24 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4002/20 пров. № А/857/2152/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №380/4002/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (головуючий суддя першої інстанції - Москаль Р.М., час ухвалення - 16:24 год., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 18.12.2020р.),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що реєстрація його СПД-ФО була здійснена на підставі виданої ним довіреності, проте фактично здійснювати підприємницьку діяльність він так і не розпочав, а в 2004 році не виявив бажання бути включеним до ЄДР як ФОП, тому не подавав державному реєстратору реєстраційну картку про внесення відомостей про нього як підприємця в реєстр, котрий почав функціонувати з 01.07.2004. Позивач вважає, що його перебування на обліку в контролюючому органі як фізичної особи - підприємця не ґрунтується на законі, оскільки у нього немає такого статусу. Більше того, позивач працював як найманий працівник та роботодавець нараховував та сплачував за нього ЄСВ в період, за який контролюючий орган нарахував недоїмку. Додатково пояснив, що після подання цього позову контролюючий орган продовжив нарахування ЄСВ, тому ОСОБА_1 для припинення нарахування йому єдиного соціального внеску, пені та штрафів подав державному реєстратору в заяву про включення до ЄДР відомостей щодо припинення ним підприємницької діяльності.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 12.11.2019 №Ф-4242-50 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в сумі 26539 (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) гривень 26 коп.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу позивач з 22.08.2002 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області. Відсутність відомостей про ОСОБА_1 як про фізичну особу - підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань пояснюється тим, що підприємець не подавав відповідну заяву до державного реєстратора про його включення до ЄДР як фізичну особу - підприємця. Апелянт зазначає, що з набранням чинності з 01.01.2017 Законом України від 06.12.2016 №1774-VII позивач як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування зобов'язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримував дохід від підприємницької діяльності у звітному періоді. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 19.08.2002 ОСОБА_1 був зареєстрований як СПД-ФО Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, про що в журналі обліку реєстраційних справ 19.08.2002 здійснено запис за №466-С, в свідоцтві про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи зазначене місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; взятий на облік в ГУ ДПС у Львівській області (Галицьке управління Сихівська ДПІ ) 22.08.2002 за №4435.
ОСОБА_1 з 1998р. працює як найманий працівник, за час роботи отримував заробітну плату, на яку роботодавцем нараховувалися, утримувались та сплачувалися страхові внески, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ у Львівській області за формою ОК-5 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 за 1998-2020 рр.
Відповідно до даних паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 позивача, він 29.01.2008 знятий з реєстрації місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; з 27.05.2008 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в 2005-2019 роках не містив відомостей про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця.
ГУ ДПС у Львівській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів склала 26539,26 грн. Як правову підставу винесення цієї вимоги відповідач вказав статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
В 2017-2019 роках (період, за який контролюючий орган нарахував позивачу ЄСВ як ФОП на спрощеній системі оподаткування) ОСОБА_1 працював як найманий працівник, отримував зарплату, а роботодавець нараховував, утримував та сплачував за нього ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу .
Позивач пояснив, що оскаржену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019 не отримував. 12.05.2020 за адресою місця своєї роботи ( АДРЕСА_3 ) отримав поштовий конверт із постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06.05.2020 ВП 61736672. Із цієї постанови дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження №61736672 щодо стягнення з нього як боржника на користь ГУ ДПС у Львівській області заборгованості в сумі 26539,26 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019. Під час ознайомлення 15.05.2020 в Сихівському відділі ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із матеріалами виконавчого провадження №61736672, він отримав копію оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 4242-50 від 12.11.2019.
Позивач також повідомив, що після ознайомлення з вимогою ГУ ДПС у Львівській області та її оскарження в судовому порядку, дізнався, що відповідач продовжує нараховувати йому єдиний внесок як ФОП на спрощеній системі оподаткування. З метою зупинення нарахування ГУ ДПС у Львівській області ЄСВ та виставлення нових вимог, подав державному реєстратору заяву про включення до ЄДР відомостей щодо припинення підприємницької діяльності. 27.08.2020 до ЄДР внесений запис №2004150060001111194 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019 винесена з порушенням законодавства.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до норм статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI: єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2); недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
Відповідно до приписів статті 9 Закону №2464-VI: єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша); обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга); платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма).
Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема, у частину першу статті 7, а саме: у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова «має право самостійно» замінено словом «зобов'язаний»; пункт 3 доповнено абзацом другим такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску».
Отже, з 01.01.2017 єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV (набрав чинності 01.01.2004) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Частиною першою статті 58 ГК України визначено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Відповідним законом, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців є Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV). Цей Закон, згідно з пунктом 1 розділу VІІІ «Прикінцеві положення», набрав чинності з 01.07.2004 та дія його поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців (частина перша статті 3).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом (пункт 4);
Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, ЄДР) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (пункт 7).
Основні принципи державної реєстрації визначено в статті 4 Закону №755-IV. Так, відповідно до цієї статі державна реєстрація, серед іншого, базується на принципах обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Пункт 2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону №755-IV передбачав, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI (набрав чинності 10.02.2011, далі Закон №2390-VI) внесено зміни до Закону №755-IV. Згідно з розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що: процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2); усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3); свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4); спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7); після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8); порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації (пункт 9).
Відповідно до пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI наказом Міністерства юстиції України №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Положення №575/5, чинного на час виникнення спірних правовідносин). Це Положення визначало порядок утворення, завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - комісії).
Як передбачено пунктами 1.2 розділу І «Загальні положення» та 2.4 розділу «Порядок утворення комісій» Положення №575/5 комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб'єкти); до складу комісії входять працівники реєстраційних служб головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі та територіальних органів Державної податкової служби України, територіальних органів державної статистики, територіальних органів Пенсійного фонду України.
Завданням комісії було проведення інвентаризації невключених суб'єктів. До повноважень комісії входило: - прийняття від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців (далі - уповноважені органи), аналітичну інформацію про невключених суб'єктів; - складання узагальненої інформації про невключених суб'єктів; - передання узагальненої інформації про невключених суб'єктів виконавчим комітетам міських рад міст обласного значення, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення їх державними реєстраторами до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) (п. 3.1, 3.2 розділу ІІІ Положення №575/5).
Як передбачав пункт 4.1, 4.2, 4.10 розділу ІVІ Положення №575/5 прийом від уповноважених органів аналітичної інформації здійснюється комісією до 03 травня 2012 року; аналітична інформація про проведення інвентаризації щодо фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, приймається комісією у паперовій та електронній (у форматі Microsoft Excel) формах, наведених у додатках 1 та 2, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках; комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб'єктів.
25.03.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» №1155-VII, відповідно до якого виключила пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання». Наказ №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відповідно до Закону №1155-VII втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №935/5 від 16.06.2014.
Відповідно до пункту 4) частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Отже, для нарахування та сплати єдиного внеску відповідно до пункту 4) частини першої статті 4 Закону №2464-VI обов'язковим є наявність в особи статусу фізичної особи - підприємця. Державна реєстрація згідно статті 4 Закону №755-IV базується, зокрема, на принципі обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
Верховний суд в постанові від 17.12.2018 в справі №509/4156/15-а дійшов такого правового висновку, що «[…] адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення».
Оцінюючи правові підстави прийняття оскарженої вимоги суд враховує, що станом на дату формування оскаржуваної вимоги відомості щодо ОСОБА_1 як фізичну особу - підприємця були відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відомостями з ЄДР та визнається відповідачем. Відомості про ОСОБА_1 як ФОП в ЄДР станом на дату прийняття оскарженого рішення не було внесені ані за його заявою, ані з ініціативи спеціально утворених державою органів (для інвентаризації та реєстрації суб'єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не перереєстрованих за їх заявою).
Відповідно до положень статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Оскільки єдиним належним та допустимим доказом наявності в фізичної особи статусу підприємця є відповідні відомості з ЄДР (частина четверта статті 9 Закону №755-IV), то відсутність таких відомостей про ОСОБА_1 в ЄДР однозначно підтверджує, що він не має статусу фізичної особи - підприємця.
За таких обставин ОСОБА_1 з 01.01.2017 не набув статусу платника єдиного внеску (як фізична особа - підприємець), а тому нарахування йому контролюючим органом недоїмки за 2017-2019 роки шляхом виставлення оскарженої вимоги не ґрунтується на законі.
Щодо посилання апелянта на те, що згідно з реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 з 22.08.2002 знаходився на податковому обліку в ГУ ДФС у Львівській області, то колегія суддів зазначає, що оскільки станом на дату формування оскаржуваної вимоги відомості про наявність в позивача статусу підприємця були відсутні в ЄДР.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2017-2019рр. був найманим працівником, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірний період за ОСОБА_1 як найманого працівника сплатив його роботодавець як страхувальник. Позивач стверджує, що ніколи не займався підприємницькою діяльністю, не отримував доходів і не подавав звітності, відповідач зворотного не доводить. За таких обставин відповідач, навіть вважаючи позивача підприємцем, не мав підстав нараховувати йому ЄСВ, оскільки ОСОБА_1 фактично не займався підприємницькою діяльністю та не отримував доходів, а за нього як найманого працівника роботодавець сплачував ЄСВ. Тому проведене відповідачем нарахування фактично призводить до повторного (подвійного) нарахування єдиного соціального внеску за цей самий період, що є окремою самодостатньою підставою для скасування оскарженої вимоги сплату боргу (недоїмки).
На підставі вищезазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов'язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 є протиправним, а тому винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4242-50 від 12.11.2019 на суму 26539,26 грн підлягає скасуванню.
Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.
Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні («Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року; «Серков проти України», заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року).Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №380/4002/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. Я. Макарик
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Матковської З.М. в період з 01.04.2021р. по 08.04.2021р. включно у щорічній додатковій відпустці та відсутністю судді Макарика В.Я. з 08.04.2021р. по 19.04.2021р. включно у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 20.04.2021р.