Справа № 600/65/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
21 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Іваненко Т.В. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
в січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано пункт 3.1. рішення Чернівецької міської ради 86 сесія VII скликання від 08 грудня 2020 року №2537, яким відмовлено ОСОБА_2 , у надані дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (код АДРЕСА_1 ; зобов'язано Чернівецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 ; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради судові витрати - судовий збір в сумі 840,80 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що пунктом 3.1 рішення 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 30.09.2020 року за №2537 відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (код АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю підстав для надання переваги ОСОБА_1 перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівців та користуються правом на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб (в обліку індивідуальних забудовників не зареєстрований ). (а.с. 44)
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ця відмова. А тому, позовна вимога про визнання протиправним та скасування п. 3.1 рішення 86 сесії 7 скликання Чернівецької міської ради №2537 від 08.12.2020 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Водночас, враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправність оскаржуваного рішення, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судове рішення в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).
Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Відтак, з огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд звертає увагу на те, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання відповідача вчинити певні дії, саме надати відповідний дозвіл.
При цьому, суд виходить в того, що ст. 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частини 4 статті 122 ЗК України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції відповідача, який, в свою чергу безпідставно відмовив у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність.
Судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу.
Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності дій (рішення) стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному рішенні. Однак, суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу, оскільки позивач в позові не посилався на них, як на підставу своїх вимог.
Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у подібній ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.
Зокрема, в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
А тому, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції правомірно зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га, за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 .
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 21 квітня 2021 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Іваненко Т.В. Гонтарук В. М.