29 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4942/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року (головуючий суддя Конишевої О.В)
в адміністративній справі №280/4942/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунарський відділ обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 22.07.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунарський відділ обслуговування громадян м. Запоріжжя (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов'язання вчинити певні дії, просив:
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 протягом 2 календарних років; стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів; стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів, усього 38 років 11 міс. 15 днів;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу щомісячно, починаючи з 16 червня 2020 року довічно, грошове утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 38 років 11 міс. 15 днів, у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки ТУ ДСА в Запорізькій області № 08-02/1014 від 12 червня 2020 року, що становить 129 399,12 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що згідно записам у трудовій книжці в період з 12.11.1976 до 01.11.1978 він проходив строкову службу у лавах Збройних сил протягом 2 календарних років; з 13.02.1979 до 05.03.1993 - проходив службу в органах МВС України, у т.ч. в період з 01.06.1983 до 20.05.1985 - слідчим Петровського РВВС м. Донецька, з 20.05.1985 до 14.08.1990 - начальником слідчого відділення Петровського РВВС м. Донецька, з 14.08.1990 до 14.01.1992 - заступником начальника слідчої частини слідчого управління УВС Донецької області, з 14.01.1992 до 05.03.1993 - заступником начальника слідчого управління УВС Донецької області, що підтверджується також довідкою- випискою з послужного списку, виданою УВС Донецької області. В період з 5 березня 1993 року до 20 лютого 2015 року позивач працював суддею IIетровського районного суду м. Донецька, з 23 лютого 2015 року до 11 червня 2020 року - суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя, що підтверджується доданою до позову копією трудової книжки.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року позовну заяву задоволено частково:
- Зобов'язано відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 та стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993.
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу, починаючи з 16 червня 2020 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, у розмірі 86% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки ТУ ДСА в Запорізькій області № 08-02/1014 від 12 червня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що стаж роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить: період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 протягом 2 календарних років; стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів; стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів, усього 38 років 11 міс. 15 днів. Стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів не є спірним. Протоколом призначення пенсії відповідачем на підставі ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 64% суддівської винагороди враховуючи стаж роботи протягом 27 років 2 міс. 10 днів. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що правом остаточного розрахунку стажу роботи наділений саме відповідач, тому після зарахування до стажу роботи судді період проходження строкової служби у лавах Збройних сил та стаж роботи слідчим, відповідач повинен провести розрахунок стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
З рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог не погодився відповідач та надав апеляційну скаргу. Посилається на те, що у відповідності до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402 позивачу з 13.06.2020 року призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 64% суддівської винагороди із розрахунку страхового стажу в кількості 43 роки 10 місяців 20 днів, в тому числі стажу на посаді судді - 27 років 03 місяці 05 днів, з урахуванням того, що позивачем у листопаді 2011 року сплачено страхових внесків лише за 4 дні, то даний місяць зарахований до стажу як неповний, тому стаж, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання становить - 27 років 2 місяці 10 днів, що не оспорюється позивачем. Зазначає, що жодним нормативно-правовим актом України відповідачу не надано право визначати, які періоди роботи підлягають зарахуванню до стажу роботи судді у відставці, та відповідно, стаж роботи судді, який враховується для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Грошове утримання призначено за стажем роботи судді 27 років 2 місяці 10 днів у розмірі 64% суддівської винагороди. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не надавався, що не перешкоджає розгляду справи.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 5 березня 1993 року до 20 лютого 2015 року позивач працював суддею IIетровського районного суду м. Донецька, з 23 лютого 2015 року до 11 червня 2020 року - суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя, що підтверджується доданою до позову копією трудової книжки. Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 червня 2020 року позивача звільнено з посади судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом т.в.о. голови Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2020 року позивача відраховано зі складу суду з 11 червня 2020 року.
Згідно записам у трудовій книжці в період
- з 12.11.1976 до 01.11.1978 проходив строкову службу у лавах Збройних сил протягом 2 календарних років;
- з 13.02.1979 до 05.03.1993 - проходив службу в органах МВС України (у т.ч. в період з 01.06.1983 до 20.05.1985 - слідчим Петровського РВВС м. Донецька, з 20.05.1985 до 14.08.1990 - начальником слідчого відділення Петровського РВВС м. Донецька, з 14.08.1990 до 14.01.1992 - заступником начальника слідчої частини слідчого управління УВС Донецької області, з 14.01.1992 до 05.03.1993 - заступником начальника слідчого управління УВС Донецької області).
Вказані обставини також підтверджуються довідкою-випискою з послужного списку, виданою УВС Донецької області.
16 червня 2020 року позивач звернувся в Комунарський відділ обслуговування громадян міста Запоріжжя (сервісний центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії.
Протоколом призначення пенсії ( з посиланням на рішення 923270815027 від 18.06.2020) відповідачем на підставі ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
У зазначеному протоколі вказано, що грошове у тримання призначено за стажем роботи судді 27 років 2 місяці 10 днів у розмірі 64% суддівської винагороди.
Позивач не погоджується з визначеним відповідачем стажем роботи судді 27 років 2 місяці 10 днів, тому просить зарахувати до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання:
- період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 протягом 2 календарних років;
- стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів;
- стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів, усього 38 років 11 міс. 15 днів та призначити, починаючи з 16 червня 2020 року довічно, грошове утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 38 років 11 міс. 15 днів, у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки ГУ ДСА в Запорізькій області № 08- 02/1014 від 12 червня 2020 року, що становить 129 399,12 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Правовідносини, пов'язані з виходом судді у відставку та призначенням йому щомісячного довічного грошового утримання, регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402.
Частиною 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIІІ) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Отже, за вибором судді у відставці може виплачуватися або пенсія, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або виплачується щомісячне довічне грошове утримання.
Згідно ч.1 та 2 ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402) (в редакції на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці це червень 2020)
До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Отже вказана норма передбачає можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Слід зазначити, що питання роботи, яка надає право для призначення на посаду судді було досліджене Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 року справа №11-1481заі18, зокрема, це робота в галузі.
Так, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що внесенні до статті 137 закону №1402-VIII зміни дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі №11-1481заі18).
На думку колегії суддів апеляційної інстанції робота позивача слідчим в період з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів відноситься до робіт в галузі права, при цьому зазначена робота надавала позивачу право для призначення на посаду судді, отже вказаний період роботи (слідчим) може бути зарахований до стажу роботи на посаді судді.
Згідно ч.3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№1402) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Отже, якщо суддя у відставці має 20 років роботи, то довічне грошове утримання складе 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Натомість, якщо суддя пропрацював на посаді більше 20 років, то розмір його щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки за кожний повний рік роботи на посаді судді.
Матеріалами справи підтверджується, що стаж роботи позивача становить:
- період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 (а.с. 15);
- робота слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів (а.с. 22, 16);
- стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів (а.с. 16-21).
Усього, до стажу роботи на посаді судді відноситься 38 років 11 міс. 15 днів.
Однак відповідачем до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічною грошового утримання, не зараховано період строкової служби у Збройних силах тривалістю 2 роки, період роботи на посаді слідчого органів МВС України тривалістю 9 років 9 міс. 5 днів. При цьому, зазначений стаж був зарахований відповідачем до загального страхового стажу позивача.
Слід взяти до уваги, що позивач на посаду судді був призначений 05.03.1993, в цей період правовідносини щодо діяльності суддів регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862 (Закон №2862).
Згідно частини 1 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
При цьому, абзацом 2 частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862 було передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Оскільки позивач працював суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020, то відповідно стаж роботи на посаді судді 10 років був набутий позивачем 05.03.2003, таким чином з огляду на абзац 2 частини 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862 позивачу, крім роботи на посаді судді, слід зараховувати до спеціального стажу також час роботи на посаді слідчого.
Відповідно до частини 1 статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).
Пунктом 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, передбачено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
Згідно частини 3 статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судці право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ та втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач працював суддею з 05.03.1993 та стаж роботи на посаді судді 10 років набув ще 05.03.2003, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», позивачу слід зараховувати до спеціального стажу календарний період проходження строкової військової служби.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 686/23450/16-а; від 26.03.2019 у справі № 720/454/17; від 10.04.2019 у справі № 554/3414/17.
Отже, з огляду на викладене вище, стаж роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить:
- період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978;
- стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів;
- стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів, що в загальній кількості становить - 38 років 11 міс. 15 днів.
При цьому, стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс. 10 днів - не є спірним.
Матеріалами справи підтверджується, що протоколом призначення пенсії відповідачем на підставі ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402 призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 64% суддівської винагороди враховуючи стаж роботи протягом 27 років 2 міс. 10 днів.
Водночас, правом остаточного розрахунку стажу роботи наділений саме відповідач, тому після зарахування до стажу роботи судді періоду проходження строкової служби у лавах Збройних сил та стажу роботи слідчим, відповідач повинен провести розрахунок стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання.
Натомість, оскільки позивач має право на включення до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання періоду проходження строкової служби у лавах Збройних Сил, то стаж роботи слідчим та загальний стаж позивача на посаді судді складає 38 років 11 міс. 15 днів.
Отже, в силу ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402, згідно якої, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, щомісячне довічне грошове утримання позивача збільшується на 2% за кожний рік наступний після 20 років (з урахуванням служби в Збройних силах та на посаді слідчого стаж позивача збільшується 18 повних років).
Тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо збільшення нарахування щомісячного довічного грошового утримання позивачу, як судді у відставці однак у розмірі 86 % суддівської винагороди судді (а не в розмірі 90% як того просив позивач), який працює на відповідній посаді, починаючи з 16 червня 2020 року (з моменту призначення довічного грошового утримання) без обмеження граничного розміру та виплатити з урахуванням різниці, яка була виплачена в цей період.
Враховуючи те, що 26 червня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про:
- зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, період проходження строкової служби у лавах Збройних сил з 12.11.1976 до 01.11.1978 протягом 2 календарних років; стаж роботи слідчим з 01.06.1983 до 05.03.1993 протягом 9 років 9 міс. 5 днів; стаж роботи суддею з 05.03.1993 до 11.06.2020 протягом 27 років 2 міс.10 днів, усього 38 років 11 міс. 15 днів та
- призначення та виплату щомісячно, починаючи з 16 червня 2020 року довічно, грошове утримання судді у відставці, виходячи зі стажу 38 років 11 міс. 15 днів, у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки ГУ ДСА в Запорізькій області № 08- 02/1014 від 12 червня 2020 року, що становить 129 399,12 грн.,
а відповідач 10 липня 2020 року відмовив позивачу в задоволені вказаної заяви, то в силу п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції також зазначає, що питання 90 відсоткового розміру суддівської винагороди згідно довідки апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 року вирішено Верховним судом у справі №240/8156/19 на користь позивача, а саме постановою Верховного Суду від 23.12.2020 року - залишено без змін рішення суду першої та апеляційної інстанції у справі №240/8156/19, яким зобов'язано ГУ ПФУ здійснити перерахунок і виплату судді у відставці щомісячного довірчого грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди на підставі довідки апеляційного адміністративного суду від 26.12.2018 року.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не переглядається судом апеляційної інстанції, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Враховуючи наслідки апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин, судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова