Справа № 826/11135/17 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
21 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2192722-1305, -
06.09.2017 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305.
Позов мотивовано тим, що позивач є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку та використовує земельну ділянку, що стала об'єктом оподаткування, виключно для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим нарахування відповідачем земельного податку є незаконним. Також позивач зауважив, що податкове повідомлення-рішення, яким нарахований земельний податок за цю ж земельну ділянку, однак за 2016 рік, скасоване у судовому порядку, а за 2018 рік - скасоване за наслідком адміністративного оскарження.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року позов задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 28.04.2017 №2192722-1305.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що за умов, якщо суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, така земельна ділянка не об'єктом оподаткування.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач є платником єдиного податку. Як визначено в законодавстві умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Згідно норм чинного законодавства, умовою несплати земельного податку за спрощеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Більш того, необхідно розмежовувати поняття «використання в господарській діяльності нежитлового приміщення» та «використання в господарській діяльності земельної ділянки». Однак в матеріалах справи відсутні докази використання земельної ділянки в господарській діяльності.
Окремо скаржник зауважує, що такий суб'єкт права власності, як ФОП, окремо в Цивільному кодексі України не виділяється. Тобто, такі особи не можуть узагалі виступати суб'єктами права власності, і в тому числі бути власниками нежитлової нерухомості та земельних ділянок. У зв'язку з цим ФОП не є і платником земельного податку, зокрема, за нежитлове приміщення. Хоча сплачувати земельний податок ФОП, які здійснюють діяльність у нежитловому приміщенні, що зареєстроване на фізичну особу-громадянина, все одно повинні, але не у статусі ФОП, а у статусі фізичної особи-громадянина.
Також, позивачем як платником єдиного податку у свою чергу не було доведено того, що ним отриманий оподаткований дохід від використання земельної ділянки. Жодних доказів до позовної заяви про отримання доходу від використання земельної ділянки, не долучено.
При цьому, на сьогоднішній день існує чітка позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на користь контролюючого органу, яка викладена в постановах Верховного Суду, зокрема у постанові від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16, яка має наступний зміст: «Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 150,7 кв.м.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 з 06.03.2012 зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
ФОП ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом платника єдиного податку серії А №038911, з 01.04.2012 є платником єдиного податку; місце провадження господарської діяльності АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; видами господарської діяльності за КВЕД-2010, зокрема, є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, здавання в оренду й експлуатацію власного й орендованого нерухомого майна.
Головним управління ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №2192722-1305, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 162 102,46 грн, як користувачу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1234,8 кв.м.
Судом першої інстанції також встановлено, що факт використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 підтверджується також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017 у справі №826/19145/16, яка набрала законної сили 15.03.2018, та якою скасовано податкове повідомлення-рішення, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік.
Рішенням ДФС України від 23.07.2018 №10599/І/99.11.02-01.14 також було скасовано податкове повідомлення-рішення, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік.
Означені рішення ґрунтувались на тому, що ФОП ОСОБА_1 використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , у власній господарській діяльності.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує таке.
Статтею 206 Земельного кодексу України закріплено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.
Отже, у розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб'єкта господарювання.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. При цьому можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
За умов, якщо суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, така земельна ділянка не об'єктом оподаткування.
Зважаючи на правильно встановлені судом першої інстанції обставини, підтверджується факт використання позивачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у власній господарській діяльності як суб'єктом господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування, як наслідок така земельна ділянка не об'єктом оподаткування.
Також колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанцією юридичною оцінкою постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2017, яка набрала законної сили, у справі №826/19145/16 та рішенню ДФС України від 23.07.2018 №10599/І/99.11.02-01.14, згідно якої вказаними рішення також підтверджується факт використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 .
В той же час, відповідачем іншого не доведено, як і не доведено, що ФОП ОСОБА_1 у 2017 році використовував земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , в інший спосіб ніж для провадження власної господарської діяльності для розміщення на ній автомийки, що охоплюється видом господарської діяльності за КВЕД-2010 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
Окрім того, колегія суддів не знаходить підстав для прийняття до уваги посилань відповідача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 09.04.2019 по справі №826/12960/16, оскільки таке судове рішення не є релевантним спірним правовідносинам, а обставини є відмінними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене вище, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Повне судове рішення складено 21.04.2021 року.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2192722-1305 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Колегія суддів:О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль