Справа № 560/6753/20
Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
20 квітня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Панькової О.Ю.,
представника відповідача: Літвіна С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування висновку у формі протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №130 від 10.09.2020, в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби та внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Також, позивач просив зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби та внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.01.2021 позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Представник відповідача (Міністерства оборони України) в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в судове засідання не з'явився, належного представника не направив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позивач та представник позивача, в судовому засіданні заперечили щодо доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України та просили залишити її без задоволення.
Заслухавши, суддю-доповідача, позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, відповідно довідки ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 08.09.2017 №1002, виданої сержанту ОСОБА_1 , він в період з 20 травня 2015 року по 14 липня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції з 20.05.2015 по 14.07.2015 на території Луганської та Донецької областей.
Згідно посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 виданого ОСОБА_1 24.09.2015, пред'явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
26 вересня 2017 року госпітальною ВЛК терапевтичного профілю Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за розпорядженням командира військової частини НОМЕР_3 № 136 від 07.09.2017 проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено: за даними медичної документації перебуваючи в зоні АТО (м. Станиця, Луганська область) 10.06.2015 (довідка командира в/ч НОМЕР_1 №1002 від 08.09.2017; посвідчення УБД серія НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) під час мінометного обстрілу противником отримав: мінно-вибухову травму, струс головного мозку. Перебував на обстеженні та лікуванні у в/ч НОМЕР_4 з 20.10.2016 по 01.11.2016; з 02.11.2016 по 11.11.2016; 30.01.2017 по 08.02.2017; з 15.02.2017 по 23.02.2017 у центральному військовому клінічному санаторії «Хмільник»; у в/ч НОМЕР_4 з 29.03.2017 по 07.04.2017; з 19.04.2017 по 28.04.2017; з 22.05.2017 по 01.06.2017; 07.06.2017 по 16.06.2017; з 24.07.2017 по 02.08.2017; з 07.08.2017 по 17.08.2017; з 18.08.2017 по 05.08.2017 у ВМКЦ ЦР по теперішній час. Історія хвороби № 3468. Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Наслідки мінно-вибухової травми (10.06.2017): закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді розсіяної неврологічної симптоматики, астено-невротичного синдрому з незначним порушенням функції. Травма, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби. Підтвердженням також є свідоцтво про хворобу №647 від 26.09.2017.
Сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира 14 відділення охорони 5 взводу охорони 3 роти охорони батальйону охорони військової частини НОМЕР_3 звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 18 жовтня 2017 року №123-рс з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров'я) частини шостої з урахуванням частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (зі змінами).
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.10.2017 №92 позивача виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з 18 жовтня 2017 року, а з продовольчого забезпечення (обіду) - з 19 жовтня 2017 року.
01 грудня 2017 року на підставі акта огляду МСЕК № 5658 ОСОБА_1 встановлено втрату працездатності на 70 відсотків в результаті травми, пов'язаної з проходженням військової служби (довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках № 0024353 від 01.12.2017).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1082878 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 22.11.2017, причина травма пов'язана з проходженням військової служби, на строк до 01.12.2020.
У період з 05.03.2018 по 21.03.2018 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні КНП «ХОГВВ» ХОР з діагнозом гіпертонічна хвороба II ступеня 2 ступеня групи ризику, ІХС. Постміокардитичний кардіосклероз. СН-1. Ф.К-П. Наслідки ЗЧМТ (2015 рік) у вигляді дисциркулярної енцефалопатії з вираженим цефалічним та тривожно-депресивним синдромами, інсомнією. Хронічний гепатит змішаного ґенезу. Хронічний панкреатит в ст. ремісії. Варикозне розширення вен н/к. ХВН-Іст. Зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 1173 від 21 березня 2018 року.
У період з 25.03.2019 по 05.04.2019 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Хмельницької міської лікарні (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3568).
У період з 04.06.2019 по 19.06.2019 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП «ХОГВВ» ХОР з діагнозом: наслідки перенесеної ЧМТ (2016 року) (уч. АТО) з наявністю цефалгій, генералізованого тривожного розладу з помірною інсомнією, легкого когнітивного дефіциту, лівобічна гемігіперестензія. Післятравматична тораколюмбалгія з помірно вираженим больовим синдромом, помірно вираженими стато-динамічними розладами, стадія загострення (виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 2456 від 19 червня 2019 року).
Крім того, згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №941 від 13 березня 2020 року, у період з 26.02.2020 по 13.03.2020 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП «ХОГВВ» ХОР з діагнозом насліди закритої ЧМТ (2016 рік - травма отримана під час бойових дій в зоні АТО, анамнестично) у вигляді постконтузійної енцефалопатії II ст., декомпенсація з гіпертензивно-гідроцефальним синдромом, вестибулоптією змішаного генезу (напади позиційного запаморочення до 3-4 разів на місяць), вегетативною та когнітивною дисфункцією з порушенням оперативної пам'яті, уваги та вербальної швидкості, органічними змінами особистості та емоцій, вираженими астенічними проявами з інсомнією, зниженням стійкості до стресу.
Згідно Витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №276 від 04.06.2020 захворювання ОСОБА_1 , ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
22 червня 2020 року на підставі акта огляду МСЕК №1631 ОСОБА_1 за результатом переогляду встановлено 2 групу інвалідності у результаті захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 22.06.2020), та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_5 .
В подальшому, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат.
Листом від 21.09.2020 №14/4526/9 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивачу, що Комісія Міністерства оборони України дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги в зв'язку з тим, що згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Згідно наявної в матеріалах справи копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.09.2020 №130, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги сержанту в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), якого 18.10.2017 звільнено з військової служби та 22.11.2017 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія АВ № 1082878 від 22.11.2017), а 22.06.2020 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ №872337 від 22.06.2020).
У вказаному Витягу зазначено, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975. Висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 04.06.2020 №276, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення (травми, каліцтва). Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається з документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, які не подано на розгляд комісії. Зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що законодавством встановлено обмеження у вигляді певного відрізку часу (два роки) між первинним та вторинним встановленням групи інвалідності (її зміна), а також між первинним та вторинним встановленням ступеня втрати працездатності (його збільшення).
Водночас, з 22.11.2017 органами МСЕК позивачу встановлено другу групу інвалідності (вперше), у зв'язку із травмою пов'язаною з проходженням військової служби, на строк до 01.12.2020, а 22 червня 2020 року на підставі акта огляду МСЕК №1631 ОСОБА_1 за результатом переогляду встановлено 2 групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Тобто, позивачу у листопаді 2017 року встановлено другу групу інвалідності, у зв'язку із травмою пов'язаною з проходженням військової служби, на строк до 01.12.2020, а інвалідність (II група) у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини первинно встановлена у червні 2020 року.
Тому, посилання відповідача у висновку (протокол №130 від 10.09.2020) на зміну ОСОБА_1 групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності та ненадання документу, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), як на підставу відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, на думку суду є помилковим та необґрунтованим, оскільки саме 22 червня 2020 року ОСОБА_1 встановлено первинно 2 групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини, а не підтверджено вторинним оглядом групу інвалідності, у зв'язку із травмою пов'язаною з проходженням військової служби.
Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч.8 ст.16-3 Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Таким чином, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги є 22 червня 2020 року та, відповідно, з урахуванням положення ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII протягом трьох років ОСОБА_1 може реалізувати своє право щодо її отримання.
На момент встановлення позивачу II групи інвалідності 22 червня 2020 року (у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини первинно) прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2102,00 грн., згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік.
На підставі викладеного враховуючи, що Порядок № 975 містить вичерпний перелік підстав, які виключають можливість призначення одноразової грошової допомоги, суд першої інстанції дійшов до переконання, що висновок Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, та ненадання документу, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), оформлений у вигляді протоколу №130 від 10.09.2020, є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважає за необхідне також задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачено ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.41 Закону України № 2232-ХІІІ встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч.2, 9 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Водночас, у відповідності до статті 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Отже, законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону № 2011-XII.
Подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Згідно з п.8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до п.3 Постанови № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким доповнено ч.4 ст.16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Тобто, згідно з ч.4 ст.16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Як вбачається з матеріалів справи, в позивача змінилась саме причина встановлення групи інвалідності. Проте, між встановленням ІІ групи інвалідності з 22.11.2017 (причина травма пов'язана з проходженням військової служби) до встановлення ІІ групи інвалідності з 22.06.2020 (підстави ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби) пройшло понад два роки, що суперечить вимогам абз.2 ч.4 ст.16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Однак, як вказує дана норма закону, вона застосовується при отриманні одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. В свою чергу, позивачу одноразова грошова допомога не виплачувалась взагалі.
На підставі вказаного, колегія суддів приходить до висновку про передчасність відмови з підстав зміни причини в понад двохрічний термін, оскільки така виплата не здійснювалась
Проте, як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, стало те, що позивачем не було подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено п.11 Порядку №975 (як основна підстава відмови).
З цього приводу, колегія суддів зазначає, що подання зазначених у п.11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст.16-4 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Разом з тим, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Згідно з правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відтак, висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені під час судово-медичного обстеження, вказують лише на характер причин поранення, захворювання, яке могло мати місце під час проходження служби.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення військово-лікарської комісії не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Щодо доводів позивача в частині того, що він звертався до військової частини за отриманням довідки (інформації) щодо причини та обставини поранення та усної відмови у надані такої інформації, колегія суддів зазначає, що доказів даної події суду надано не було, а тому врахувати їх немає можливості.
Отже, з урахуванням вказаних норм та обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а відповідач діяв при прийнятті рішення в межах норм законодавства.
На підставі вказаного, а саме встановлення, що вимога щодо визнання протиправним та скасування висновку у формі протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №130 від 10.09.2020, не підлягає задоволенню, колегія суддів зазначає, що й вимога зобов'язального характеру, як безпосередньо залежна, також не підлягає задоволенню.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 21 квітня 2021 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.