ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2021Справа № 910/2403/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ"
про стягнення 71689,64 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" про стягнення 71689,64 грн заборгованості, з яких: 33939,00 грн - 3% річних, 37750,64 грн - інфляційне збільшення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 71689,64 грн. за прострочення оплати суми заборгованості, яку стягнуто на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва № 910/11392/19 від 14.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
24.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання ухвали суду від 17.02.2021.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.02.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/2403/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
24.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для надання відзиву на позов.
29.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення витрат на правову допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" про продовження строку для подання відзиву задоволено, продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву до 08.04.2021.
13.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов (дата направлення 08.04.2021), у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО". В обґрунтування заперечень на позов відповідач посилається на те, що після набрання рішенням суду у справі №910/11392/19 законної сили Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" у добровільному порядку виконало рішення та сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" суму заборгованості у повному обсязі. Також відповідач заперечив щодо витрат позивача на правову допомогу та просив суд зменшити витрати на правову допомогу до 100,00 грн.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
17.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО", як покупцем, укладено договір поставки №АБУ/171018/1620/КТВ (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати будівельні матеріали (надалі товар). Вид, одиниця виміру, ціна, умови та строки поставки яких визначені сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних, що мають силу специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п.4.3. договору розвантаження та приймання-передача товару здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних протягом однієї години з моменту прибуття транспортного засобу постачальника на склад (будівельний майданчик, місце вивантаження) покупця.
Згідно із п.4.6. договору сторони погодили, що за відсутності претензій по кількості та якості покупець зобов'язується прийняти товар відповідно до умов договору шляхом підписання товарно-транспортних накладних (інших актів прийому-передачі), або інших документів, підтверджуючих поставку товару/надання послуг (шляхових листів, нарядів тощо) та надати постачальнику його примірник, в протилежному випадку або у випадку необґрунтованої відмови у підписанні товарно-транспортних накладних (інших актів прийому-передачі), товарно-транспортні накладні, або інші документи, які підтверджують поставку товару (шляхових листів, нарядів тощо) вважається підписаним сторонами, а поставка належної якості та у повному об'ємі.
У відповідності до п.4.7. договору право власності на товар та ризики виникають у покупця в момент передачі товару покупцю, що фіксується у товарно-транспортних накладних та підтверджують момент передачі та отримання товару покупцем.
Сума договору визначається загальною вартістю поставленого товару, відповідно до видаткових накладних, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною (п.5.2. договору).
У пункті 6.2. договору сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється за умови стовідсоткової передплати. Факт приймання-передачі товару підтверджується підписами представників сторін на товарно-транспортних накладних. Договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє протягом одного календарного року із дня підписання сторонами, а в частині грошових розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного договору.
Договір продовжується автоматично на кожен наступний календарний рік, у випадку, якщо жодна із сторін не заявить вимогу про його розірвання за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору (п. 9.1. договору).
Специфікацією №1 до договору сторони погодили: найменування товару - камінь бутовий гранітний сірий фр. 150-300; ціна товару - 1380 гривень за одну метричну тонну; ціна товару вказана з урахуванням доставки на склад покупця у с. Велике Устя, Чернігівської області; термін поставки - 3 робочих дні з моменту надходження передоплати відповідно до п.6.2. договору.
Згідно із платіжним дорученням № 1964 від 09.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ", 930000,00 грн передплати.
Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" не було виконано взятих на себе зобов'язань за договором поставки №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018 щодо поставки покупцю товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ", в якій просило стягнути грошові кошти у розмірі 990 346,02 грн з яких: 930 000,00 грн заборгованість за договором поставки №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018, 41 619,02 грн інфляційне збільшення за період з грудня 2018 року по червень 2019 року, 18 727,00 грн 3% річних за період з 14.12.2018 по 16.08.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/11392/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, позов ТОВ "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" на користь ТОВ "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" 930 000,00 грн основного боргу; 18 498,08 грн 3% річних; 33 945,00 грн інфляційних втрат, в решті позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/11392/19.
Позивач зазначає, що рішення суду по справі №910/11392/19 було виконано відповідачем у період з 04.11.2020 по 03.12.2020, що підтверджується банківськими виписками.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором поставки №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/11392/19, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані у період з вересня 2019 року по жовтень 2020 року інфляційні втрати у сумі 37750,64 грн та за період з 17.08.2019 по 03.11.2020 3% річних у сумі 33939,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із матеріалів справи правові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" виникли на підставі договору поставки №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018, відповідно до умов якого ТОВ "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" зобов'язалося здійснити попередню оплату, а ТОВ "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" поставити товар.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 у справі №910/11392/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" на користь ТОВ "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" 930000,00 грн основного боргу; 18498,08 грн 3% річних; 33945,00 грн інфляційних втрат, в решті позову відмовлено.
Під час розгляду справи у справі №910/11392/19, судами встановлено невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" взятих на себе за договором №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018 зобов'язань щодо поставки Товариству з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" товару.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/11392/19 щодо неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" зобов'язання за договором №АБУ/171018/1620/КТВ від 17.10.2018 та наявності у відповідача зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 930000,00 грн, повторного доведення не потребують.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника, продавця виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних та інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто, по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.
Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18.
Враховуючи вище зазначене, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних з огляду на сплату відповідачем заборгованості у добровільному порядку.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Як підтверджено матеріалами справи, сплата рішення суду по справі №910/11392/19 було виконано відповідачем у період з 04.11.2020 по 03.12.2020.
Згідно із розрахунку позивач нараховує інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по жовтень 2020 року. Нарахування 3% річних позивач здійснює за період з 17.08.2019 по 03.11.2020.
Згідно із наявної у матеріалах справи копії позовної заяви (з розрахунком) у справі №910/11392/19, нарахування 3 % річних у межах розгляду справи №910/11392/19 було здійснено позивачем за період з 14.12.2018 та інфляційні втрати - за період з грудня 2018 року по серпень 2019 року.
Перевіривши розрахунки 3% річних у сумі 33939,00 грн та інфляційних втрат 37750,64 судом встановлено, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними, у зв'язку із чим позовні вимоги у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд вважає обґрунтованими.
Щодо посилання відповідача на досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019100070004184 від 26.11.2019 суд відхиляє, так як наявність вказаного кримінального провадження не спростовує факту порушення відповідачем господарського зобов'язання, та більш того встановленого рішенням суду по справі №910/11392/19.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО".
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір №01/21 про надання правової допомоги від 19.01.2021, укладений між позивачем та адвокатом Кузьмін Д.Л., акт приймання-передачі послуг №1 від 20.01.2021, платіжне доручення №412 від 24.03.2021.
Згідно із акту приймання-передачі послуг №1 від 20.01.2021 вартість послуг адвоката становить 15000,00 грн.
Платіжним дорученням №412 від 24.03.2021 позивачем здійснено оплату на користь адвоката 14000,00 грн з призначенням платежу: за юридичні послуги згідно акту №1 від 19.01.2021.
Надане позивачем у матеріали справи платіжне доручення №412 від 24.03.2021 не підтверджує факту оплати послуг адвоката, оскільки у призначенні платежу зазначено, що оплата здійснюється за юридичні послуги згідно акту №1 від 19.01.2021, у той час як укладений між позивачем та адвокатом акт датований 20.01.2021.
Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.19. по справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Дослідивши подані позивачем договір №01/21 про надання правової допомоги від 19.01.2021, акт приймання-передачі послуг №1 від 20.01.2021, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/2403/21.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.
Так, згідно із актом приймання-передачі послуг №1 від 20.01.2021 вартість послуг адвоката становить 15000,00 грн (правова консультація зі спірної ситуації, роз'яснення клієнту норм чинного законодавства та їх практичне застосування до спірної ситуації; роз'яснення щодо можливості стягнення 3% річних та інфляційного збільшення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ"; формування правової позиції відповідача у справі, правовий аналіз актуальної судової практики Верховного суду щодо спірних правовідносин; написання позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" 3% річних та інфляційного збільшення за ч.2ст.625 ЦК України).
Разом з тим, акт наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правову допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги заперечення відповідача, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), враховуючи здійснення розгляду цієї справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг.
За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі №910/2403/21 до 7500,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 17/52, ПОВЕРХ 4, ідентифікаційний код 37354345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОЗУМНЕ БУДІВНИЦТВО" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДІЛОВА, будинок 5, корпус 2, ідентифікаційний код 39815993) 3% річних у сумі 33939,00 грн, інфляційні втрати у сумі 37750,64 грн, витрати на правову допомогу у сумі 7500,00 грн та судовий збір у сумі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.04.2021.
Суддя С.О. Турчин