Справа № 640/18024/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Шулежко В.П.
Іменем України
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Приватного виконавця виконавчого округа міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Приватного виконавця виконавчого округа міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про:
- визнання протиправною та скасування постанови відповідача про стягнення з боржника основної винагороди від 21.07.2020 ВП № 62621744 в розмірі 10 890 725,60 грн;
- стягнення з відповідача коштів основної винагороди у розмірі 10 890 725,60 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Крайчинського С.С. від 21.07.2020 про стягнення з боржника основної винагороди ВП №62621744 в розмірі 10 890 725,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, просять його скасувати. АТ «Укртрансгаз» просить постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відповідач за результатами розгляду апеляційної скарги просить постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз» зазначає, що виконавчим документом, на підставі якого підлягає стягненню основна винагорода приватного виконавця, є постанова про стягнення основної винагороди. Отже, чинність постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставою для стягнення такої винагороди, а за результатами скасування постанови про стягнення основної винагороди, така винагорода підлягає поверненню. Наголошує на тому, що метою звернення до суду є відновлення порушених майнових прав унаслідок стягнення коштів у розмірі 10890725,60 грн., а тому скасування постанови без повернення зазначених коштів не призводить до бажаного результату.
Відповідач в обґрунтування вимог апеляційної скарги наголошує на тому, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа без виконання як неподання представником стягувача разом із заявою про примусове виконання рішення документа, що підтверджує його повноваження. На переконання відповідача, місцевий суд дійшов помилкового висновку про необхідність надання уповноваженою особою стягувача окрім довіреності ще й ордера або доручення органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договору про надання правової допомоги. Акцентує увагу на тому, що постанова про стягнення основної винагороди підлягає оскарженню в порядку господарського судочинства, оскільки є рішенням, прийнятим в процесі виконання наказа Господарського суду міста Києва.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача належить задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 21.07.2020 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №62621744 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/17533/19 про стягнення з АТ «Укртрансгаз» (боржник) на користь ПрАТ «ВК «Укрнафтобуріння» (стягувач) 108 539 308,27 грн. - суми збитків та 367 947,42 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Одночасно, 21.07.2020 відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № 62621744, в якій встановлено, що виконавчий документ, що підлягає виконанню, має майновий характер, а сума винагороди становить 10 890 725,60 грн, що складає 10 відсотків від суми стягнення та, як наслідок, вирішено стягнути таку суму з позивача на користь відповідача.
Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про безпідставне прийняття заяви про відкриття виконавчого провадження, що має наслідком також і протиправність стягнення основної винагороди приватного виконавця.
У свою чергу, суд першої інстанції вказав, що лише за умови скасування постанови про відкриття виконавчого провадження будуть наявні правові підстави для стягнення з відповідача спірної суми.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 зазначеного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.
Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.
Представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що підставою для примусового виконання рішення може бути заява стягувача. При цьому, право на подання такої заяви стягувач може реалізувати як самостійно так і через представника, повноваження якого мають бути підтверджені визначеними законом документами.
Згідно пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що дії з відкриття виконавчого провадження виконавець вчиняє за результатами перевірки наданих стягувачем документів разом із заявою про примусове виконання рішення. Така перевірка охоплює також і питання перевірки повноважень особи, яка від імені стягувача подала відповідні документи.
Тобто, саме на стадії відкриття виконавчого провадження виконавець зобов'язаний перевірити обсяг повноважень особи, яка подала заяву про примусове виконання рішення. У разі, якщо буде встановлено, що стягувачем особисто або його представником заяву про примусове виконання рішення не було подано - виконавчий документ повертається.
Тому, у спорі саме з оскарження відкриття виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу предметом дослідження може бути питання належного встановлення виконавцем відповідних повноважень особи, яка представляє стягувача.
Єдиною ж передумовою для винесення постанови про стягнення основної винагороди, законодавець визначає факт прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження. Норми чинного законодавства не передбачають повноважень та обов'язку виконавця при прийнятті цього рішення повторно перевіряти обсяг повноважень особи, на підставі заяви якої було відкрите виконавче провадження.
Таким чином, за наявності чинної та не оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження, обставини, які слугували підставою для її прийняття не можуть бути підставою для оскарження правомірності винесених у подальшому виконавцем рішень, у тому числі і постанови про стягнення основної винагороди.
Перевірка та підтвердження повноважень особи, на підставі заяви якої було відкрите виконавче провадження, не визначено законом як умова для винесення постанови про стягнення основної винагороди.
Згідно частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує, що питання наявності чи відсутності правових підстав для відкриття виконавчого провадження з огляду на наявність чи відсутність повноважень особи, яка подала заяву про примусове виконання рішення, діяти від імені скаржника, не підлягає дослідженню та не може бути предметом доказування у спорі з оскарження постанови про стягнення основної винагороди, оскільки ці обставини не є законодавчими умовами за яких виконавець може приймати таке рішення.
Відтак, оскільки предмет доказування у спорі з оскарження постанови про стягнення виконавчого збору не охоплює перевірку правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, то питання документального підтвердження повноважень особи, яка звернулася до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення, не підлягає доказуванню у даній справі.
З цих підстав, колегія суддів відхиляє доводи учасників справи, що стосуються повноважень особи, яка подала заяву про примусове виконання рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини п'ятої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини прийняття рішення про стягнення основної винагороди.
Правомірність прийняття заяви про примусове виконання рішення суду, правомірність винесення відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження не є предметом даного спору та не входить предмету доказування у даній справі.
З огляду на це, беручи до уваги, що постанова про відкриття виконавчого провадження може бути окремим предметом судового розгляду, оскільки позивачем не заявлялося вимог про її скасування, то суд не вправі надавати оцінку правомірності прийняття заяви про примусове виконання рішення суду та постанові про відкриття виконавчого провадження.
Інших обставин, які б свідчили про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення основної винагороди позивачем не наведено.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на предмет даної справи та підстави позову, підстави для скасування оскаржуваної постанови відповідача про стягнення з боржника основної винагороди від 21.07.2020 ВП № 62621744 відсутні.
Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Укртрансгаз», що стосується рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції відмовляє у скасуванні рішення відповідача про стягнення основної винагороди, а тому відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог про стягнення такої винагороди з відповідача.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округа міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича задовольнити частково.
Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Приватного виконавця виконавчого округа міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких