Справа № 580/1308/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Черкаській області від 19 березня 2019 року №0044255012 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість на загальну суму 1 239 730,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого рішення про застосування штрафних санкцій, оскільки на момент його прийняття тривало провадження про банкрутство підприємства позивача, щодо задоволення вимог кредиторів якого введено мораторій.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року даний адміністративний позов - задоволено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції під час прийняття рішення було допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, а Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції після 19 січня 2013 року в статті 19, не містить абсолютної заборони на застосування санкції та обмежує таку заборону вимогами, на які поширюється мораторій.
Товариством подано відзив на апеляційну скаргу, обґрунтований аргументами, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні, в якому позивач просив суд відмовити у задоволенні скарги відповідача.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 2340/4157/18.
01 березня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ГУ ДПС у Черкаській області про поновлення провадження у справі з тих підстав, що 23 жовтня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було прийнято рішення у справі №2340/4157/18.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2020 року провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року поновлено.
23 грудня 2019 року до суду також надійшло клопотання ПАТ "Черкасиобленерго" про зупинення провадження у справі №580/1308/19 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №826/3106/18.
Проте, на час отримання даного клопотання його розгляд був недоцільним у зв'язку із вже зупиненням апеляційного провадження, а на час поновлення провадження у даній справі рішення Верховного Суду у справі №826/3106/18 вже набрало законної сили.
Разом з клопотанням про поновлення провадження у справі відповідачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником, а саме про заміну Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, як відповідача по даній справі, на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області.
Необхідність здійснення заміни відповідача у справі заявник обґрунтовує тим, що діяльність органів Державної фіскальної служби України була припинена та всі функції та повноваження переходять до територіальних органів Державної податкової служби.
Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" реорганізовано Головне управління ДФС у Черкаській області шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у Черкаській області.
Таким чином, з викладеного вбачається, що Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області повністю підтверджено наявність підстав, які визначені в статті 52 КАС України, щодо здійснення заміни відповідача його правонаступником, а тому, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про заміну Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області як відповідача по даній справі на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно ч. 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно даних ЄДРПОУ ПАТ "Черкасиобленерго" зареєстровано як юридична особа з 24 березня 1999 року. З 06 серпня 2018 року відносно позивача порушено справу про банкрутство згідно з рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №01/1494.
Суд першої інстанції встановив, що за результатами камеральної перевірки ПАТ "Черкасиобленерго" встановлено, що позивач в уточнюючому розрахунку з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 18 лютого 2019 року №9025044827 за листопад 2018 року збільшив ПДВ на 24 794 605,00 грн. При цьому він не виконав вимог Податкового кодексу України, а саме: не нарахував штрафну санкцію - 3% самостійно донарахованих зобов'язань.
За наслідками даної перевірки на підставі акту від 20 лютого 2019 року №1025/23-00-50-12-007/22800735 відповідач прийняв спірне оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2019 року №0044255012 про застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1 239 730,25 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що у межах спірних відносин постанова господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19 січня 2013 року, тобто прийняття рішення про визначення штрафних санкцій та пені є протиправним та підлягає скасуванню.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до п.50.1. статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
На підставі п.120.2. статті 120 ПК України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п'ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, факт порушення, підстави та порядок застосування штрафу, його розрахунок позивачем не оспорюється, а порушення позивачем вимог ПК України не спростовано.
Разом з тим, протиправність спірного рішення податкового органу позивач доводить тією обставиною, що ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процесі банкрутства.
Так, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Черкасиобленерго" (згодом ПАТ "Черкасиобленерго"), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак, на переконання позивача, за положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання податкових зобов'язань застосовуються.
Між тим, колегія суддів зазначає, що 19 січня 2013 року набрав чинності Закон №4212-VI, яким Закон №2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4212-VI доповнено згідно із Законом від 02 жовтня 2012 року №5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку яких він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції при вирішенні спору у дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини регулююються нормами Закону №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, оскільки провадження у справі про визнання ПАТ "Черкасиобленерго" банкрутом порушено 14 травня 2004 року.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1, 12. Так, згідно з абз.24 статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абз.4 ч.4 статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року.
Згідно положень ч.1, 2 статті 19 Закону №2343-ХІІ (в редакції Закону №4212-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абз.3, 4 частини 3 цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині 5 цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212-VI не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: 1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; 2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абз.5 ч.1 статті 38 Закону №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI (абз.4 ч.1 статті 23 Закону №2343-ХІІ, чинній до 19 січня 2013 року).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21 жовтня 2019 року втратив чинність Закон №2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що встановлена нормою абз.4 ч.4 статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19 січня 2013 року) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року по справі №2340/4157/18 та постанові від 13 листопада 2019 року по справі №2340/4992/18, що відповідно до ч.5 статті 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню судами нижчих інстанцій.
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для його скасування.
У зв'язку з цим колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Здійснити заміну відповідача у справі з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 20 квітня 2021 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку