Справа № 580/513/21 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р.,
Лічевецького І.О.,
При секретарі: Лещенко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у знятті арешту з рахунку позивача № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк»;
- зобов'язати зняти арешт з рахунку позивача № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та направити банку відповідну постанову.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у знятті арешту з рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», на який позивач отримує заробітну плату, чим порушено право позивача на отримання заробітної плати.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) у знятті арешту з коштів на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк».
Зобов'язано Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з коштів на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рахунок, на який накладено арешт, не відноситься до рахунків зі спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом.
Також зазначає, що на адресу відповідача не надходило жодних документів з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення від АТ КБ «ПриватБанк».
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що держава обмежила обсяг відрахувань із заробітної плати боржника, чим гарантувала та захистила законодавчо право громадянина на одержання заробітної плати.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що у випадку накладення арешту на кошти боржників-фізичних осіб обов'язок щодо виокремлення коштів та рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом, покладається на державного виконавця, що свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови.
19 квітня 2021 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №20700578 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрінком» боргу в сумі 199052,93 грн на підставі наказу Господарського суду Черкаської області від 09.04.2010 №02/185 та в розмірі 247344,52 грн відповідно до виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.01.2011 №2-6892-2010.
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пустобаєвою О.М. від 09.10.2020 у виконавчому провадженні №20700578 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, звернення на які заборонено законом.
На звернення позивача від 02.11.2020 про зняття арешту з коштів заробітної плати рахунку позивача № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», відповідач листом від 16.12.2020 №23104/19.25-36/84429 повідомив позивача про відсутність підстав для зняття арешту.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач протиправно відмовив позивачу у знятті арешту з рахунку позивача № НОМЕР_1 в АТ КБ ПриватБанк, на який він отримує заробітну плату, тому слід зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з коштів на вказаному рахунку.
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог щодо направлення постанови про зняття арешту до АТ КБ «ПриватБанк», судом першої інстанції було відмовлено, так як вказана вимога є передчасною, оскільки відповідач не порушував норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо направлення документів виконавчого провадження.
Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIIІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Зокрема, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIIІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом).
Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника в рамках процедури примусового виконання виконавчого документу врегульовано статтею 48 Закону №1404-VIIІ.
Так, за змістом норм частин першої, другої та четвертої цієї статті Закону №1404-VIIІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
У той же час, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
У силу вимог частин першої-четвертої статті 56 Закону №1404-VIIІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що виконавець має право для забезпечення реального виконання виконавчого документу застосувати арешт коштів боржника (фізичної особи), що знаходяться на рахунку такого боржника у банківській установі, за винятком коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Частиною першою статті 69 Закону №1404-VIII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Розмір відрахувань, зокрема, із заробітної плати встановлений статтею 70 Закону №1404-VIII.
Так, відповідно до частини другої статті 70 Закону №1404-VIII із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Суд зазначає, що заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначені норми діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства, а рахунки, передбачені для виплати заробітної плати, є рахунками зі спеціальним режимом, оскільки накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливить своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав на оплату праці громадян, які працюють на підприємстві.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №820/5422/17, від 17 січня 2020 року у справі №340/1018/19.
Разом з тим, слід звернути увагу на те, що перелік видів виплат та сум, на які не здійснюється звернення стягнення відповідно до Закону №1404-VIIІ наведений у статті 73 зазначеного Закону.
Так, стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
Також стягнення не здійснюється із сум: 1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; 2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; 3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; 4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; 5) грошової допомоги, пов'язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження.
Зі змісту викладених вище норм частин першої і другої статті 73 Закону №1404-VIIІ вбачається, що такий вид виплати як «заробітна плата» не відноситься до законодавчо визначеного переліку коштів, на які забороняється здійснення стягнення в рамках виконавчого провадження.
Відповідно до статті 68 Закону №1404-VIIІ стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Зокрема, згідно частини другої статті 70 Закону №1404-VIIІ із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Таким чином, розмір відрахувань, що можуть бути утримані з кожної виплаченої фізичній особі (боржнику) суми доходу у вигляді заробітної плати чітко регламентований статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження», а тому звернення стягнення на всю виплачену фізичній особі заробітну плату суперечить законодавчо встановленому порядку.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 21.10.2020 №D9C7GAGUI9G4ASGS на рахунок № НОМЕР_1 (картка № НОМЕР_2 ) позивачу надходить заробітна плата.
Разом з тим, зі змісту вказаної довідки вбачається, що на цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати.
У відповідності до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
Частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIIІ визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
Зокрема, однією з підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Отже, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19.
Із змісту постанови старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пустобаєвою О.М. від 09.10.2020 у виконавчому провадженні про арешт коштів боржника вбачається, що державним виконавцем визначено банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та які належать боржнику.
У свою чергу, АТ КБ «ПриватБанк», на яке нормами статті 52 Закону № 1404-VIII покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_1 (картка № НОМЕР_2 ) виконало.
Вказане свідчить про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звернення стягнення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рахунок № НОМЕР_1 (картка № НОМЕР_2 ) не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
У той же час, колегія суддів враховує, що відповідач отримавши від позивача повідомлення з документальним підтвердженням (а саме довідку банку) про те, що на арештовану картку (рахунок) боржника в АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 отримує заробітну плату, державний виконавець мав вжити заходів щодо перевірки відповідних обставин та зняти арешт з коштів боржника (позивача) в частині надходжень заробітної плати на банківський рахунок № НОМЕР_1 (картка № НОМЕР_2 ), відкритого в АТ КБ «ПриватБанк».
У даному випадку, кошти, які отримує особа в якості заробітної плати, мають особливу правову природу та захищені законодавцем від звернення на них стягнення безпосередньо у повному обсязі, тому дія арешту, накладеного на картковий рахунок особи, на який надходить заробітна плата, порушує її гарантоване Конституцією України право на одержання винагороди за працю та ставить під загрозу засоби існування такої особи.
Відтак, з огляду на подання позивачем державному виконавцю необхідних і достатніх доказів на підтвердження того, що рахунок використовується позивачем для отримання заробітної плати, відповідач мав всі передбачені Законом підстави для зняття арешту із вказаного рахунку (в частині надходжень заробітної плати).
У той же час, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 27 червня 2019 року у справі №916/73/19, від 10 жовтня 2019 року № 916/1572/19 та від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19, оскільки правовідносини у наведених справах стосуються накладення арешту на рахунки юридичної особи роботодавця - боржника, з яких здійснюється виплата заробітної плати працівникам та сплата податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, а у даній справі правовідносини стосуються питання накладення арешту на рахунок фізичної особи - боржника, призначений для отримання особистих коштів, зокрема, заробітної плати.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте обрано невірний спосіб захисту порушеного права, відтак доводи апеляційної скарги лише частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення в резолютивній частині, виклавши абзац другий та третій резолютивної частини рішення в редакції, з урахуванням вищевикладених мотивів судом.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року - змінити, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частину рішення в наступній редакції:
«Визнати протиправною відмову Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) у знятті арешту з коштів, що містяться на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», як заробітна плата.
Зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) (18018, Черкаська обл., м. Черкаси, пр-т Хіміків, буд.50, кімн.515, код ЄДРПОУ 36157425) зняти арешт з коштів, що містяться на рахунку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», як заробітна плата».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді Т.Р. Вівдиченко
І.О. Лічевецький