Головуючий суддя у першій інстанції : Подлісна І.М.
07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/423/19 пров. № А/857/15605/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Макарика В.Я., Улицького В.З.
за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Федірка В.Р.
представника відповідача Шведи О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 500/423/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
11.02.2019р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати п.10 протоколу № 121 від 24.11.2017р. комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до п.п.1 п.6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок №975) та ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011-XII») в розмірі - 413 400 грн.
-стягнути суму в розмірі 200 000 грн. за завдану моральну шкоду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 р. позов задоволено. Поновлено строк звернення з позовом до суду. Суд визнав протиправним та скасував п.10 протоколу №121 від 24.11.2017р. комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Крім того, суд зобов'язав Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до п.п.1 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 та ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII в розмірі - 413 400грн.
Також суд стягнув з Міністерства оборони України в користь ОСОБА_1 суму в розмірі - 200 000 грн. за завдану моральну шкоду та понесені судові витрати в розмірі - 15 990 грн.: (в т.ч. 5 000 грн. за надання правової допомоги та 10 990 грн. вартості проведеної експертизи) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Міністерство оборони України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального права.
Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник апелянта Шведа О.Б у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав, у ній зазначених.
Позивач ОСОБА_1 та його представник Федірко В.Р. в судовому засіданні просили суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 05.08.1983р. - 31.07.2003р. проходив службу в Збройних Силах, брав участь у бойових діях в Афганістані з 10.04.1988 р. - 08.02.198 р.
Наказом Головнокомандуючого Сухопутних військ Збройних Сил України № 169 від 09.07.2003р. ОСОБА_1 звільнений у запас за п.67 підпункту "б" (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками ( мічманами) Збройних Сил України.
17.02.2012р. орган медико-соціальної експертної комісії під час первинного огляду встановив позивачу III групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою серія ТЕР № 0045555555365 від 27.04.2012р.
Під час повторного огляду 09.02.2016р. орган медико-соціальної експертної комісії встановив ОСОБА_1 II групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби в Афганістані, що підтверджується довідкою серії АА № 0617101 від 09.02.2016р.
30.09.2017р. ОСОБА_1 звернувся до уповноваженого органу в особі Тернопільського обласного військового комісаріату Міністерства Оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із захворюванням пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
24.11.2017р. Комісія Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум відмовила в призначені одноразової грошової допомоги, що підтверджується протоколом № 121.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ(далі - Закон №2011-ХІІ).
20 грудня 1991 року прийнято Закон України №2011-ХІІ, який введено в дію 10 січня 1992року постановою Верховної Ради України №2012-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». ( далі Закон України №2011-ХІІ ).
З набранням чинності Закону України №2011-ХІІ діяла редакція ст.16 цього Закону, відповідно до якої, військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб №328-Vст. 16 Закону №2011-ХІ викладено в новій редакції, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, та якою введено поняття «одноразова грошова допомога». ( далі Закон №328-V)
04 липня 2012 року Законом України №5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності 1 січня 2014 року ст.16 Закону №2011-ХІ викладена в новій редакції та доповнено ст.ст. 16-1-16-4.
ч.1ст.16 Закону України №2011-ХII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Із змісту п.4, п.5 ч.2ст.16 Закону України №2011-ХII видно, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
-встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті(п.4);
-встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби(п.5);
ч.9 ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ передбачено що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». (далі Порядок № 975)
При цьому, в п.2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності вказаним Порядком мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.11.2018р. у справі №759/5707/16-а, від 21.01.2020р. у справі №334/286/17, від 04.03.2020р. №826/6846/16.
В даній справі предметом спору справі є вимога про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи. При цьому, інвалідність встановлена у зв'язку з захворюванням яке отримано під час виконання обов'язків військової служби 09.02.2016р., отже з цієї дати у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.
На день встановлення позивачу ІІ групи інвалідності діяв Закон України №2011-ХІІ та Порядок № 975 які передбачали право позивача на виплату одноразової грошової допомоги по II групі інвалідності, а тому саме вказані нормативні акти слід застосовувати у спірних правовідносинах.
Відповідач розглядаючи заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги до другій групі інвалідності, прийняв рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги саме по третій групи інвалідності яка фактично встановлена первинно органами МСЕК.
В п.8 ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ видно, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності 09.02.2016р., а у призначенні одноразової допомоги відповідач Міністерство оборони України відмовив 24.11.2017р., що свідчить про те, що позивач звернувся за вказаною допомогою в межах строку передбаченого п.8 ст. 16-3 Закону України №2011-ХІІ. ( а.с. 13)
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині, визнання протиправним та скасування пункту 10 рішення Комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, яке оформлене протоколом № 121 від 24.11.2017р.
Щодо вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду другої групи у зв'язку із отриманим захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби в розмірі - 413400 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
При цьому, 09.02.2016р. у зв'язку з встановленням позивачу II групи інвалідності, такий набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону №2011-XII та п.6 Порядку №975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - у разі встановлення інвалідності 2 групи.
Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплати одноразову грошову допомогу в розмірі - 413 400 грн. є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, на що суд першої інстанції не звернув уваги.
Тому, правильним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовної вимоги про відшкодування суми в розмірі 200000 грн. за завдану моральну шкоду колегія суддів зазначає наступне.
ст.56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як роз'яснено у п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Суму компенсації моральної шкоди у своїй позовній заяві ОСОБА_1 мотивує тим, що суб'єкт владних повноважень в особі Міністерства Оборони України на час прийняття оскаржуваного рішення знав, що діє всупереч вимогам законів про соціальний захист військовослужбовців та правових позицій Верховного Суду України. Після отримання протиправного рішення у позивача різко погіршився стан здоров'я, через нервове потрясіння він перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі.
Так, із змісту висновка експерта № 2578 від 12.06.2020р. видно, що ОСОБА_1 внаслідок відмови у виплаті одноразової грошової допомоги Комісією із розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Міністерства Оборони України ( п. 10 протоколу № 3121 від 24.11.2017 р.) у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до п.п. 1 п. 6 Порядку №975 та ст. 16 Закону № 2011-XII., не повідомлення про прийняте відповідачем рішення про відмову у виплаті йому грошової допомоги, були спричинені психологічні страждання як основа правового поняття моральної шкоди. За умови визначення судом дій відповідача (відповідачів) як протиправних орієнтовно-рекомендований розмір компенсації заподіяних йому психологічних (моральних) страждань становить 18 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення судом.
ст.108 КАС України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та висновком експерта про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, однак в значно меншому розмірі 3000 грн . замість 200000 грн..
Визначаючи розмір моральної шкоди суд виходить з засад розумності, виваженості та справедливості, та враховує ті обставини, що у позивача були порушенні нормальні життєві зв'язки, а саме моральні страждання в зв'язку з невиплатою одноразової допомоги що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тощо.
Разом з тим відсутні правові підстави, для стягнення в користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства Оборони України суми в розмірі 5000 грн. понесених витрат за надання правової допомоги в порядку ст. 134 КАС України, оскільки довідка від 11.02.2019р. яка видана адвокатом Янковим І.Є. про те, що ОСОБА_1 дійсно сплатив за надані/виконані роботи по Договору про надання правничої допомоги від 01.02.2019р. суми в розмірі - 5000 грн. є неналежним, недопустимим та недостовірним доказом в розумінні ст.ст. 73-75 КАС України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. В решті вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст.243, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №500/423/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 10 рішення Комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом № 121 від 24.11.2017р.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн. за завдану моральну шкоду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 10 990 грн. (вартість проведеної експертизи) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді В. Я. Макарик
В. З. Улицький
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю та відсутністю судді Макарика В.Я. з 08.04.2021р. по 19.04.2021р. , повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 20.04.2021р.