Справа № 640/1399/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Катющенко В.П.
Іменем України
21 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Чаку Є.В.,
Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування наказу,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Офісу великих платників податків ДПС від 13.01.2020 № 24 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Каса народної допомоги".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний наказ є правомірним.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом в.о. начальника Офісу великих платників податків ДПС ОСОБА_1 від 13.01.2020 № 24 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК) та згідно з графіком проведення планових перевірок платників податків на 2020 рік призначено проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Каса народної допомоги" з 31.01.2020 тривалістю 30 робочих днів, за період діяльності з 01.10.2016 по 30.09.2019 з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства та з метою контролю за правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2016 по 30.09.2019.
У подальшому, 17.01.2020 на адресу ТОВ "Каса народної допомоги" надійшло повідомлення Офісу великих платників податків ДПС від 13.01.2020 № 2 про проведення документальної планової перевірки згідно плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2020 рік та наказ від 13.01.2020 № 24.
ТОВ "Каса народної допомоги" 31.01.2020 не допустила посадових осіб контролюючого органу до проведення планової перевірки, що зафіксовано відповідним актом за № 17/28-10-05-02-01.
Не погодившись з рішенням про призначення перевірки, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у контролюючого органу були всі правові підстави для включення позивача до плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2020 рік.
Водночас, судом першої інстанції вказано, що на момент підписання ОСОБА_1 наказу від 13.01.2020 № 24 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Каса народної допомоги" відомості про останнього як про керівника Офісу великих платників податків ДПС були відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Щодо права позивача на звернення до суду із позовом, що розглядається у даній справі.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК).
Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.
При цьому приписи ПК в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб'єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК).
Стаття 81 ПК визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.
Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
При цьому абзац п'ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК визначає, що у разі непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК).
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:
- непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);
- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.
Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Такий правовий висновок сформований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18. Судова палата касаційного суду у цій справі вказала, що вимоги про скасування наказу щодо призначення перевірки не підлягають задоволенню з огляду на факт вичерпання останнім дії внаслідок реалізації.
Проте, у справі, що розглядається, оскаржуваний наказ про призначення перевірки не був реалізований, оскільки позивач відмовив посадовим особам контролюючого органу у допуску до проведення перевірки. Відтак, наведені правові висновки судової палати Верховного Суду не підлягають застосуванню у даному спорі.
Не може бути застосована у даній справі також і позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 по справі № 826/9464/18, яка не висловлювала висновків щодо неможливості оскарження всіх наказів про призначення перевірок. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі стосувався виключно неможливості оскарження наказу про призначення перевірки, який виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні.
Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість оцінки спірного наказу у даній справі, оскільки він не був реалізований та не видавався з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні.
Щодо суті спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині мотивів щодо правомірності включення позивача до плану-графіку перевірок, то колегія суддів рішення суду в цій частині не перевіряє.
Пунктом 77.4 статті 77 ПК визначено, що про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК <…> Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу <…>.
Відтак, одними із вимог до наказу про проведення документальної планової перевірки є його підписання керівником, його заступником або іншою уповноваженою особою контролюючого органу та скріплення відповідною печаткою контролюючого органу.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний наказ, що датований 13.01.2020, підписаний ОСОБА_1 .
Відповідач в обґрунтування своєї позиції вказує, що наказом Державної податкової служби України від 08.01.2020 № 6-о на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків начальника Офісу великих платників податків ДПС з 08.01.2020. 16.01.2020 Державною податковою службою України прийнято наказ № 47-о, яким виконання обов'язків начальника Офісу великих платників податків ДПС з 16.01.2020 покладено на Датій О.А. , а пунктом 2 вказаного наказу вирішено вважати таким, що втратив чинність наказ ДПС від 08.01.2020 № 6-о "Про покладення обов'язків на ОСОБА_1." з 16.01.2020.
Відтак, на переконання відповідача, ОСОБА_1 мав відповідні повноваження на підписання оскаржуваного наказу.
У свою чергу, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно яких станом на 20.01.2020 особою, уповноваженою представляти інтереси Офісу великих платників податків ДПС у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є Нечепорук О.А. (виконуючий обов'язки начальника) - керівник. Тобто, на момент підписання ОСОБА_1 оскаржуваного наказу від 13.01.2020 № 24 "Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Каса народної допомоги" відомості про останнього як про керівника Офісу великих платників податків ДПС були відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи
Частиною першою статті 7 цього Закону передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно пунктів 7, 8 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб:
- відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові, посада, дата призначення або набуття повноважень, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи;
- відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
За змістом статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Згідно частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Проаналізувавши викладені норми, суд апеляційної інстанції наголошує, що особа праві посилатися на відомості Єдиного державного реєстру стосовно третіх осіб як достовірні, проте лише у випадку, якщо вона не знала та не могла знати про їх недостовірність.
Оскільки ні на час винесення оскаржуваного наказу, ні під час його вручення позивачу, останній не знав та не міг знати про покладення на ОСОБА_1 виконання обов'язків начальника Офісу великих платників податків ДПС, то позивач правомірно посилається на дані Єдиного державного реєстру як на достовірні дані, які покладені в основу його вимог про скасування спірного наказу про призначення перевірки.
Відповідачем не доведено того, що відомості про ОСОБА_1 були внесені до Єдиного державного реєстру на час прийняття спірного наказу, а також і того, що позивач був обізнаний про винесення наказу Державної податкової служби України від 08.01.2020 № 6-о щодо покладення виконання обов'язків виконання обов'язків начальника Офісу великих платників податків ДПС на особу, яка підписала оскаржуваний наказ.
За таких обставин, у світлі оцінки доводів позивача, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки з урахуванням положень статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» прийнятий неповноважною особою.
Відсутність встановленого законом строку на внесення відомостей до Єдиного державного реєстру наведених висновків суду не спростовує.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Є.В. Чаку
Суддя І.В. Федотов