15.04.2021 Справа № 920/189/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/189/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АЛЬЯНС-2020» (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 112, офіс 1, ідентифікаційний код 43294153),
до відповідача: фізичної особи-підприємця Анцибор Світлани Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
про стягнення 11 344,70 грн.
До господарського суду звернувся позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД АЛЬЯНС-2020» (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 112, офіс 1, ідентифікаційний код 43294153) з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця Анцибор Світлани Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 344,70 грн заборгованості за договором купівлі-продажу від 20.01.2020 № 8-140Р, в тому числі: 10 409,44 грн - основний борг, 419,15 грн - пеня, 421,32 грн - інфляційні нарахування, 104,79 грн - 3 % річні; судові витрати покласти на відповідача.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору купівлі-продажу від 20.01.2020 № 8-140Р щодо оплати поставленого товару, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості та пені відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.2 договору купівлі-продажу від 20.01.2020 № 8-140Р.
У позовній заяві представник позивача, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 01.03.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/189/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами; розгляд справи по суті призначити у судове засідання на 15.04.2021, 10:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України - до 12.04.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України - до 14.04.2021.
Копію ухвали від 01.03.2021 про відкриття провадження у справі № 920/189/21 надіслано судом на адреси учасників справи, що зазначені позивачем у позовній заяві.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали суду від 01.03.2021 у справі № 920/189/21 отримано представником відповідача 04.03.2021.
Таким чином, відповідач вважаються таким, що належним чином повідомлені про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 20.04.2021 (на дату виготовлення повного тексту судового рішення) від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Між сторонами 20.01.2020 укладено договір купівлі-продажу № 8-140Р (надалі - договір), зазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору та сторонами не спростовується (а.с. 9-10), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар (тютюнові вироби), в кількості та асортименті відповідно до умов договору.
Пунктом 2.2 договору передбачено, об'єм кожної партії товару, асортимент та його вартість визначається згідно з товарними накладними, що є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до пункту 3.3 договору перехід права власності та усіх ризиків пов'язаних з товаром (партією товару) відбувається в момент його передачі, що засвідчується підписаною сторонами товарною накладною.
Згідно пункту 4.1 договору оплата здійснюється відповідачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача в термін не пізніше 6 (шести) календарних днів від дати отримання відповідачем товару, що вказаний в товаросупровідних документах.
Пунктом 5.2.1 договору визначено, що відповідач зобов'язаний оплатити товар згідно з умовами визначеними в розділі 4 договору.
Відповідно до пункту 7.1 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020.
Позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару відповідачу в період з 20.10.2020 по 29.10.2020 на загальну суму 15 409,44 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних та товарно-транспортних накладних (а.с. 11-16).
Як зазначає позивач, відповідачем сплачено вартість поставленого товару частково і станом на 26.01.2021 заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу складає 10 409,44 грн.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.
Договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є і мови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на суму 10 409,44 грн повністю підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями накладних та товарно-транспортних накладних (а.с. 11-16) та не спростовується відповідачем.
Відповідач отримав поставлений позивачем товар (надані послуги) без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар (надані послуги) не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи те, що факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 10 409,44 грн не заперечується та не спростовується відповідачем (відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог відповідач до суду не подав), а також те, що фактично на момент розгляду справи зобов'язання з оплати отриманого товару за договором поставки відповідачем не виконано, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 10 409,44 грн визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 419,15 грн пені, нарахованої за загальний період з 05.11.2020 по 18.02.2021 суд зазначає наступне.
Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 6.2 договору, у випадку порушення умов оплати відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення прострочення за кожен день прострочення.
Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором поставки, права позивача щодо нарахування пені передбачені сторонами у договорі, і розраховані позивачем арифметично вірно, з урахуванням положень пункту 6.2 договору що до умов та строків оплати вартості поставленого товару, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 419,15 грн пені, нарахованої за загальний період з 05.11.2020 по 18.02.2021 є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Крім наведеного позивачем заявлено до стягнення також 3 % річних в сумі 104,79 грн та інфляційні втрати в сумі 421,32 грн нарахованих за період з 05.11.2020 по 18.02.2021.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з 05.11.2020 по 18.02.2021 суд вважає арифметично вірним.
Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 104,79 грн та інфляційних втрат в сумі 421,32 грн за вищевказаний вище період визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Анцибор Світлани Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АЛЬЯНС-2020» (61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 112, офіс 1, ідентифікаційний код 43294153) заборгованість за договором купівлі-продажу від 20.01.2020 № 8-140Р в сумі 10 409,44 грн (десять тисяч чотириста дев'ять гривень 44 коп.), пеню в сумі 419,15 грн (чотириста дев'ятнадцять гривень 15 коп.), інфляційні нарахування в сумі 421,32 грн (чотириста двадцять одну гривню 32 коп.), 3 % річних в сумі 104,79 грн (сто чотири гривні 79 коп.) та відшкодування судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 20 квітня 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа