Справа № 320/8135/20 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
16 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року, передбаченої ст. 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 100000 грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року адміністративний позов було задоволено частково:
- визнано протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, в зв'язку із отриманою інвалідності ІІ групи;
- стягнуто з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. 00 коп.;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмолено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване судове рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі. Позивач зазначає, що зобов'язання відповідача повторно розглянути його документи для призначення одноразової грошової допомоги призведе лише до затягування її виплати та є неефективним способом захисту порушених прав. Також позивач стверджує, що внаслідок затримки відповідачем проведення засідання комісії щодо встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби йому було спричинено моральні та психологічні страждання, які є підставою для відшкодування моральної шкоди у визначеному в позовній заяві розмірі.
Також подала апеляційну скаргу Адміністрація Державної прикордонної служби України. У вказаній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповною мірою з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права і здійснив порушення процесуальних норм. Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачу змінено групу інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, що у відповідності до вимог абз. 2 п. 4 ст. 163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчить про відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги. Також відповідач наполягав на тому, що з матеріалів справи не вбачається правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності та на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неправомірними діями відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 брав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан (ДРА) як офіцер у складі Прикордонних військ (в/ч 2456) Комітету державної безпеки (КДБ) СРСР.
Після звільнення з військової служби позивач прибув з Казахстану на постійне місце проживання до м. Біла Церква Київської області та у 1994 році став на військовий облік як офіцер запасу, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_1.
У період з 01 листопада 1963 року по 01 березня 1990 року ОСОБА_1 знаходився на військовій службі в Прикордонних військах КДБ СРСР, що підтверджується довідкою Міністерства оборони України від 23 лютого 2017 року № 032/43, та в період з 28 липня 1981 року по 13 червня 1983 року брав участь у бойових діях в Афганістані у складі цих же військ.
В період проходження служби, 22 квітня 1983 року в результаті автомобільної аварії при виконанні обов'язків військової служби, позивач отримав закритий перелом тім'яної кістки, забій головного мозку легкої ступені; закритий перелом ІІІ-VІ ребер справа та VІІІ-ХІ ребер зліва; закритий пемопневматоракс справа з підшкірною емфіземой грудної клітки (згідно виписки з історії хвороби від 06 липня 1983 року № 2006). Позивач зазначив, що після отримання вищевказаних травм він проходив лікування за місцем проходження служби.
З метою встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби, ОСОБА_1 звернувся до Центральної військово-лікарської комісії при Міністерстві оборони України.
Вказана комісія листом від 15 грудня 2016 року № 7157 повідомила позивача про можливість встановлення причинного зв'язку травм, поранень та захворювань з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у зв'язку з чим перенаправила документи до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України (далі - ЦВЛК ДПС України).
В свою чергу, ЦВЛК ДПС України, розглянувши документи позивача щодо встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби, листом від 22 грудня 2016 року за № 33/С-8696 повідомила, що жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Східного прикордонного округу КДБ СРСР. У зв'язку із відсутністю нормативних приписів, які зобов'язують або надають повноваження ЦВЛК ДПС України встановити причинний зв'язок військовослужбовцям колишніх прикордонних військ КДБ СРСР, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, позивачеві було запропоновано звернутися до Центральної військово-лікарської комісії Служби безпеки України.
Звернувшись із відповідним листом до Служби безпеки України, позивач отримав відповідь від 27 січня 2017 року № 20/С-2/13/17, з якої вбачається, що оскільки він за обліком Пенсійного фонду України перебуває як пенсіонер Державної прикордонної служби України, відсутні правові підстави щодо встановлення Службою безпеки України причинного зв'язку його захворювань та поранень з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. З огляду на викладене, Служба безпеки України повідомила, що порушене позивачем питання відноситься до компетенції Державної прикордонної служби України.
Однак, Адміністрація Державної Прикордонної служби України листом від 09 червня 2017 року № 0.33-5119/0/6-17 повторно повідомила позивача про відсутність у ЦВЛК ДПС України повноважень щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, травм, контузій).
З матеріалів справи вбачається, що аналогічні за змістом відповіді від Адміністрації Державної Прикордонної служби України, як від 09 червня 2017 року № 0.33-5119/0/6-17, позивач отримав за результатами розгляду його попередніх звернень до Президента України та Верховної Ради України. Крім того, Комітетом у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Верховної Ради України було розглянуто звернення позивача з проханням надати допомогу у встановленні причинного зв'язку його захворювання з пораненням (контузією, каліцтвом) та листом від 11 грудня 2017 року № 04-35/17-932 за належністю направлено до Адміністрації Державної Прикордонної служби України.
За результатами первинного огляду медико-соціальною експертною комісією встановлено ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності з 11 вересня 2017 року - довічно. Причина інвалідності - загальне захворювання (довідка серії АВ №0764465).
Після неодноразових письмових звернень позивача до військово-медичних підрозділів Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України із заявами про проведення медичного огляду на предмет встановлення причинного зв'язку наявного у нього захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, позивачеві у задоволенні вказаного клопотання відмовлено через неврегульованість на законодавчому рівні питання щодо військового формування, яке за законодавством зобов'язано провести такий медичний огляд позивача.
Враховуючи зазначені обставини позивач звертався до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної Військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, Адміністрації Державної Прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року у справі № 810/1/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправними дії Адміністрації Державної Прикордонної служби України щодо відмови у розгляді заяви про встановлення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 28 липня 1981 року по 13 червня 1983 року;
- зобов'язано Адміністрацію Державної Прикордонної служби України прийняти до розгляду заяву щодо встановлення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із виконанням ОСОБА_1 обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 28 липня 1981 року по 13 червня 1983 року.
На виконання вимог вищезазначеного судового рішення Центральною Військово-лікарською комісією Державної прикордонної служби України було проведено засідання по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 за результатами якого встановлено, що травма: «Так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (витяг із протоколу засідання ЦВ ЛК ДПСУ від 04 жовтня 2019 року № 30).
У подальшому 11 листопада 2019 року під час повторного огляду ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією, йому встановлено другу групу інвалідності з 06 листопада 2019 року довічно, а причиною інвалідності вказано - травму пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка серії АВ № 0089104).
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Однак, рішенням відповідача від 12 червня 2020 року № 79 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні такої допомоги.
Підставою для прийняття рішення зазначено, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін з дня первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги є 06 листопада 2019 року, тобто день встановлення йому ІІ групи інвалідності настання якої пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Разом з тим, оскільки з матеріалів справи та оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідачем перевірялась та з'ясовувалась наявність підстав для призначення одноразової грошової допомоги позивачу, надавалась оцінка документам, поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення такої виплати Київський окружний адміністративний суд не встановив підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення у спірних правовідносинах, а визнав, що за вказаних обставин справи належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Також суд першої інстанції зазначив, що неодноразові звернення позивача до відповідача з заявами про проведення медичного огляду на предмет встановлення причинного зв'язку наявного у нього захворювання (поранення, контузії, травми, каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а також довідки до актів огляду МСЕК про встановлення інвалідностей ІІІ і ІІ групи дають підстави стверджувати про погіршення стану здоров'я позивача впродовж часу спірних правовідносин з відповідачем та свідчить про наявність підстав для стягнення з нього моральної шкоди. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивачем необґрунтовано завищений розмір моральної шкоди, а тому, враховуючи характер перенесених позивачем моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і соціальних стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до відшкодування позивачу, слід визначити і стягнути з відповідача у розмірі 5000 грн 00 коп.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 41 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначені випадки та категорії осіб, яким призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 9 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» затвердив Порядок № 975.
Відповідно до п. 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
При цьому, згідно з пп. 2 п. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII сфера дії цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
З огляду на зазначене правове регулювання вбачається, що моментом виникнення права на одноразову грошову допомогу є дата встановлення інвалідності військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту пов'язаного з проходженням військової служби, а не дата встановлення інвалідності будь-якого іншого виду, в тому числі й на загальних підставах.
З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, відповідач взяв до уваги акт огляду Білоцерківської міжрайонної МСЕК від 12 вересня 2017 року серії АВ № 0764465, яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання. При цьому відповідач стверджував, що 06 листопада 2019 року відбулась зміна причини інвалідності. Опираючись на такі доводи та абз. 2 п. 4 ст. 163 Закону № 2011-XII відповідач зазначив, що позивач немає права на призначення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, адже виписка МСЕК від 12 вересня 2017 року серії АВ № 0764465 та довідка до акта огляду МСЕК серії АВ № 0764465 не містять встановленого причинного зв'язку захворювання позивача із виконанням обов'язків військової служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово (починаючи з грудня 2016 року) звертався до відповідача та інших суб'єктів владних повноважень з заявами щодо встановлення причинного зв'язку між захворюванням та пораненням, отриманим під час проходження військової служби.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року у справі № 810/1/18, яке набрало законної сили 28 вересня 2019 року, Центральною Військово-лікарською комісією Державної прикордонної служби України 04 жовтня 2019 року було проведено засідання по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця за результатами якого встановлено, що травма позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Судом першої інстанції вірно наголошено, що саме довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ № 0089104 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, настання якої пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що свідчить про те, що днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги є 06 листопада 2019 року.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності дій Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу.
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Подання зазначених у п. 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 164 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Оскільки з матеріалів справи та оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідачем перевірялась та з'ясовувалась наявність підстав для призначення одноразової грошової допомоги позивачу, надавалась оцінка документам, поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення виплати одноразової грошової допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків суду, які містяться у цьому рішенні.
Стосовно ж доводів учасників справи щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
У ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що оскільки порушення стану здоров'я позивача виникло до моменту прийняття оскаржуваного позивачем рішення, то й відсутні підстави для стягнення з Адміністрації Державної прикордонної служби України моральної шкоди.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спір між учасниками справи триває з 2016 року, що підтверджується численними зверненнями до відповідача з проханням розглянути питання Центральною військово-лікарняною комісією Державної прикордонної служби України щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Під час розгляду справи відповідач не довів, що його тривала протиправна поведінка не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з необхідністю захисту своїх прав, в тому числі в судовому порядку.
Зважаючи на встановлену протиправність дій відповідача та беручи до уваги наявні в матеріалах справи численні письмові звернення позивача із заявами до Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо проведення засідання по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця з виконанням ним обов'язків військової служби, а також довідки до актів огляду МСЕК, які дають підстави стверджувати про погіршення стану здоров'я позивача впродовж часу спірних правовідносин з відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу завдано моральних страждань в результаті пережитого стресу
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач та характер немайнових втрат. Зокрема, судом було враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому колегія суддів вважає справедливою визначення суми компенсації в розмірі 5000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга позивача не містить доказів, які б свідчили про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначив суд першої інстанції, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої щодо часткового задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов