П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2422/20
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Зуєвої Л.Є.,
суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській областії про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу
У березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 07.10.2020 р. просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.10.2019 року №2487 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким на начальника ІТТ №8 ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 . Головним управлінням Національної поліції в Одеській області накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1439 о/с від 29 жовтня 2019 року в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_5) начальника ізолятору тимчасового гримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області па користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період 18.01.2018 року по 10.06.2019 року включно;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу із відрахуванням загальнообов'язкових до сплати платежів з 11.06.2019 року по день винесення рішення суду у цій справі;
- допустити до негайного виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області та стягнення із Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць із відповідним відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
В обґрунтування позову зазначалось, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки відповідач поновив позивача на посаді, лише 10 червня 2019 року наказом №697 о/с. Вказаний наказ позивач не отримував, про своє поновлення не знав. З наказу №2487 о/с від 11.10.2019 року вбачається, що звільнення позивача зі служби в поліції проведено відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України». Вказана стаття передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Про дисциплінарне стягнення позивач також не повідомлений, чим порушене його право на оскарження цього стягнення. Позивач вважає, що не міг здійснити дисциплінарний проступок не перебуваючи на робочому місці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, ухваленого в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Одесі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.10.2019 року №2487 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким на начальника ІТТ №8 ГУНП капітана поліції ОСОБА_1 . Головним управлінням Національної поліції в Одеській області накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1439 о/с від 29 жовтня 2019 року в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_5) начальника ізолятору тимчасового гримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період 18.01.2018 року по 09.06.2019 року включно.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу із відрахуванням загальнообов'язкових до сплати платежів з 11.06.2019 р. по 20.01.2020р.
Також, суд дійшов висновку про необхідність допустити до негайного виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області та стягнення із Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць із відповідним відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
В решті позову - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління Національної поліції в Одеській області надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що відповідачем здійснено усіх можливих та передбачених законом заходів щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17, та поновлено позивача в органах ГУ НП в Одеській області, проте позивач на службу не з'являвся, у зв'язку з чи проведено службове розслідування та звільнено позивача з займаної посади. Про проведення службового розслідування позивач повідомлявся відповідно до норм чинного законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про обґрунтованість рішення суду першої інстанці. Позивач зазначає, що апелянтом висновків суду не спростовано, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залшити без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 р. визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1510 о/с від 20.09.2017 року в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» капітана поліції ОСОБА_1 начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області. Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника сектор) викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_2 на посаді рівнозначній посаді начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області.
03.12.2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Саєвська О.П. листом звернулася до ГУНП в Одеській області з проханням виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17.
ГУНП в Одеській області листом №20/С-181 від 10.12.2019р. повідомило представника позивача, що до зазначеного листа не додано посвідчену адвокатом копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що унеможливлює його опрацювання.
09.01.2020 року представником ОСОБА_1 адвокатом Саєвською О.П. повторно було надіслано адвокатський запит з проханням виконати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17.
Листом №20/4/аз від 15.01.2020р. ГУНП в Одеській області повідомило про неможливість повторного виконання судового рішення.
Представник ОСОБА_1 адвокат Саєвська О.П. звернулась до ГУНП в Одеській області з адвокатським запитом від 27.01.2020 року з проханням повідомити про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду №815/5321/17 та надати усі документи, що це підтверджують.
Листом №20/179 від 30.01.2020р. ГУНП в Одеській області повідомило, що у листопаді 2019 року з ОСОБА_1 було проведено остаточний розрахунок грошового забезпечення, однак, у зв'язку із прогулами та відсутністю на роботі з 10.06 по 06.09.2019 р. наразі у нього наявна заборгованість перед ГУНП в Одеській області у розмірі 9863,08 грн.
Листом ГУНП в Одеській області №132 /аз від 05.02.2020 року направлено представнику позивача завірений витяг з наказу Головного управління № 697 о/с від 10.06.2019 року, яким поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
13.02.2020 року представником позивача подано адвокатський запит з проханням направити наказ про звільнення ОСОБА_1 та інші документі на підставі яких його було прийнято, та надати документальне підтвердження заборгованості в сумі 9863.08 гри, та нa підставі чого вона виникла.
Листом ГУНП в Одеській області №9/22аз від 19.02.2020 року на виконання адвокатського запиту направлено представнику позивача відповідь на адвокатський запит від 18.02.2020 року з копіями документів: копія наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.10.2019 року №2487 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ПТ №8 ГУНП в Одеській області; витяг з наказу начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.10.2019 р. № 1439 о/с. яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції у зв'язку з реалізацією наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, через системні прогули.
Крім того, судом встановлено, що наказом ГУНП в Одеській області №697 о/с від 10.06.2019 на виконання рішення суду, скасовано пункт наказу ГУНП в Одеській області від 20.09.2017 № 1510 о/с щодо звільнення зі служби в поліції за п.4 ч. 1 статті 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) капітана поліції ОСОБА_1 начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності ГУНП в Одеській області. Та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання № 8 ГУНП в Одеській області.
29.07.2019 року на адресу ОСОБА_1 АДРЕСА_1 начальник відділу організації діяльності ІТТ ГУНП в Одеській області Скрипка Ю. надіслано лист з повідомленням про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 року по справі № 815/5321/17, також повідомив, що ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції на посаді начальника ІТТ № 8 (м. Арциз) ГУНП в Одеській області. Крім того запросив ОСОБА_1 з'явитись до відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління за адресою: вул. Преображенська 44 каб.21 м. Одеса для вирішення питання щодо подальшого проходження служби на призначеній згідно наказу ГУНП посаді. (докази направлення вказаного листа ОСОБА_1 в матеріалах справи - відсутні).
Начальником ОДІТТ ГУНП в Одеській області майором поліції Скрипки Ю. направлено на адресу начальника ГУНП в Одеській області направлено доповідну записку від 06.08.2019 року.
16.08.2019 року наказом ГУНП в Одеській області № 2007 від 16.08.2019 року призначено службове розслідування та склад дисциплінарної комісії у складі: голови - заступника начальника ГУНП полковника поліції ОСОБА_4 , членів дисциплінарної комісії: начальника УКЗ ГУНП полковника поліції ОСОБА_5 , т.в.о. заступника начальника управління - начальника ВІОС УКЗ ГУНП майора поліції ОСОБА_6 , інспектора ВІОС УКЗ ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 .
Листом від 03.09.2019 року за вих. № 9/6653 т.в.о. заступника начальника - начальника ВІОС УКЗ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 повідомив за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 проте, що у зв'язку із тривалою відсутністю на службі ОСОБА_1 на робочому місці в ІТТ № 8 ГУНП в Одеській області, відділом інспекції з особового складу УКЗ ГУНП проводиться службове розслідування, призначене наказом ГУНП в Одеській області від 16.08.2019 року № 2007 та просив запросив з'явитись для встановлення обставин відсутності на робочому місці та опитування в рамках вказаного службового розслідування до ГУНП в Одеській області за адресою: м. Одеса вул. Єврейська 12 каб.212 .
Відповідач зазначає, що не вихід на службу ОСОБА_1 було задокументовано відповідними актами які були зареєстровані та складені у встановленому порядку:
акт № 278/107 від 02.09.2019 року про відсутність на службі з 09:00 год 02.09.2019 року по 17:00 год. 02.09.2019 року;
акт № 278/108 від 03.09.2019 року про відсутність на службі з 09:00 год. 03.09.2019 року по 17:00 год. 03.09.2019 року;
акт № 278/111 від 04.09.2019 року про відсутність на службі з 09:00 год. 04.09.2019 року по 17:00 год. 04.09.2019 року;
акт № 278/113 від 05.09.2019 року про відсутність на службі з 09:00 год. 05.09.2019 року по 17:00 год. 05.09.2019 року;
акт № 278/115 від 06.09.2019 року про відсутність на службі з 09:00 год. 06.09.2019 року по 17:00 год. 06.09.2019 року.
З висновку службового розслідування вбачається, що в ході службового розслідування комісією було перевірено чи не знаходиться ОСОБА_1 на лікуванні, так за інформацією начальника ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Одеській області» ОСОБА_8 від 10.09.2019 року вих.. № 33/36-720 капітан поліції ОСОБА_1 протягом 2018-2019 року до поліклініки ДУ ТМО не звертався.
Під час проведення службового розслідування було опитано начальника ВОДІТТ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та інспектора ВОДІТТ ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 які повідомили, що телефонували ОСОБА_1 на його мобільний телефон - НОМЕР_2 з метою з'ясувати чому останній не виходить на службу, проте слухавку ніхто не піднімав або деколи абонентський номер був відключений.
Також ОСОБА_1 відвідувався за адресою: АДРЕСА_1 проте двері квартири ніхто не відчиняв а сусіди повідомили, що громадянин ОСОБА_1 їм взагалі не відомий, та те що в квартирі № 5 ніхто не мешкає.
Після цього було здійснено дзвінок адвокату ОСОБА_1 громадянину ОСОБА_11 (який представляв інтереси ОСОБА_1 по справі № 815/5321/17) на абонентський номер - НОМЕР_3 , та повідомлено про те, що його розшукує керівництво у зв'язку з поновленням на службі та у зв'язку із не виходом ОСОБА_1 на службу. Проте і такі спроби не дали позитивного результату в подальшому адвокат не піднімав слухавку на телефоні дзвінки працівників ГУНП в Одеській області.
Отже враховуючи вищевикладене прозоро вбачається, що ГУНП в Одеській області жодним чином не порушувало вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваних наказів ОСОБА_1 .
Більш того ГУНП в Одеській області виконало рішення суду та всіма можливими способами намагалось з'ясувати причину неявки ОСОБА_1 на службу, зв'язувалось з ОСОБА_1 і через УКРПОШТУ і мобільним зв'язком, також шляхом відвідування за домашньою адресою, через дзвінки адвокату ОСОБА_1 , тощо.
03.09.2019 за допомогою додатка-месенджера «Vіbеr» та «WhatsApp», за номером телефону який також належить ОСОБА_1 НОМЕР_4 було відправлено повідомлення щодо прибуття до ГУНП для надання пояснень з метою з'ясування відсутності на робочому місті, про що на телефон надійшла відмітка про ознайомлення адресата з вказаним повідомленням, проте ніякої відповіді на такі листи не надходило.
Беручи до уваги все викладене вище, службове розслідування закінчено складено висновок службового розслідування, який затверджено начальником ГУНП в Одеській області 13.09.2019 року.
11.10.2019 року ГУНП в Одеській області видало наказ № 2487 яким за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог підпунктів 1, 2 пункту 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 1,2 ч.З статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року №2337-УІІІ, Присяги поліцейського, абзацу 1 п.3.2 розділу 3 Правил внутрішнього службового розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом ГУНП в Одеській області від 29.10.2018 року № 3705, начальника ІТТ № 8 ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Зазначений наказ реалізовано наказом ГУНП в Одеській області № 1439 о/с від 29.10.2019.
Позивач, вважаючи, що відповідачем при накладенні дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не враховано відсутність доказів вчинення дисциплінарних порушень, зазначених у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача про те, що Головним управлінням вжито всіх можливих заходів для повідомлення ОСОБА_1 про поновлення на службі не підтверджуєються доказами. Суд встановив, що відповідачем не виконано свого обов'язку щодо повідомлення позивача про поновлення його на посаді, а тому звільнення позивача є незаконним.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.
У частині 1 статті 60 вказаного Закону № 580-VІІІ зазначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пункту 1 та 2 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
У відповідності до частини першої статті 19 Закону України "Про Національну поліцію" у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Статтею 2 Дисциплінарного статуту НПУ визначено, що керівник, якому поліцейський підпорядкований за службою, у тому числі тимчасово, є прямим керівником для нього. Найближчий до підлеглого прямий керівник є безпосереднім керівником.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського, у тому числі: знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння (частина третя статті 1 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до ч.6 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції (стаття 12 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Згідно із статтями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.
У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року №893, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807.
Крім того, вказаним Порядком передбачено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 1 Розділу VII Порядку, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Як встановлено з матеріалів справи, 16.08.2019 року наказом ГУНП в Одеській області № 2007 від 16.08.2019 року призначено службове розслідування та склад дисциплінарної комісії у складі: голови - заступника начальника ГУНП полковника поліції ОСОБА_4 , членів дисциплінарної комісії: начальника УКЗ ГУНП полковника поліції ОСОБА_5 , т.в.о. заступника начальника управління - начальника ВІОС УКЗ ГУНП майора поліції ОСОБА_6 , інспектора ВІОС УКЗ ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 .
Згідно висновку службового розслідування затвердженого Начальником ГУНП в Одеській області затвердженого 13.09.2019р. рекомендовано за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 1,2 ч. 3 ст 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII, Присяги поліцейського, абзацу 1 п. 3.2. розділу 3 наказу ГУНП від 29.10.2018р. №3705 «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області», начальника ІТТ №8 ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліціїї».
Зі змісту оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.10.2019 року №2487 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», встановлено, що в останньому зазначені наступні підстави звільнення позивача , а саме у ході проведення службового розслідування встановлено порушенні вимог п.п.1,2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п.1,2 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII, Присяги поліцейського, абзацу 1 п. 3.2. розділу 3 наказу ГУНП від 29.10.2018р. №3705 «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку ГУНП в Одеській області», що виразилося у свідомому ігноруванні вимог службової дисципліни та невиході на службу без поважних причин з 10.06.2019р по 06.09.2019р.
Зазначений наказ реалізовано наказом ГУНП в Одеській області №1439 о/с від 29.10.2019 року.
Таким чином фактично підставою для звільнення позивача зі служби слугувало вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виразився у свідомому та навмисному ігноруванні вимог службової дисципліни та невиході на службу без поважних причин з 10.06.2019р по 06.09.2019р.
Разом з тим, як зазначає позивач та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 не було проінформовано про поновлення на посаді з 10.06.2019 року на виконання рішення суду у справі №815/5321/17.
З матеріалів справи вбачається, що позивач про такі дії відповідача дізнався лише після надсилання представником позивача адвокатських запитів щодо стану виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17, доказів щодо сповіщення ОСОБА_1 про наказ про поновлення на посаді з 10.06.2019 р. в матеріалах справи відсутні, та такі докази не надано апелянтом до апеляційної скарги.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що в описовій частині висновку службового розслідування від 03.09.2019 року в якості обставини вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку викладено наступне: «... Встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.01.2018р. прийнятого в рамках судового провадження №815/5321/17, в частині скасування наказу ГУНП від 20.09.2017 №1510 о/с щодо звільнення зі служби а поліції зав п. 4 ч. 1 ст. 77, наказом ГУНП від 10.06.2019 №697 о/с поновлено на службі в поліції у посаді начальника ІГТ №8 ГУНП в Одеській області капітана поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , освіта вища, в ОВС з 12.08.2008 по 06.11.2015, в НПУ з 07.11.2015 по 20.09.2017 в займаній посаді з 10.06.2019 діючих дисциплінарних стягнень немає.
З 10.06.2019 по 06.09.2019 капітан поліції ОСОБА_12 на службу до ІТТ №8 ГУНП не вийшов. На зв'язок з керівництвом ВОДІТТ протягом зазначеного часу також не виходив, про причини відсутності на службі не повідомив.».
Колегія суддів зазначає, що з тексту висновку вбачається, що під час службового розслідування не встановлювалось чи повідомлявся позивач про його поновлення на посаді, яке здійснили через рік після прийняття рішення суду.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що з метою виконання рішення суду ОСОБА_1 неодноразово запрошувався до Головного управління для вирішення питань проходження служби, оскільки під час розгляду справи у суді ГУ НП в Одеській області жодних доказів не надано про направлення ОСОБА_1 таких повідомлень.
Наданий апелянтом лист від 29.07.2019 року щодо повідомлення про поновлення не є належним доказом, оскільки відповідачем не надано доказів направлення цього листа позивачу, а також слід звернути увагу, що зазначений лист датований 29.07.2019 р., коли наказ про поновлення позивача прийнято 10.06.2019 р., тобто через півтора місяця після винесення наказу.
Щодо посилання апелянта на акти, складені працівниками ГУНП в Одеській області 02.09.2019 року, 03.09.2019 року, 04.09.2019 року, 05.09.2019 року, 06.09.2019 року у м. Одеса про відсутність на робочому місці капітана поліції ОСОБА_1 без поважних причин судова колегія не приймає, оскільки як зазначалось вище останній не був обізнаний про його поновлення. Крім того, зазначені акти складені на початку вересня 2019 роки, коли позивача було поновлено на посаді з 10.06.2019 р., що дає підстави вважати, що на протязі майже трьох місяців з 10.06.2019 р. по 02.09.2019 р. відповідачем не вчинялось жодних дій щодо вставнолення питання чи знаходиться ОСОБА_1 на робочому місці.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку у складі дисциплінарного проступку відсутня протиправна поведінка та вина ОСОБА_1 , оскільки останній не знав про своє поновлення, тому не міг бути на робочому місці, проте відповідачем жодних дій щодо сповіщення позивача про поновлення його на посаді з 10.06.2019 р. по вересень 2019 р. не вчинялось, будь-яких належних доказів в підтвердження своїх доводів у цій частині апелянтом до суду також не надано.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасовання наказів Головного управління Національної поліції в Одеській області від 11.10.2019 року №2487 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та № 1439 о/с від 29 жовтня 2019 року в частині звільнення зі служби в поліції та поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області є обґрунтованим, тому скасуванню в цій частині не підлягає.
Стосовно обгрунтованності задоволення судом першої інстанції позовних вимог в частині стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду та грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу судова колегія вважає зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок №100).
Пунктами 2, 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Тобто, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Верховний Суд зазначає, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 235 КЗпП України, суд керується постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-погодинниками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Як вже було вищезазначено, позивача звільнено з займаної посади з 31.10.2021 року відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1439 о/с від 29 жовтня 2019 року.
Весь період, за який позивач просить стягнути кошти становить з 17.01.2018 року по 20.01.2021 року включно.
Щодо періоду часу вимушеного прогулу позивача з моменту останнього звільнення з 31.10.2019 р. по момент винесення судового рішення про його поновлення - 20.01.2021 р. судова колегія вважає позовні вимоги обгрунтованними та такими, що підлягають задоволенню, тому з метою ефективного захисту порушеного права судова колегія вважає за необхідне задовольнити такі позовні вимоги шляхом зобов'язання Головне управління Національної поліції в Одеській області самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2019 р. по 20.01.2021 року включно, оскільки суд об'єктивно позбавлений можливості встановити розрахунок середньоденної заробітної плати, яку отримував позивач перед звільненням, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів про фактично відпрацьований позивачем час з 11.06.2019 р. по момент звільнення.
Стосовно періоду часу з 11.06.2019 р. по 31.10.2019 р., а саме період з моменту поновлення на посаді до повторного звільнення, судова колегія вважає позовні вимоги не обґрунтованими, а висновки суду помилковими в цій частині з огляду на наступне.
Так, в матеріалах справи наявна довідка про доходи позивача №369 від 22.04.2020 р., згідно якої заробітна плата за вересень 2019 р. склала 6877,12 грн. кількість робочих днів - 30, відпрацьованих - 24; за жовтень заробітна плата - 8477,09 грн., кількість робочих днів - 31, відпрацьованих - 31.
Крім того, як вбачається з листів Головного управління Національної поліції в Одеській області від 05.12.2019 р. та від 30.01.2020р. ( арк. спр. 25, 26) при звільненні у листопаді 2019 року з ОСОБА_13 було проведено остаточний розрахунок грошового забезпечення.
Проте, позовними вимогами позивача, зокрема, є стягнення з відповідача грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу із відрахуванням загальнообов'язкових до сплати платежів з 11.06.2019 р. по день винесення рішення суду у цій частині. В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що у зв'язку із поновленням ОСОБА_1 на роботі позивачу нараховувалась заробітна плата, яка як правило виплачувалась в останні робочі дні місяця.
З огляду на встановлені обставини, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу із відрахуванням загальнообов'язкових до сплати платежів, а саме за період з моменту поновлення позивача на посаді з 11.06.2019 р. по момент звільнення, а саме по 31.10.2019 р. задоволенню не підлягають, оскільки позивачу у цей період виплачувалась заробітна плата та цей період часу не є часом вимушеного прогулу.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період 18.01.2018 року по 10.06.2019 року включно судова колегія також вважає їх безпідставними, а висновки суду в цій частині помилковими, з огляду на наступне.
Зазначені позовні вимоги обґрунтовані прийняттям Одеським окружним адміністративним судом рішення від 17 січня 2018 року по справі №815/5321/17 яким, зокрема, поновлено на рівнозначній посаді начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області та допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду по справі №815/5321/17 за період 18.01.2018 року по 10.06.2019 року фактично є не погодженням позивача з бездіяльністю відповідача щодо не виконання рішення суду у справі №815/5321/17.
Згідно ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, а саме його бездіяльності щодо не поновлення ОСОБА_1 на посаді та як наслідок не нарахування та сплата заробітної плати за цей період, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
В свою чергу, судом першої інстанції в цій справі надано оцінку обставинам, які були предметом дослідження в іншій справі, а саме зазначено про протиправне невиконання відповідачем рішення суду у справі №815/5321/17, та не поновлення позивача на службі, що зумовило навність заборгованості.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі у вищезазначеній частині позовних вимог обрав спосіб захисту шляхом подання позову про стягнення середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду по справі №815/5321/17 за період 18.01.2018 року по 10.06.2019 року, проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача , а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду у справі №815/5321/17, якою ОСОБА_1 поновлено на посаді, судова колегія вважає, що наявні підстави для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду по справі №815/5321/17 за період 18.01.2018 року по 10.06.2019 року.
Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі №815/5321/17 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у цій справі.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Також, колегією суддів встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції поновлено на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області, проте судом першої інстанції зазначено про необхідність допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на службі в поліції на іншій посаді, а саме начальника сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Одеській області, що є різними посадами, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Згідно ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Таким чином, враховуючи вищевикладені приписи чинного законодавства України, обставини встановлені судом, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та надані докази, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в частині позовних вимог не правильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу із відрахуванням загальнообов'язкових до сплати платежів з 11.06.2019 р. по 20.01.2020р. та стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду за період 18.01.2018 року по 09.06.2019 року включно - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 31.10.2019 р. по 20.01.2021 р. із відрахуванням загальнообов?язкових до сплати платежів.
В частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за період 11.06.2019 р. по 31.10.2019 р. - відмовити.
Провадження в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період 18.01.2018 року по 09.06.2019 року включно - закрити.
Абзац 7 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року змінити, зазначивши про необхідність допустити до негайного виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника ізолятору тимчасового тримання №8 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Кравець