Справа № 826/7007/15 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Кузьменко В.А. (головуючий),
Арсірій Р.О., Гарник К.Ю.
Іменем України
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року у справі адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фанум" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування припису, наказу та постанов,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати припис про усунення порушення у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13 березня 2015 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 18 березня 2015 року №44 "д" "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації";
- визнати протиправною та скасувати постанову від 24 березня 2015 року №11/15/1026-15/2403/02/4 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 24 березня 2015 року №12/15/1026-15/2403/02/4 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані припис, наказ та постанови є правомірними.
Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Департаментом ДАБІ у м. Києві проведено перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з боку ТОВ "Фанум" на об'єкті будівництва "Реконструкція з перепланування нежилих приміщень з №1 по №9, вітрин (групи приміщень №3) (в літ. "А") з облаштуванням тераси, для розміщення закладів торгівлі та громадського харчування по вул. Мельникова, 1 у Шевченківському районі м. Києва", за результатами якої складено відповідний акт від 13 березня 2015 року.
В акті перевірки встановлено, що на вул. Мельникова, 1 у Шевченківському районі м. Києва генпідрядною організацією ТОВ "Прометей-Сяйво" на замовлення ТОВ "Фанум" на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт від 07 жовтня 2013 року №КВ 082132800679 виконано будівельні роботи із реконструкції з переплануванням нежилих приміщень з №1 по №9, вітрин (групи приміщень №3) (в літ. "А") з облаштуванням тераси, для розміщення закладів торгівлі та громадського харчування. Під час перевірки з виїздом на місце встановлено:
- об'єкт будівництва запроектовано та збудовано частково на земельній ділянці, на яку відсутній документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а саме: частина будівлі, що виступає за вісь "А" у вісях "1"-"7" та частина будівлі у вісях "Б"-"В"; "1"-"2", чим порушено частину четверту статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";
- проект будівництва розроблено ТОВ "Прометей-Сяйво" не у відповідності до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, а саме: відповідно до техніко-економічних показників поверховість будівлі складає 2 поверхи, площа приміщень після реконструкції - 500 кв. м.; фактично збудовано відповідно до проект чотирьох поверхову будівлю загальною площею 694,90 кв. м., чим порушено частину другу статті 5 та частину другу статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункт 4.3 ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво";
- будівельні роботи виконано не в повному обсязі, передбаченому проектом, а саме: не виконано роботи по влаштуванню балконів на 1-му, 2-му, 3-му поверхах у вісях "В"-"Г"; "3"-"6", на 3-му поверсі відсутні 2 санвузли в вісях "А1"-"Б"; "6"-"7", чим порушено статтю 9 Закону України "Про архітектурну діяльність".
Зазначені порушення, на думку відповідача, свідчать про наведення позивачем недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт у частині використання земельної ділянки та у декларації про готовність об'єкта до експлуатації у частині використання земельної ділянки та виконання всіх будівельних робіт, передбачених проектною документацією.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем видано ТОВ "Фанум" припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13 березня 2015 року, наказ від 18 березня 2015 року №44"д" "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації" та постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 24 березня 2015 року від 24 березня 2015 року №11/15/10/26-15/2403/02/4, від 24 березня 2015 року №12/15/10/26-14/2403/02/4.
Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував висновки акта перевірки про недостовірність даних, наведених у деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації у частині використання земельної ділянки та виконання всіх будівельних робіт, передбачених проектною документаціє, а також таких даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, що спірний об'єкт будівництва збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.
Відповідачем не доведено, що реконструкція з перепланування нежилих приміщень з №1 по №9, вітрин (групи приміщень №3) (в літ. "А") з облаштуванням тераси, для розміщення закладів торгівлі та громадського харчування по вул. Мельникова, 1 у Шевченківському районі м. Києва здійснювалась із зміною зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані, що могло б бути підставою для обов'язкового надання документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт визначає Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 553 та ст. 41 Закону № 3038-VI підставами для проведення позапланової перевірки є: 1) подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; 2) необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; 3) виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; 4) перевірка виконання суб'єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; 5) вимога головного інспектора будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, про проведення перевірки за наявності підстав, передбачених законом; 6) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 7) вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
Положеннями частини п'ятої статті 34 Закону № 3038-VI встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.
У свою чергу, зі змісту положень статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку №553 вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.
Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.
Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв'язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об'єкту.
Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, що виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об'єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №804/1510/16, від 02.10.2018 у справі №465/1461/16, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач після реєстрації 28.10.2013 та 11.02.2014 року декларацій про готовність спірного об'єкта до експлуатації, 17.02.2014 отримав технічний паспорт, а 04.03.2014 зареєстрував право власності на підставі відповідного свідоцтва, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1 а.с. 35).
Отже, спірний об'єкт побудовано та зареєстровано право власності на нього за рік до проведення перевірки.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів наголошує на тому, що спірна перевірка, за результатами здійснення якої прийняті оскаржувані припис та рішення, не може бути визнана законною. А тому, всі докази, отримані у ході такої перевірки не можуть вважатися допустимими, тобто такими, що отримані в порядку, встановленому законом (стаття 75 КАС).
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з висновки суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних припису та рішення, оскільки вони прийняті на підставі недопустимих доказів у розумінні статті 75 КАС.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частини першої статті 75 КАС суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, проте з помилкових мотивів, оскільки оскаржувані припис, наказ та постанови є протиправними з підставі їх прийняття на підставі недопустимих доказів, отриманих у ході проведення протиправної перевірки об'єкту нерухомості, який не міг бути об'єктом такої перевірки як такий, що був прийнятий в експлуатацію та за яким зареєстроване право власності.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.
Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.
Змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року в мотивувальній частині.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя І.В. Федотов
Повний текст постанови складений 20.04.2021.