Справа № 333/4393/19
Провадження № 1-кп/333/575/20
01 березня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів Комунарського районного суду м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора: ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ,
перекладача ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя питання доцільності утримання під вартою обвинуваченого у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, -
В провадженні колегії суддів Комунарського районного суду м. Запоріжжя на розгляді знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.
Строк тримання під вартою у обвинуваченого ОСОБА_10 закінчується 12.03.2021 року, наступне судове засідання по даному кримінальному провадженню заплановано на 29.03.2021 року. Прокурор не надав клопотання про доцільність продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 .
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Таким чином, виконуючи вимоги вказаної статті, колегія суддів поставила на обговорення учасникам кримінального провадження питання щодо доцільності продовження ОСОБА_10 строку тримання останнього під вартою.
Прокурор вказав, що на його думку обвинуваченому ОСОБА_10 необхідно продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на два місяці, так як останній обґрунтовано обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, і за яке передбачене покарання у вигляді п'ятнадцяти років. Дії ОСОБА_10 вказують на його соціальну небезпечність та безконтрольність. Ризики, які були встановлені під час попередніх судових засідань, вони залишилися й інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 .
Потерпілий та представник потерпілого підтримали думку прокурора щодо продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу.
Захисник ОСОБА_8 просив суд прийняти рішення щодо недоцільності подальшого утримання ОСОБА_10 під вартою та змінити запобіжний захід на більш м'який. Додатково зазначив, що прокурор не довів та не підтвердив про існування жодного ризику та той факт, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого. Жодні підстави у подальшому утримувати ОСОБА_10 під вартою, відсутні.
Обвинувачений повністю погодився із доводами свого захисника, зазначивши, що усе висловлене прокурором не відповідає дійсності.
Розглянувши питання щодо доцільності подальшого утримання обвинуваченого під вартою, заслухавши думку прокурора, потерпілого, його представника, обвинуваченого та захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов до такого.
Встановлено, що 21.05.2019 року ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_11 на стадії досудового розслідування до обвинуваченого ОСОБА_10 було застосовано запобіжний захід - тримання під вартою по 16.07.2019 року. У подальшому, ухвалою слідчого судді вказаний запобіжний захід було продовжено по 17.08.2019 року. Після направлення обвинувального акту до суду, запобіжний захід ОСОБА_10 продовжувався ухвалами суду від 15.08.2019 року, 29.08.2019 року, 16.10.2019 року, 11.12.2019 року, 06.02.2020 року, 23.03.2020 року по 13.10.2019 року, 27.10.2019 року, 14.12.2019 року, 08.02.2020 року, 05.04.2020 року та 21.05.2020 року, відповідно.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.04.2020 року ОСОБА_10 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, призначено останньому покарання у виді 7 років позбавлення волі та запобіжний захід відносно обвинуваченого залишено без змін до набрання вироком законної сили. 05.08.2020 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя скасований та строк тримання під вартою ОСОБА_10 продовжений до 04.10.2020 року. Ухвалами суду від 28.09.2020 року, 24.11.2020 року, 14.01.2021 року під час нового судового розгляду обвинуваченому було продовжено запобіжний захід до 27.11.2020 року, 22.01.2021 року та 12.03.2021 року, відповідно.
Згідно вимог ч.3 ст.331 КПК України за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості обвинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
На думку суду, прокурор у судовому засіданні довів наявність фактів, зміст яких переконав суд у тому, що обвинувачений ОСОБА_10 міг вчинити злочин, вказаний в обвинувальному акті. При цьому, суд також враховує дані, отримані безпосередньо під час судового розгляду.
При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання ОСОБА_10 під вартою, суд оцінює та враховує у сукупності такі обставини: особистість обвинуваченого (раніше не судимий, обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, у лікарів нарколога та психіатра не перебуває), його майновий стан (офіційно не працює, відсутні докази щодо наявності постійного щомісячного доходу), соціальні зв'язки (не одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, відсутність жодної особи на утриманні).
При вирішенні питання про доцільність продовження застосування запобіжного заходу обвинуваченим судом враховується також і тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України (санкція зазначеної статті передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 15 років позбавлення волі).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Отже, обвинувачення особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні та продовженні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому суд, вважає, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
За змістом обвинувального акту, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тому у суду є певні переконання, що ризик продовження злочинної діяльності є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності. Такі висновки ґрунтуються, у тому числі, і на відомостях щодо відсутності офіційного та постійного місця роботи обвинуваченого, та, як і наслідок, відсутності законних джерел доходу.
Таким чином, при аналізі пояснень учасників судового засідання, дослідженні матеріалів кримінального провадження, на думку колегії суддів, відносно обвинуваченого продовжує існувати ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість вчинити інший злочин. Вважаємо, що інші ризики у ОСОБА_10 відсутні.
Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, розцінюючи зазначений ризик як реальний та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи, колегія суддів, з урахуванням викладеного, приймає рішення про продовження відносно ОСОБА_10 строку тримання під вартою.
Водночас, під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 , суд розглянув можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави.
28.09.2020 року під час продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 колегія суддів визначила альтернативний запобіжний захід - заставу у розмірі 630 000 грн. Враховуючи майновий стан (офіційно не працевлаштований), сімейний стан обвинуваченого (одружений, має на утриманні неповнолітню дитину), з урахуванням розміру цивільного позову потерпілого (моральна шкода у розмірі 500 000 грн.) та меж розміру застави, визначених у ч.5 ст.182 КПК України, ухвалою суду від 24.11.2020 року було зменшено суму застави до двохсот дев'яноста п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 620 090 грн. На думку колегії суддів, вказаний розмір застави достатньою мірою буде гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не є завідомо непомірним для нього.
У разі внесення вказаної застави на обвинуваченого ОСОБА_10 покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 331, 372, 395 КПК України, колегія суддів, -
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 30.04.2021 року (включно).
ОСОБА_10 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі 620 090 (шістсот двадцять тисяч девяносто) грн.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_10 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до головуючого судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження за першою вимогою;
- не відлучатися з місця проживання без дозволу головуючого судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження;
- повідомляти головуючого суддю, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілим ОСОБА_12 , свідками: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 .
Копію ухвали вручити прокурору, потерпілому, обвинуваченому і його захиснику.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.
Повний текст ухвали складено 02.03.2021 року.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Суддя: ОСОБА_3