Справа № 640/11320/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
21 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Федотова І.В., Коротких А.Ю.
за участю секретаря Ковтун К.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" про стягнення заборгованості в розмірі 150 069,94 грн, -
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 148 837,50 грн. та пені у розмірі 1232,44 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що Підприємством було належним чином виконано всі вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робоче місце для осіб з інвалідністю, поінформовано центр зайнятості про вакансію для працевлаштування особи з інвалідністю. Вказує, що законодавством не встановлено обов'язку для роботодавця здійснювати пошук працівників, осіб з інвалідністю, самостійно.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що при постановленні рішення судом першої інстанції було повно досліджено усі обставини справи та дано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати, з наступних підстав.
Судом встановлено, що Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
19.02.2020 року відповідач подав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ (Річна Поштова), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становила 80 осіб, а кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 3 особи.
З поданих документів встановлено, що впродовж 2019 року відповідач жодного разу не подавав звіти за формою № 3-ПІ «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів» до служби зайнятості.
Позивач, вважаючи, що Приватним підприємством "ЛИС-АВТО-ТРАНС" не виконано приписів законодавства щодо працевлаштування інвалідів, нарахував останньому 148837,50 грн. адміністративно - господарських санкцій та 1232,44 грн. пені, у зв'язку з чим і звернувся до суду із відповідним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Приватним підприємством "ЛИС-АВТО-ТРАНС" не було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), зокрема, не створено робочі місця для інвалідів та не поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма № 3-ПН.
Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
Судом встановлено, що Приватне підприємство "ЛИС-АВТО-ТРАНС" зареєстровано за адресою: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд.7/1, офіс. 161, водночас фактичне місце знаходження: м.Лисичанськ, вул. Канатна,39.
З долучених до апеляційної скарги доказів вбачається, що протягом 2019 року Приватне підприємство "ЛИС-АВТО-ТРАНС" було направлено на адресу Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості звіти «Інформацію про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН.
З метою повного, всебічного розгляду справи Шостим апеляційним адміністративним судом було направлено на адресу Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості запит щодо надання інформації, а саме чи подавалась Приватним підприємством "ЛИС-АВТО-ТРАНС" до Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості «Інформація про попит на робочу силу ( вакансії) Форми №3-ПН протягом 2019 року та коли саме.
16.04.2021 на адресу суду від Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості надійшов лист в якому зазначено, що у 2019 році Приватне підприємство "ЛИС-АВТО-ТРАНС" зверталося до Голосіївської районної філії Київського міського центру зайнятості щодо наявності вакантних посад за затвердженою формою №3-ПН, а саме 30.01.2019, 05.03.2019, 29.03.2019, 06.05.2019, 24.05.2019, 24.06.2019, 30.07.2019, 23.08.2019, 25.09.2019, 30.10.2019, 27.11.2019, 02.01.2020.
Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем протягом 2019 року подавалася до центру зайнятості звітність форми « 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Тобто, Приватне підприємство "ЛИС-АВТО-ТРАНС" належним чином та у повному обсязі виконало свій обов'язок щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, покладений на нього Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем до суду не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" у працевлаштуванні на вакантні посади осіб з інвалідністю.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи, що відповідач вживав всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.
Доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1,2 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В даному випадку розмір судового збору за подання апеляційної скарги складає 3405 грн. Вказані кошти були сплачені відповідачем.
Оскільки відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача понесених відповідачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору в загальному розмірі 3405 грн.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Оскільки в даному випадку відповідачем не було надано до суду документальне підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат, підстави для відшкодування таких витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" про стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Приватного підприємства "ЛИС-АВТО-ТРАНС" (код ЄДРПОУ 35389266) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в загальному розмірі 3405 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: І.В. Федотов
А.Ю. Коротких