Справа № 640/27628/20 Суддя (судді) першої інстанції: Сенюта В.О.
19 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 18 січня 2021 року (повний текст складено 18 січня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) про визнання протиправними, скасування рішень державного виконавця та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Логвинської Каріни Леонідівни у виконавчому провадженні № 60841475 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269,00 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Логвинської Каріни Леонідівни у виконавчому провадженні № 60841475 про накладення штрафу в розмірі 1700,00 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Логвинської Каріни Леонідівни у виконавчому провадженні № 60841475 про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 000,00 грн;
зобов'язати державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Логвинської Каріну Леонідівну винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 60841475 за виконавчим листом № 755/4089/19, виданим 26.11.2019 року Деснянським районним судом міста Києва у справі про встановлення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.11.2020 адміністративну справу передано на розгляд Деснянському районному суду міста Києва.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18 січня 2021 року у відкритті провадження відмовлено, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі і судом якої юрисдикції, вони видані.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що позивачем в апеляційному порядку оскаржується ухвала, постановлена без участі сторін, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, дійшов висновку, що позивачем оскаржуються дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом м. Києва в межах цивільної справи, тому подана позовна заява не може бути розглянута Деснянським районним судом м. Києва як адміністративним судом.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 11.12.2019 ВП №60841475 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №755/4089/19, виданого 26.11.2019 Деснянським районним судом м.Києва у цивільній справі №755/4189/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 .
При цьому, в рамках даної справи позивачем оскаржуються, зокрема, постанови державного виконавця: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 269,00 грн; про накладення штрафу в розмірі 1700,00 грн; про стягнення виконавчого збору в розмірі 10 000,00 грн.
За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями п.1, 5 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
За змістом п.7 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Згідно із ч.2 ст.74 наведеного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, імперативною нормою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах №921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та №127/9870/16-ц (провадження №14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі №2-01575/11 (провадження №14-425цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц (провадження №14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №2-1409/11 (провадження №14-137цс19), від 19 лютого 2020 року у справі №382/389/17 (провадження №11-1009апп19).
З наведеного вбачається, що даний спір в частині оскарження постанов державного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу та про стягнення виконавчого збору, є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Наведене відповідає останній правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.01.2021 у справі №640/11833/19, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.170 КАС України, для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі в цій частині позовних вимог.
В той же час, відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.1 ст.448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
З наведеного вбачається, що у спірних правовідносинах позовні вимоги в частині зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60841475 за виконавчим листом №755/4089/19, виданим 26.11.2019 року Деснянським районним судом міста Києва у справі про встановлення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розглядалась за правилами ЦПК України, повинні розглядатись шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ, за правилами Цивільного процесуального кодексу.
Отже, даний спір в цій частині не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, позивачем подано до суду позовну заяву, яка одночасно містить вимоги, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства.
В силу п.6 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
В силу ч.4 ст.172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд першої інстанції, в порушення наведених вище вимог процесуального закону, відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) про визнання протиправними, скасування рішень державного виконавця та зобов'язання вчинити дії, в той час, як положення ст.169, 172 КАС України передбачали повернення такої позовної заяви з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог.
В той же час, процесуальні наслідки відмови у відкритті провадження передбачають заборону повторного звернення з відповідною позовною заявою до суду (ч.5 ст.170 КАС України), в той час, як повернення позовної заяви таких наслідків не несе, оскільки не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, що прямо передбачено ч.8 ст.169 КАС України.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність визначених п.1 ч.1 ст.170 КАС України підстав для відмови у відкритті провадження.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в частині дотримання позивачем положень ст.172 КАС України при поданні позовної заяви, яка одночасно містить вимоги, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства, що свідчить про безпідставність ухвали про відмову у відкритті провадження у справі.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 18 січня 2021 року про відмову у відкритті провадження скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Текст постанови складено 19 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма