П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Коваля М.П.
20 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1191/21
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 33-40), просив суд:
- визнати дії ОСОБА_2 - головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області щодо здійснення виконавчого провадження з дотриманням передбачених Законом України «Про виконавче провадження» засад, незаконними, та такими що суперечать Закону;
- визнати незаконною та скасувати Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62399512 від 18.09.2020р.;
- стягнути моральну і матеріальну шкоду у розмірі 1500000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання незаконною та скасування постанови, стягнення моральної та матеріальної шкоди відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року скасовано. Ухвалено по справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії ОСОБА_2 - головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області щодо здійснення виконавчого провадження з дотриманням передбачених Законом України «Про виконавче провадження» засад протиправними. Визнано незаконною та скасовано Постанову головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни ВП № 62399512 від 18.09.2020 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що боржником не вчинено усіх вказаних у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі № 420/3778/19 суду дій, а державним виконавцем не доведено наявності підстав визначених п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" для закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 27 травня 2020 року № 420/3778/19. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди, оскільки факт заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв'язку з неправомірними діями та/або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача - не підтверджені достовірними, достатніми, належними та допустимими доказами.
Частиною 3 статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Керуючись вказаними положеннями КАС України вважаю за необхідне зазначити наступне.
Так, 27 травня 2020 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/3778/19 щодо зобов'язання Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради розглянути питання про поновлення призначення житлової субсидії ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
22.06.2020 року відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) отримано заяву ОСОБА_1 про примусове виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі № 420/3778/19.
23.06.2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття виконавчого провадження Департаментом соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради Одеської області листом від 23.07.2020р. № 2337 (а.с. 127) повідомлено відповідача, що вимоги виконавчого документа, а саме рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/3778/19, виконано добровільно та у повному обсязі. Зокрема, у вказаному листі зазначено, що 01 червня 2020 року Департаментом соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради Одеської області проведено нарахування субсидії гр. ОСОБА_1 за період з 01.05.2019 року по 30.09.2020р. включно. Загальна сума нарахованої субсидії становить 1582 грн. 20 коп. Після проведення усіх розрахунків Департаментом соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради Одеської області сформовано відомості та направлено їх на інформаційно-обчислювальний центр Мінсоцполітики для проведення фінансування та перерахування коштів субсидії у грошовій безготівковій формі через АТ «Ощадбанк». АТ «Ощадбанк», на підставі отриманих реєстрів нарахованих сум платежів від підприємств надавачів комунальних послуг, щомісячно здійснює перерахування коштів з рахунку для виплати житлової субсидії на рахунки таких підприємств. У випадку з гр. ОСОБА_1 АТ «Ощадбанк», отримавши відповідну суму нарахованої субсидії, повністю перерахував її на рахунок підприємства КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» за надання послуги централізованого опалення.
До означеного листа додано копії рішень про призначення субсидії з травня 2019р. по вересень 2019р.; витяг з протоколу формування файлів на нарахування від 24 06.2020 р.; копію облікового запису отримувача субсидії АТ «Ощадбанк», на підтвердження виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі № 420/3778/19 (а.с. 128-135).
Таким чином, дослідивши матеріали справи, можливо встановити, що боржником на виконання рішення суду було прийнято рішення про призначення житлової субсидії з травня 2019 року по вересень 2019 року (а.с. 128-132), а висновки суду апеляційної інстанції в цій частині суперечать матеріалам справи.
Вважаю необґрунтованими посилання на стягнення постановами виконавця 23.06.2020 року з Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради Одеської області виконавчого збору у розмірі 18892 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн., оскільки вказані постанови ніким не оскаржуються та не є предметом розгляду у межах даної справи.
Не погоджуючись із висновками, що рішення щодо питання про поновлення субсидії не приймалось, а відповідач лише на підставі листа відділу примусового виконання рішення управління забезпечення примусового виконання (арк.спр.127) та розрахунків та призначення субсидії з травня по вересень на неопалювальний період , виніс 18.09.2020 постанову про закриття виконавчого провадження, вважаю за необхідне з цього приводу зазначити наступне.
Так, як вже було зазначено, рішенням суду по справі № 420/3778/19 зобов'язано Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Подільської міської ради розглянути питання про поновлення призначення житлової субсидії ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
Механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій врегульовано Положенням про призначення житлових субсидій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №848 від 21.10.1995р. (далі - Положення № 848).
Варто звернути увагу, що Положенням № 848 не передбачено можливість структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймати рішення про поновлення виплати субсидії.
Натомість, згідно вимог п. 60 Положення № 848, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення має право прийняти наступні рішення:
призначення житлової субсидії;
непризначення житлової субсидії (у разі, коли за результатами розрахунку житлової субсидії її розмір має нульове або від'ємне значення);
відмову в призначенні житлової субсидії;
подання документів на розгляд комісії.
Таким чином, вважаю, що прийняття рішень про призначення житлової субсидії (а.с. 128-132), які суд апеляційної інстанції помилково вважає розрахунками призначення субсидії, є належним способом виконання рішення суду в частині зобов'язання розглянути питання про поновлення призначення житлової субсидії та прийняти відповідне рішення.
Слід зазначити, що у рішенні суду по справі №420/3778/19 не було встановлено жодних строків, на які повинна поновлюватись субсидія, у задоволенні позовних в частині зобов'язання відповідача прийняти рішення про негайне поновлення призначення житлової субсидії до прийняття і вступу у дію остаточного рішення по адміністративним справах № 815/516/18 та № 815/3009/18 судом по справі №420/3778/19 було відмовлено.
При цьому, відповідно до п. 69 Положення № 848, житлова субсидія на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального сезону і розраховується зокрема на неопалювальний сезон - з 1 травня по 30 вересня.
Висновки, що надані державному виконавцю лист №2337 від 23.07.2020 р. та розрахунки субсидії за травень-вересень 2019 року не свідчать про розгляд питання про поновлення призначення субсидії ОСОБА_1 шляхом прийняття відповідного рішення з визначенням мотивів, підстав та обґрунтування терміну з якого така субсидія поновлюється та до якого моменту, вважаю необґрунтованими, оскільки форма рішення про поновлення виплати субсидії Положенням № 848 не передбачена.
Більш того, ані висновками суду у межах справи №420/3778/19, ані нормами Положення № 848 не передбачено обов'язку боржника прийняти рішення з визначенням мотивів, підстав та обґрунтування терміну з якого така субсидія поновлюється та до якого моменту.
Вважаю, що висновки суду апеляційної інстанції розповсюджуються на обставини, які не були предметом дослідження у межах справи №420/3778/19, у цій частині ревізують зазначене рішення та фактично стосуються встановлення нового порядку та способу виконання рішення по справі №420/3778/19, яке набрало законної сили, що є неприпустимим, з огляду на предмкт розгляду даної справи.
Посилання, що дії відповідача щодо здійснення виконавчого провадження не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки після спливу терміну на добровільне виконання рішення суду, виконавець повинен був винести постанову про накладення на боржника штрафу, вважаю вірними, проте відповідно до вимог ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас, вказані обставини не були покладені ані в обґрунтування позову, ані в обґрунтування апеляційної скарги.
Також не погоджуюсь із висновками, що виконавцем не виконано обов'язків, передбачених ст.ст.13,18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо не використання права та обов'язку щодо з'ясування належного виконання боржником рішення суду, не перевірки порядку його виконання, з огляду на наступне.
Так, ч.2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Водночас, ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження зокрема має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Таким чином, у даному випадку помилково ототожнюється право виконавця на проведення перевірки виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону із його обов'язками, вичерпний перелік яких визначено ч.2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною 2 цієї статті встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Враховуючи викладене, вважаю вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №62399512 від 18.09.2020 р. винесено правомірно, та з дотриманням вимог чинного законодавства, а саме пункту 9 статі 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, дійшовши висновку про протиправність дій державного виконавця та постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №62399512 від 18.09.2020р., постановою суду безпідставно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди, з чим не погоджуюсь з огляду на викладене.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
В силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Наведений правовий висновок був неодноразово висловлений Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 25 червня 2020 року у справі № 823/868/18.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року (справа № 755/10947/17), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи викладене, з огляду на висновки апеляційного суду про протиправність дій та оскаржуваної постанови державного виконавця, оскільки під час розгляду справи відповідачем жодним чином не було спростовано завдання позивачу моральної шкоди, посилання апеляційного суду на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди вважаю помилковими.
Варто також зазначити, що при виготовленні постанови судом було помилково зазначено у вступній частині постанови в якості відповідача по справі Щеглову Євгенію Віталіївну - головного державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, оскільки згідно вимог ст. 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, що було враховано судом першої інстанції при відкритті провадження 15 лютого 2021 року (а.с. 41), та проти чого не заперечував позивач (а.с. 40).
Крім того, всупереч вимогам п.п. в) п.3. ч.1 ст. 322 КАС України, згідно яких постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, судом апеляційної інстанції взагалі не було надано оцінки доводам апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції вимог процесуального права.
Враховуючи викладене, вважаю помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Суддя М.П. Коваль