ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2021Справа № 910/2369/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Сидоренко Богдани Вікторівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асвент"
про стягнення 139 120,31 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Сидоренко Богдана Вікторівна (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асвент" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 139 120,31 грн., з яких: 125 000,00 грн. - основний борг, 3 896,25 грн. - пеня, 6 250,00 грн. - штраф, 3 000,00 грн. - інфляційні втрати, 974,06 грн. - 3 % річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами Договором купівлі-продажу № 29 від 08.10.2020 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому товару, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Асвент" утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця Сидоренко Богдани Вікторівни прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2369/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 23.03.2021 року.
У судових засіданнях 23.03.2021 року та 06.04.2021 року оголошувалися перерви до 06.04.2021 року та 20.04.2021 року відповідно.
Сторони про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 20.04.2021 року не забезпечили.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Зважаючи на те, що суд не визнавав участь представників сторін у судовому засіданні 20.04.2021 року обов'язковою, беручи до уваги, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд, враховуючи положення частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, позивач посилався на те, що 08.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асвент" (далі - Товариство) та Фізичною особою-підприємцем Сидоренко Богданою Вікторівною (далі - Підприємець) було укладено договір купівлі-продажу № 29, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач - належним чином прийняти і оплатити товар, згідно зі специфікацією.
Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 цього Договору загальна кількість товару та його груповий асортимент: згідно специфікації.
За умовами пунктів 3.2, 3.3 означеної угоди товар повинен бути затарений і упакований продавцем таким чином, щоб виключити псування та/або знищення його на період поставки до прийняття товару покупцем. Вартість пакування і тара входить до ціни товару.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту повної оплати вартості товару.
У пункті 4.3 даного правочину сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах DAP, доставка до перевізника (відділення Нової Пошти) відбувається за рахунок продавця, доставка до відділення, визначеного покупцем - за рахунок покупця.
Розділом 5 Договору передбачено ціну товару та порядок розрахунків.
Так, за умовами вказаного розділу укладеної між сторонами угоди загальна сума Договору визначається шляхом складання сум всіх рахунків/накладних на товар, що поставлений на умовах та в період дії цього Договору. Вартість товару за даним Договором визначається в гривнях. Оплата товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах продавця у даному Договорі. Оплата вважається здійсненою після зарахування відповідних коштів на поточний рахунок продавця. Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування повної оплати на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з моменту передачі товару покупцю в місці поставки.
Згідно з пунктом 8.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
У специфікації № 1 до Договору сторони погодили назву товару: маски медичні одноразові, його кількість - 50 000 шт., а також загальну вартість - 125 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на те, що передумовою виникнення договірних відносин між сторонами стала заявка представника Товариства, надіслана 06.10.2020 року на електронну адресу підприємства-виробника масок - ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС", директором якого є Сидоренко Б.В., щодо можливості поставки товару із зазначенням наявності у Товариства потреби в закупівлі 50 000 штук захисних медичних масок 3-шарових (спанбонд - мельтблаун - спанбонд) для шкільних закладів міста Бориспіль, а також з проханням надати комерційну пропозицію. 06.10.2020 року ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС" відправило на електронну адресу відповідача комерційну пропозицію із зазначенням усіх необхідних даних стосовно вказаного замовлення, після чого 07.10.2020 року Товариством на електронну адресу Підприємця було направлено для підписання відповідний Договір.
Також позивач стверджував, що на виконання вищевказаного Договору продавець, з дотриманням вимог пункту 4.3 цього правочину, 13.10.2020 року перевізником "НОВА ПОШТА" відправив товар по експрес-накладній перевізника № 59000569606345 на адресу покупця - Товариства. Зазначене відправлення було вручене одержувачеві 15.10.2020 року. Разом із тим, це відправлення було здійснене від підприємства-виробника масок - ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС".
Крім того, Підприємець вказував, що зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач звернувся до Товариства з листом від 23.10.2020 року № 66, в якому просив покупця оплатити вартість поставленого йому товару на суму 125 000,00 грн. до 27.10.2020 року.
Оскільки Товариство суму спірного основного боргу в добровільному порядку не оплатило, Підприємець звернувся до суду з даним позовом, а також нарахував та заявив до стягнення з покупця 3 896,25 грн. пені, 6 250,00 грн. штрафу, 3 000,00 грн. інфляційних втрат та 974,06 грн. 3 % річних.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Обґрунтовуючи пред'явлені до Товариства вимоги, позивач вказував на те, що поставка погодженого між сторонами товару відбулася на підставі експрес-накладної перевізника ("НОВА ПОШТА") № 59000569606345, а вказаний товар вручено одержувачеві 15.10.2020 року.
На підтвердження означених обставин Підприємцем було надано суду адресований підприємству-виробнику масок - ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС" лист ТОВ "НОВА ПОШТА" від 10.12.2020 року № 26570, в якому зазначено, що 13.10.2020 року по експрес-накладній № 59000569606345 ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС" здійснило відправлення вантажу для ОСОБА_1 оголошеною вартістю 100 000,00 грн. Вказане відправлення вручене одержувачу 15.10.2020 року.
Разом із тим, згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом - документ, який містить відомості про господарську операцію.
За умовами частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як, зокрема, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (пункт 2.5 вищенаведеного Положення).
Однак позивачем не було надано суду жодних первинних документів, які містять відомості про господарську операцію з поставки Підприємцем на користь відповідача погодженого між сторонами товару загальною вартістю 125 000,00 грн. Крім того, Підприємцем не надано суду й самої експрес-накладної № 59000569606345, за якою, за твердженням останнього, відбувалася поставка вищевказаного товару.
У той же час копія листа ТОВ "НОВА ПОШТА" від 10.12.2020 року № 26570 не може бути взята судом до уваги в якості належного і допустимого доказу на підтвердження факту поставки позивачем Товариству товару, погодженого сторонами у специфікації № 1 до Договору, оскільки такий лист не є первинним документом та не підтверджує вказаних обставин. Більше того, у цьому листі наведено інформацію про відправку ТОВ "НІКА-ТЕКСТ ПЛЮС" (яке не є позивачем у справі) певного вантажу (без уточнення його найменування та ідентифікації, а також кількісних та якісних характеристик) оголошеною вартістю 100 000,00 грн. (яка не корелюється зі спірною сумою основного боргу відповідача) та отримання вказаного вантажу фізичною особою ОСОБА_1 (який не є відповідачем чи іншим учасником справи, а також не зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як особа, яка може вчиняти дії від імені Товариства).
Наданий позивачем скріншот його переписки у додатку "Viber" з представником відповідача також не може свідчити про доведеність позовних вимог з огляду, зокрема, на те, що листування із використанням месенджеру "Viber" не містить відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що за приписами частини 3 статті 207 ЦК України дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні повідомлення (за наявності письмової згоди сторін спілкування на використання таких аналогів). Суд також звертає увагу на відсутність у наданих позивачем скріншотах посилань та інформації щодо назв (найменувань) постачальника та покупця товару, його вартості чи підстави поставки (Договір), що могло б дати змогу впевнитись у пов'язаності наданих Підприємцем доказів з предметом даного спору.
Також судом критично оцінюється долучена позивачем до матеріалів позовної заяви копія наданого Товариством гарантійного листа, в якому відповідач визнав наявність заборгованості перед Підприємцем у розмірі 125 000,00 грн. за Договором поставки № 29 від 08.10.2020 року, а також зобов'язався погасити вказану заборгованість до 12.11.2020 року.
Так, означена копія гарантійного листа не є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію з поставки продавцем на користь відповідача масок медичних одноразових у кількості 50 000 штук загальною вартістю 125 000,00 грн.
Крім того, копія цього гарантійного листа (без вихідного номеру відповідача та без дати складення) підписана від імені директора Товариства із зазначенням його прізвища та ініціалів "Микитен О.А.". У той же час зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Товариства є Мікітен Олександр Анатолійович.
Зважаючи на допущені в наданому позивачем гарантійному листі Товариства помилки в написанні прізвища керівника відповідача (які при розумному сумніві не можуть бути пояснені написанням цього прізвища, зокрема, російською мовою, оскільки при такому написанні повинні бути змінені й ініціали цієї особи), у судовому засіданні 06.04.2021 року судом було запропоновано представнику позивача надати для огляду оригінал вищезазначеного гарантійного листа, чого представником позивача виконано не було. Разом із тим, у наступне призначене судом засідання - 20.04.2021 року, Підприємець явку свого представника не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.
Інші оформлені в установленому законом порядку документи, зокрема, первинні, які містять відомості про спірну господарську операцію та переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання масок за укладеним між сторонами Договором, у матеріалах справи відсутні.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів є мірою, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 року зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988 року, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998 року).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути, зокрема: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.
Разом із тим, беручи до уваги означені обставини, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи жодних належних доказів на підтвердження факту поставки відповідачу товару за Договором - масок медичних одноразових у кількості 50 000 штук загальною вартістю 125 000,00 грн., суд дійшов висновку про недоведеність вимог позивача про стягнення з Товариства заявленої суми основного боргу в розмірі 125 000,00 грн., а відтак і решти похідних вимог про стягнення з покупця 3 896,25 грн. пені, 6 250,00 грн. штрафу, 3 000,00 грн. інфляційних втрат та 974,06 грн. 3 % річних, нарахованих внаслідок несвоєчасної оплати поставленого за цим правочином товару.
Зважаючи на викладене, у задоволенні позову Підприємця слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору компенсації не підлягають та залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 20.04.2021 року.
Суддя В.С. Ломака