНП до теперішнього часу не надавались(1-й том а.с.57).
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем дотримано чинний порядок здійснення процедури звільнення позивача.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 260/147/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 20 квітня 2021 року.