ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2021Справа № 910/1881/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (Україна, 02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, оф. 416; ідентифікаційний код: 37017486)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661)
про стягнення 302 798,47 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 302 798,47 грн, з яких 288 307,98 грн заборгованості, 10 811,51 грн інфляційних втрат та 3 678,98 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором на постачання товару № 53-123-01-20-06380 від 05.05.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
11.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем було невірно визначено період здійснення відповідачем оплати за поставлений товар і при нарахуванні інфляційних втрат та 3 % річних не було враховано положень пунктів 3.2, 5.1 Договору на постачання товару № 53-123-01-20-06380 від 05.05.2020, у зв'язку з чим відповідач здійснив контррозрахунки заявлених до стягнення позивачем сум інфляційних втрат та 3 % річних. Крім того, відповідач зазначає, що оплата за поставлений позивачем товар не була проведена вчасно у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед відповідачем, що свідчить про відсутність вини відповідача у невиконанні грошових зобов'язань за вказаним договором.
26.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що ним було правомірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості, а також інфляційних втрат і 3 % річних за зазначений ним період, оскільки відповідно до умов укладеного сторонами договору перебіг строку оплати товару почався з дат поставки товару, а не з дат реєстрації податкових накладних.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
05.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір на постачання товару № 53-123-01-20-06380 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і оплатити товар - код CPV 14710000-1 по ДК 021:2015 - Залізо, свинець, цинк, олово та мідь (Круг, труба з кольорових металів) (далі - товар), у кількості, асортименті і цінами, зазначеними у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору.
За умовами п. 2.1 Договору загальна вартість товару складає 243 008,38 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 48 601,68 грн, всього з ПДВ - 291 610,06 грн.
Відповідно до п. 2.2 Договору оплата за цим Договором відбувається протягом 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток № 1 до Договору) та виконання постачальником умов пунктів 3.2, 5.1 цього Договору.
У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що постачання здійснюється протягом 90 днів з дати публікації Договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.06.2020 на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство", відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов'язковою присутністю представника постачальника.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Згідно з пунктами 12.1, 12.2 Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою. Дія терміну цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1 Договору, та закінчується 31.12.2021.
У Додатку № 1 до Договору сторони погодили Специфікацію № 1, відповідно до якої вартість товару разом з ПДВ становить 291 610,06 грн.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 288 307,98 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 504 від 22.06.2020 на суму 233 667,44 грн та № 622 від 08.07.2020 на суму 54 640,54 грн.
Товар за вказаними видатковими накладними був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис представника відповідача - Сафронової Н.С. та відтиски штампу відповідача у зазначених накладних.
З матеріалів справи вбачається, що позивач листом вих. № 28/12-4 від 28.12.2020 направив відповідачу Акт звірки взаєморозрахунків за Договором за період з 01.01.2020 по 24.12.2020, у відповідь на який відповідач у листі № 05/267 від 11.01.2021 підтвердив наявність заборгованості за Договором у розмірі 288 307,98 грн та підписав вказаний акт звірки взаєморозрахунків.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 288 307,98 грн заборгованості, 10 811,51 грн інфляційних втрат та 3 678,98 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 288 307,98 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 504 від 22.06.2020 та № 622 від 08.07.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підпис представника відповідача - Сафронової Н.С. та відтиски штампу відповідача у зазначених накладних.
Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ній відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За доводами позивача, оскільки відповідачем прийнято товар за видатковою накладною № 504 від 22.06.2020 на суму 233 667,44 грн 23.06.2020 та за видатковою накладною № 622 від 08.07.2020 на суму 54 640,54 грн 10.07.2020, відповідно до п. 2.2 Договору, строк оплати товару відповідачем за вказаними видатковими накладними закінчився 27.08.2020 та 14.09.2020 відповідно.
Втім, суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки в пункті 2.2 Договору сторони погодили строк оплати відповідачем поставленого позивачем товару - протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно зі Специфікацією № 1 (Додаток №1 до Договору) та виконання позивачем умов пунктів 3.2, 5.1 цього Договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом пункту 3.2 Договору з товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ); електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі, у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; документ, що підтверджує якість товару (паспорт, сертифікат тощо - оригінал або копія, засвідчена печаткою постачальника).
Згідно з п. 5.1 Договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій П-6, П-7, СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС".
Частиною першою статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до наданого відповідачем Витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 3 від 02.03.2021 податкову накладну за видатковою накладною № 504 від 22.06.2020 було зареєстровано 14.07.2020, а за видатковою накладною № 622 від 08.07.2020 - 22.07.2020, відтак, оскільки в пункті 2.2 Договору сторони погодили, що строк на оплату товару відповідачем починає свій перебіг після виконання позивачем умов пунктів 3.2, 5.1 Договору щодо надання, зокрема, податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі, у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, як вірно зазначає відповідач, за видатковою накладною № 504 від 22.06.2020 мало бути виконане у строк до 16.09.2020, а за видатковою накладною № 622 від 08.07.2020 - 24.09.2020.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
З огляду на вищенаведене, посилання відповідача у відзиві на те, що оплата за поставлений позивачем товар не була проведена вчасно у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед відповідачем не можуть слугувати підставою для невиконання своїх грошових зобов'язань за Договором.
Наявність заборгованості у відповідача за Договором в розмірі 288 307,98 грн також підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним обома сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період: 01.01.2020 - 24.12.2020.
Враховуючи ту обставину, що інформація, яка відображена у вказаному акті звірки взаєморозрахунків, підтверджена первинними документами і акт звірки взаєморозрахунків містить підписи уповноважених осіб сторін, суд приймає Акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.01.2020 - 24.12.2020 як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором в розмірі 288 307,98 грн.
Оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 288 307,98 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 811,51 грн інфляційних втрат та 3 678,98 грн 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
З наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних вбачається, що ним було нараховано інфляційні втрати за загальний період з 28.08.2020 по 14.01.2021 та 3 % річних за загальний період з 28.08.2020 по 02.02.2021.
В контексті встановлених судом обставин цієї справи, а саме виникнення у відповідача прострочення оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 504 від 22.06.2020 з 17.09.2020, а за видатковою накладною № 622 від 08.07.2020 з 25.09.2020, наявні підстави для здійснення перерахунку заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3 % річних.
За розрахунком суду, на суму заборгованості - 233 667,44 грн за період з 17.09.2020 по 14.01.2021 обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 7 556,38 грн; на суму заборгованості - 54 640,54 грн за період з 25.09.2020 по 14.01.2021 обґрунтованими є інфляційні втрати в розмірі 1 766,98 грн, що разом становить 9 323,36 грн.
За розрахунком суду, на суму заборгованості - 233 667,44 грн за період з 17.09.2020 по 02.02.2021 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 2 664,01 грн; на суму заборгованості - 54 640,54 грн за період з 25.09.2020 по 02.02.2021 обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 587,12 грн, що разом становить 3 251,13 грн.
З огляду на вищенаведене, надані відповідачем контррозрахунки інфляційних втрат і 3% річних є арифметично вірними.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 288 307,98 грн заборгованості, 9 323,36 грн інфляційних втрат та 3 251,13 грн 3% річних.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 513,24 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (Україна, 02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 2, оф. 416; ідентифікаційний код: 37017486) 288 307 (двісті вісімдесят вісім тисяч триста сім) грн 98 коп. заборгованості, 9 323 (дев'ять тисяч триста двадцять три) грн 36 коп. інфляційних втрат, 3 251 (три тисячі двісті п'ятдесят одну) грн 13 коп. 3 % річних та 4 513 (чотири тисячі п'ятсот тринадцять) грн 24 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 28,74 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 20.04.2021
Суддя О.В. Нечай