Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3400/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкомтрейд", м. Харків
до Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш", м. Харків
про стягнення коштів в розмірі 192095,57 грн.
за участю представників:
не з'явились.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілкомтрейд", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 21-06/17 від 21.06.2017, в розмірі 192095,57 грн., з яких: 146452,00 грн. - основна заборгованість, 10691,80 грн. - пеня, 12112,63 грн. - 3% річних, 22839,14 грн. - інфляційні втрати. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 27.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.11.2020 об 11:45 год.
16.11.2020 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 26587), в якому заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач не надав жодного документу, який би свідчив про передання товару покупцеві по договору купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017. А посилання позивача на видаткову накладну № 18, є безпідставним, оскільки дана накладна свідчить про передання товару поза межами договору купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017, на який посилається позивач. Таким чином, на думку відповідача, відсутні підстави для визнання за відповідачем заборгованості перед позивачем в сумі 146452,00 грн. за договором купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017. Також відповідачем висловлені заперечення щодо нарахованих позивачем сум пені, 3% річних, інфляційних втрат та витрат на правову допомогу.
25.11.2020 позивачем, через канцелярію суду, позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 27519), в якій позивач зауважує, що наданими до позову документами підтверджується системність здійснення помилок сторонами при оформлені товаро-супровідних документів на товар та систематичність зазначення сторонами у документах реквізитів договору поставки N 20-06/17 від 20.06.2017 замість договору купівлі-продажу N 21-06/17 від 21.06.2017, та договору купівлі-продажу N 21-06/17 від 21.06.2917 замість договору поставки N 20-06/17 від 20.06.2017, які розпочалися після неправильного оформлення ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" видаткової накладної N 2792 від 26 червня 2017 року.
22.12.2020 відповідачем, через канцелярію суду, надано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 29935), в яких відповідач вважає позов необгрунтованим та зазначає, що між сторонами даного спору не виникли права та обов'язки за договором купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017, оскільки, на думку відповідача, даний договір є неукладеним, а сторони не погодили суттєві умови даного договору.
Ухвалою господарського суду від 23.12.2020 суд перейшов до розгляду справи № 922/3400/20 за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Підготовче засідання призначено на 20.01.2021 о 12:50 год.
Ухвалою господарського суду від 10.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 25.03.2021.
Ухвалою господарського суду від 02.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/3400/20 до судового розгляду по суті на 22.03.2021 о 14:00 год.
Протокольною ухвалою від 22.03.2021 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.04.2021, в порядку ст. 216 ГПК України.
У судове засідання 14.04.2021 представники сторін не з'явились, про причину неявки суд не повідомили. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 14.04.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілкомтрейд» та ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" 21.06.2017 був укладений договір поставки № 21-06/17 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався здійснити поставку товару - алюміній та емаль-дріт, а відповідач - прийняти такий товар та сплатити за нього.
П. 2.1. договору, місцем поставки товару визначене місцезнаходження відповідача - м. Харків, вул. Іскринська, 37.
Відповідно до п. 4.1. договору, відповідач зобов'язаний провести оплату на поточний рахунок позивача протягом 21 календарних дня, з моменту отримання товару.
П. 4.2. договору визначено, що оплата вважається здійсненою з моменту зарахування грошових коштів на рахунок позивача.
Сторони дійшли згоди щодо умов та строків проведення оплати за отриманий товар.
На виконання умов укладеного договору, 01 грудня 2017 року позивачем, за видатковою накладною № 18, був поставлений товар - алюміній вторинний сплав АК12 у кількості 1,927 т, загальною вартістю 146452,00 грн., з урахуванням ПДВ.
Відповідачем сплата за отриманий товар не здійснена.
В той же час, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 20-06/17 від 20.06.2017, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався здійснювати поставки товару, відповідно до погоджених специфікацій, позивачу.
Відповідач отримав поставлений товар, по що свідчить підпис про отримання в видатковій накладній № 18 від 01.12.2017, вчинений Чернетою О.М., на підставі довіреності № 625 від 29.11.2017, виданої відповідачем.
Відповідач, отримавши 01.12.2017 алюміній вторинний, сплав АК12, у кількості 1,927 т, загальною вартістю 146452,00 грн., з урахуванням ПДВ, за видатковою накладною № 18, не повернув отриманий товар та не висував жодних претензій щодо його якості. Тобто товар був прийнятий належним чином та без зауважень.
Таким чином, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поставки № 21-06/17 від 21.06.2017, по оплаті поставленого товару.
Окрім цього, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 20-06/17 від 20.06.2017, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався здійснювати поставки товару, відповідно до погоджених специфікацій, позивачу.
При зверненні до господарського суду, позивач зазначає про технічну помилку в зазначенні номеру договору в первинних документах та зауважує, що посилання на договір поставки № 20-06/17 від 20.06.2017 у довіреностях на отримання товаро-матеріальних цінностей, в тому числі у довіреності № 625 від 29.11.2017 є помилковим, оскільки поставка позивачем на користь відповідача товару здійснювалась саме на підставі договору поставки № 21-06/17 від 21.06.2017.
Таким чином, зобов'язання по сплаті за отриманий товар відповідача перед позивачем саме на підставі договору поставки № 21-06/17, а позивача перед відповідачем за договором поставки № 20-06/17, що підтверджується Угодою про залік зустрічних однорідних вимог від 30.11.2017.
Невиконання відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за договором № 21/06/17 від 21.06.2017 в розмірі 146452,00 грн. і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної № 18 від 01.12.2017, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 146452,00 грн. Проте, всупереч вимогам договору від 21.06.2017 № 21-06/17, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав.
Заперечення відповідача, що матеріалами справи не підтверджується передання товару позивачем покупцеві по договору купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017, а посилання позивача на видаткову накладну № 18, є безпідставним, оскільки дана накладна свідчить про передання товару поза межами договору купівлі-продажу № 21-06/17 від 21.06.2017, судом відхиляються, з огляду на наступне.
Так, суд погоджується з твердженням позивача про технічну помилку в зазначенні номеру договору в первинних документах, що підтверджується наявними в матеріалах справи:
- видатковими накладними ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" № 2792 від 26 червня 2017 року на суму 76 500, 00 грн., у т.ч. ПДВ; №2813 від 27 червня 2017 року на суму 76500, 00 грн., у т.ч. ПДВ; №3 від 30 червня 2017 року на суму 229500,00 грн., у т.ч. ПДВ; №464 від 14 липня 2017 року на суму 76 500, 00 грн., у т.ч. ПДВ; №499 від 26 липня 2017 року на суму 229500, 00 грн., у т.ч. ПДВ; №558 від 21 серпня 2017 року на суму 175000,80 грн., у т.ч. ПДВ; №593 від 21 вересня 2017 року на суму 194400,00 грн., у т.ч. ПДВ; № 594 від 21 вересня 2017 року на суму 153000,00 грн., у т.ч. ПДВ , в яких зазначено, що поставка здійснюється на підставі договору №21-06/17 від 21.06.2017 року, в той час, як за цим договором відповідач є покупцем.
- видатковими накладними ТОВ “Мілкомтрейд” №1 від 29 червня 2017 року на суму 503461,00 грн., у т.ч. ПДВ; №2 від 28 липня 2017 року на суму 270320,46 грн., у т.ч. ПДВ; №3 від 28 липня 2017 р. на суму 360 041, 00 грн., у т.ч. ПДВ ; №7 від 21 серпня 2017 року на суму 87500, 00 грн., у т.ч. ПДВ; №9 від 21 серпня 2017 року на суму 187542, 00 грн., у т.ч. ПДВ;
- довіреностями ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" на отримання ТМЦ №359/1 від 29.06.2017 року; №419/1 від 28.07.2017; №472 від 21.08.2017.
Таким чином, у період з 26 червня 2017 року по 21 вересня 2017 року ПАТ "Харківський електромеханічний завод "Укрелектромаш" здійснило 8 поставок товару на загальну суму 1210900,80 грн., на підставі укладеного між сторонами договору поставки N 20-06/17 від 20 червня 2017 року, відповідно до умов якого відповідач (постачальник за договором) зобов'язався передати у власність позивача (покупця за договором) товар. Проте у всіх восьми видаткових накладних ПАТ "Харківський електромеханічний завод "Укрелектромаш" зазначено, що поставка здійснюється на підставі договору N 21-06/17 від 21.06.2017.
Протягом червня-серпня 2017 року позивачем, окрім поставки товару за видатковою накладною №18 від 01 грудня 2017 року, стягнення заборгованості за який є предметом судового розгляду, було здійснено ще 5 поставок товару, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями видаткових накладних та довіреностями на отримання ТМЦ.
Таким чином, у період з 29 червня 2017 року по 21 серпня 2017 року, ТОВ "Мілкомтрейд" здійснило 5 поставок товару на загальну суму 1408864, 46 грн., у тому числі ПДВ. У цих 5 видаткових накладних ТОВ "Мілкомтрейд", як і у видатковій накладній N18 від 01.12.2017, зазначало підставою договір поставки. У трьох довіреностях ПАТ "Харківський електромеханічний завод "Укрелектромаш" на отриманням ТМЦ, як і у довіреності N 625 від 29.11.2017, зазначено що отримання цінностей відбувається за договором поставки N 20-06/17 від 20.06.2017.
Вищеперелічені документи підтверджують системність здійснення помилок сторонами при оформлені товаро-супровідних документів на товар та систематичність зазначення сторонами у документах реквізитів договору поставки N 20-06/17 від 20.06.2017, замість договору купівлі-продажу N 21-06/17 від 21.06.2017, та Договору купівлі-продажу N 21-06/17 від 21.06.2917, замість договору поставки № 20-06/17 від 20.06.2017.
Суд зазначає, що зазначене вище, свідчить про технічні помилки при заповненні первинних документів та не може вплинути на правову кваліфікацію відносин, що склалися між сторонами, що також підтверджується підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2017 та Угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 30.11.2017.
Додатково суд зауважує, у зв'язку із відвантаженням товару позивачем 01.12.2017 була сформована податкова накладна №1, яка була прийнята відповідачем, що підтверджується роздруківкою з електронного кабінету платника податків. У вказаній податковій накладній була зазначена номенклатура товару, кількість, обсяги постачання без урахування податку на додану вартість, загальна сума податку на додану вартість, загальна сума коштів, що підлягають сплаті. Ця податкова накладна була зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних та затверджена відповідачем.
Суд вважає за необхідне зазначити, що підписана сторонами податкова накладна № 1 від 01.12.2017, свідчить про наявність належних та допустимих доказів, які є підставою для проведення відповідачем розрахунків з ТОВ «Мілкомтрейд», оскільки в сукупності підтверджують здійснення позивачем поставки товару за договором від 20.06.2017.
Відповідна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару за договором № 21-06/17 на загальну суму 146452,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 18 від 01.12.2017.
Доказів сплати заборгованості за отриманий товар на суму 146452,00 грн., відповідачем суду надано не було.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору № 21-06/17 від 21.06.2017.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором від 21.06.2017 в сумі 146452,00 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми заборгованості належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 10691,80 грн., суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В ч. 2 ст. 343 ГК України прямо зазначається, що пеня за прострочу платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи те, що умовами договору від 21.06.2017, сторони не передбачили нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання за договором, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, дають підстави для висновку суду про неправомірність нарахування позивачем пені в розмірі 10691,80 грн., в зв'язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача пені - не підлягає задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 12112,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22839,14 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Розрахунок суми 3% річних в розмірі 12112,63 грн., зроблений позивачем вірно, що дає суду підстави для задоволення даних вимог позивача.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає, що позивач припустився арифметичної помилки, та вірною є сума інфляційних втрат за період з 22.12.2017 по 23.09.2020 в розмірі 22670,77 грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача. В частині заявлених до стягнення суми інфляційних втрат в розмірі 168,37 грн., суд відмовляє, як в безпідставно заявлених.
Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Враховуючи викладене, позов ТОВ "Мілкомтрейд" є таким, що підлягає частковому задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення суму понесених витрат на правову допомогу в розмірі 28750,00 грн.
В обґрунтування заявлених витрат на правову допомогу, позивачем надано до суду:
- витяг з договору про надання правової допомоги № 08-09/20 від 10.09.2020;
- платіжне доручення № 1 від 10.09.2020;
- ордер на ім'я адвоката Безкровного М.Г.;
- Акт наданих послуг від 18.12.2021 за договором про надання правової допомоги № 08-09/20 від 10.09.2020 р.
- Акт № 2 наданих послуг від 13.04.2021 за договором про надання правової допомоги № 08-09/20 від 10.09.2020 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат пов'язаних із розглядом справи належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Ст. 126 ГПК України визначає правовий статус витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується фактичне понесення позивачем вказаних у заяві судових витрат на загальну суму 28750,00 грн., у зв'язку з розглядом справи № 922/3400/20.
Заперечення відповідача, що сума заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, є неспівмірною із фактично наданими адвокатом послугами та складністю справи, у зв'язку з чим підлягає зменшенню, суд вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що спростовуються наданими позивачем в обґрунтування відповідного клопотання доказами, а, отже, у суду відсутні підстави для зменшення понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, та те, що позов у справі було задоволено частково, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу. Таким чином на відповідача покладаються понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 27125,63 грн.
Також, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог та покладаються на відповідача в розмірі 2721,83 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" (61001, м. Харків, вул. Іскринська, 37, код ЄДРПОУ 00213799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілкомтрейд" (61103, м. Харків, проспект Науки, 47/1, офіс 134, код ЄДРПОУ 41266213) суму заборгованості в розмірі 146452,00 грн., відсотки річних в розмірі 12112,63 грн., інфляційні втрати в розмірі 22670,77 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 27125,63 грн., судовий збір в розмірі 2721,83 грн.
Видати наказі після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілкомтрейд" (61103, м. Харків, проспект Науки, 47/1, офіс 134, код ЄДРПОУ 41266213);
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" (61001, м. Харків, вул. Іскринська, 37, код ЄДРПОУ 00213799).
Повне рішення складено 21.04.2021.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3400/20