Справа № 120/5679/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А. Ю.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
19 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.09.2018 року по 22.09.2020 року включно у сумі 11984,98 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні дев'яносто вісім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просить змінити оскаржуване рішення в частині визначення суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення.
Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову, оскільки КЗпП України не регулює питання проходження військової служби, оскільки, на думку відповідача, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних правовідносин. Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не передбачає такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.05.2015 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2018 року № 179 (по стройовій частині) позивача, старшого бортового механіка авіаційного загону авіаційної ескадрильї, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2018 року № 43-рс (по особовому складу) з військової служби у запас, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "к", виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.09.2018 року.
07.02.2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до Військової частини НОМЕР_1 у якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік.
За результатами розгляду вказаної заяви, листом Військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2020 року № 350/119/1/293/пс позивачу відмовлено у здійсненні нарахування та виплати вказаної компенсації.
Отримавши відмову у проведенні нарахування та виплати спірного грошового забезпечення, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у справі № 120/1103/20-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно з банківською випискою по особовому рахунку позивача від 30.09.2020 року виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у період з 2015 року по 2018 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 24102,71 грн. була здійснена 23.09.2020 року.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, при цьому враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності на користь позивача підлягають стягненню кошти у загальному розмірі 11984,98 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи вимоги ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків проведення розрахунку при виключенні із списків особового складу частини, відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку), суд згідно з положеннями статті 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.
Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вказана правова позиція висловлена в рішенні Верховного Судом у зразковій справі №620/4218/18 від 21 серпня 2019 року, яке набрало законної сили, по відношенню до даної справи, оскільки висновки Верховного Суду у вказаній зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
При цьому судом врахована правова позиція в подібних правовідносинах, сформована Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаний у частині 1 статті 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Судом встановлено, банківської виписки по особовому рахунку позивача, наявному у матеріалах даної справи, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у період з 2015 року по 2018 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 24102,71 грн. була здійснена 23.09.2020 року.
Вказане свідчить про те, що повний розрахунок з ОСОБА_1 відповідач провів не в день виключення позивача із списків В/ч НОМЕР_1 13.09.2018, а саме 23.09.2020, тобто несвоєчасно.
Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визначив суму середнього заробітку за час затримки, враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, разом з тим судом першої інстанції, для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, не з'ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справа № 480/3105/19 та від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19.
За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, при цьому, враховуючи наведені вище умови.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати).
Як вбачається зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_1 про доходи, за два останні місці перед звільненням ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення у розмірі 26217,80 грн. (за липень 2018 року - 13108,90 грн. та за серпень 2018 року - 13108,90 грн.), а відтак середньомісячне грошове утримання становить 13108,90 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці липня та серпня 2018 року, становить 422,87 грн.
Крім того. як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків 13 вересня
2018 року, а виплата проведена відповідачем 23 вересня 2020 року, тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача з 14 вересня 2018 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 22 вересня 2020 року включно, що відповідно складає 506 робочих днів обрахованих згідно з листами Мінсоцполітики про Норми тривалості робочого часу на 2018 р. (75 р.д.), 2019 р. (250 р.д.), 2020 р. (181 р.д.).
Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні проведений з врахуванням положень Порядку №100 становить 213 972,22 грн (422,87 грн. х 506 р.д.).
Разом з тим, враховуючи наведене усе вище, колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 174 855,06 грн, з яких: одноразова грошова допомога при звільненні 150 752,35 грн. (86,22%), що підтверджується грошовим атестатом Серія ЗУ №145031, а також компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 24 102,70 грн (13,78%).
Тому колегія суддів, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 29 485,37 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (13,78% від 213 972,22 грн).
Саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним вище обставинам, що призвело до ухвалення помилкового рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року змінити - виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.09.2018 року по 22.09.2020 року включно у сумі 29 485,37 грн.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.