20 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/4190/20 пров. № А/857/4072/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, головуючий суддя - Калинич Я.М., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
В грудні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) з 11.01.2019 року по день фактичної виплати 13.11.2020 року терміном 307 днів в розмірі 91 457,58 грн..
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період із 11.01.2019 року по 13.11.2020 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 10.01.2019 року до 13.11.2020 року у розмірі 22985,53 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Мукачівський ПЗ ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що компенсація за невикористані дні основної відпустки, а також додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення, а тому при затримці її виплати відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 12.11.2015 року.
Наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №11-ОС від 10.01.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
У зв'язку з ненарахуванням та невиплатою у день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року у справі №260/2233/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) адреса: АДРЕСА_3 , код НОМЕР_6 , Закарпатська обл., ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_3 ) в частині ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як учаснику бойових дій передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.01.2019 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) адреса: АДРЕСА_3 , код 89600, Закарпатська обл., ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 (ПІН: НОМЕР_3 ) АДРЕСА_4 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10.01.2019 року.
На виконання вказаного рішення суду, відповідач 13.11.2020 року нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22990,00 грн.
Виходячи з наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11.01.2019 року по 13.11.2020 року, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб органів внутрішніх справ, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08.02.2018 року у справі №805/977/16-а у подібних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що до даних відносин також слід застосовувати норми статтей 116 та 117 КЗпПУ.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10 січня 2019 року.
13.11.2020 року відповідач нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 22 990,00 грн.
Таким чином, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, що є порушенням ст.116 КЗпП України.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування і виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період із січня 2019 року по листопад 2020 року.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі №260/4190/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький