21 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/5510/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року (суддя Татаринов Д.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року позов задоволено.
Суд вирішив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області №Ф57969 від 11 листопада 2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 26539,26 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видалити з інтегрованої картки платника податків дані про наявність заборгованості з ЄСВ в сумі 26539,26 грн. ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Відповідачем була подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обов'язок позивача як фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2009 року, перебувала на обліку з 27 серпня 2009 року по 13 листопада 2020 року у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області (Вознесенівський район, м.Запоріжжя).
З початку реєстрації по дату її припинення використовувала загальну систему оподаткування обліку та звітності.
13 листопада 2020 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності.
11 листопада 2019 року Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесена податкова вимога № Ф-57969-50-У про необхідність сплати ОСОБА_2 26539,26 грн. заборгованості з єдиного внеску.
Не погодившись із вказаною вимогою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч законодавству та фактичним обставинам, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27 серпня 2009 року по 13 листопада 2020 року.
В той же час, з 05 листопада 2012 року ОСОБА_2 є найманим працівником та перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI).
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Судом першої інстанції вірно було зазначено, що в розумінні №2464-VI позивач був з 05 листопада 2012 року застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки, також, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 21 квітня 2021 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш