Справа № 620/48/21 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії
30 грудня 2020 ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 16 квітня 2020 року у не призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах та не зарахуванні до пільгового стажу періодів роботи з 02.04.2002 по 29.09.2003, з 02.05.2014 по 06.04.2017, з 03.02.2019 по сьогоднішній день у ТОВ «Журавка» та не зарахуванні до загального страхового стажу роботи періоди роботи з 15.01.1985 по 08.05.1985 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 5 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи на посаді свинарка-оператор з 02.04.2002 по 29.09.2003, з 02.05.3014 по 06.04.2017, з 03.02.2019 по сьогоднішній день у ТОВ "Журавка" та зарахувати до загального страхового стажу роботи, період роботи з 15.01.1985 по 08.05.1985;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 05 березня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 березня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 визнано причини пропуску строку звернення до суду неповажними та позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом було неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права. При цьому, зауважує, що у період запровадження на території України загальнонаціонального карантину з метою недопущення розповсюдження короновірусу COVID-19 не могла звернутися до адвоката для надання професійної правничої допомоги, у зв'язку із чим вважає, що строк подання позовної заяви до суду пропустила з поважних причин.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції виходив із такого.
У справі, яка розглядається, спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача при розгляді заяви про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Однак, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу у зв'язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не відповідають завданню адміністративного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, виходячи із наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Згідно із частиною першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Але, слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 560/4280/20, від 7 лютого 2019 року у справі №295/6531/17, від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18.
Так, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд першої інстанції, застосовуючи до позовної заяви ОСОБА_1 строки визначені статтею 122 КАС України при зверненні з адміністративним позовом щодо визнання неправомірними дій ГУ ПФУ, не врахували того, що дії або бездіяльність відповідача, які позивачка оскаржує, тривають, отже, суд не перевірив правомірності дій пенсійного органу при розгляді заяви позивача про призначення пенсії, чим позбавили останню права на гарантований Конституцією України та міжнародними актами права на судовий захист.
Колегія суддів також зазначає, що лише розгляд справи по суті і з'ясування, зокрема, питання наявності у позивача страхового стажу, дозволить суду оцінити правомірність дій відповідача щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, а також визначити момент, з якого позивач дійсно має право на захист своїх прав у судовому порядку з урахуванням строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, які гарантують право на соціальний захист у старості та порушенням норми процесуального права, а саме щодо права особи на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту права на соціальний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain").
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції допустився надмірного формалізму та фактично позбавив позивача гарантованого йому національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України, а також неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви.
Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Таких же висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2019 року по справі № 826/9584/18. Зазначений висновок хоч і стосується інших правовідносин, проте застосований у ньому підхід до визначення меж формалізму може бути врахований під час розгляду даного адміністративного позову.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Повне судове рішення складено 20.04.2021 р.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, ч. 1 п. 4 ст. 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційниий суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль