Справа № 640/26379/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Погрібніченко І.М.
Іменем України
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Національної поліції в Київській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ОСОБА_1 про визнати незаконною та скасування вимоги,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати вимогу виконавця по ВП № 62667261 від 08.10.2020 про негайне виконання вимог виконавчого документу якою старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Аборським А.В.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2021 позов залишено без задоволення.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана вимога є протиправною.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано відмову Головного управління Національної поліції в Київській області викладену в листі №29П-190 від 22.03.2019 у проведенні, призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності 13.04.2016 (захворювання пов'язано з проходженням служби в ОВС України) ОСОБА_1 протиправною;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності, захворювання пов'язано з проходженням служби в ОВС України у розмірі, відповідно до підпункту 3 пункту 3 Порядку та умов призначення та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, а саме 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого Законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності -13.04.2016.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 залишено без змін.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019, 25.06.2020 видано виконавчий лист.
За заявою ОСОБА_1 28.07.2020 старшим держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським А.В. (далі - державний виконавець) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62667261.
Державним виконавцем 28.07.2020 в межах вказаного виконавчого провадження прийнято постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.
У подальшому, 25.09.2020 та 08.10.2020 державним виконавцем на адресу боржника (позивача) надіслано вимогу державного виконавця № 62667261/6, якими останнього повідомлено про негайне виконання рішення суду в частині призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 3 групи інвалідності, захворювання пов'язаного з проходженням служби в ОВС України у розмірі, відповідно до підпункту 3 пункту 3 Порядку та умов призначення та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності, або часткової працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850, а саме 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого Законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності - 13.04.2016.
Не погодившись з такою вимогою, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що вимога виконавця від 08.10.2020 складена державним виконавцем, є правомірним способом реалізації державним виконавцем права на виконання рішення суду.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку покладено на державну виконавчу службу.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено в Законі України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року N 1404-VIII (далі Закон).
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .
Відповідно до частини першої статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пункту 9 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5) вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 по справі №127/17255/17 вимога державного виконавця за своєю сутністю є правовим актом індивідуальної дії, що породжує певні правові наслідки та зобов'язання у суб'єкта, якому вона адресована.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що з метою вчинення дій, необхідних для виконання рішення, виконавець вправі складати та надсилати особам, які зобов'язані вчинити відповідні дії, обов'язкові для виконання вимоги. Складення таких вимог є одним із способів виконання відповідачем обов'язку із вжиття заходів щодо примусового виконання рішень.
Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував про невідповідність оскаржуваної вимоги нормам Закону. Такі ж доводи містить і апеляційна скарга. Проте, позивач не вказує у чому саме полягає така невідповідність та не зазначає які саме норми чинного законодавства було порушено спірною вимогою.
Доводи позивача зводяться виключного до того, що він не є суб'єктом, який здійснює призначення та виплату одноразової грошової допомоги, яка була предметом спору у справі №320/3351/19. Колегія суддів наведені доводи відхиляє, оскільки обов'язок саме позивача вчинити відповідні дії визначений у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2019, яке набрало законної сили. Наведені доводи могли бути заявлені під час розгляду спору по суті, та не можуть бути предметом оцінки на стації виконання рішення у спорі з оскарження дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця.
Також позивач посилається на те, що у медах справи №320/3351/19 він звертався до суду із заявою про роз'яснення виконання рішення суду, у задоволенні якої було відмовлено. Наведені доводи також відхиляються судом як такі, що жодним чином не впливають на здійснення відповідачем заходів примусового виконання рішення суду, у тому числі і у спосіб формування та направлення оскаржуваної вимоги про вчинення позивачем дій, необхідних для виконання рішення.
Необґрунтованим також є посилання скаржника на необхідність дотримання певного підзаконного порядку для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки це не позбавляє відповідача повноважень та права виносити спірну вимогу.
Відтак, колегією суддів не було встановлено обставин, за яких оскаржувану вимогу слід вважати протиправною, необґрунтованою чи такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких