ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 квітня 2021 року Справа № 903/96/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.
при секретарі судового засідання Першко А.А.
під час розгляду розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Волинь" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 (суддя - Гарбар І.О.)
час та місце ухвалення: 23 лютого 2021 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст ухвали складено 23 лютого 2021 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Волинь"
до
Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартисанс-К";
Відповідача 2: ОСОБА_1
про визнання недійсними договорів про внесення змін до договорів купівлі-продажу та стягнення солідарно моральної шкоди
за участю представників сторін:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача 1 - не з'явився;
від Відповідача 2 - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Волинь" (надалі - Позивач) звернулося з позовом в Господарський суд Волинської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартисанс-К" (надалі - Відповідач 1) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2) про:
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук І Б., реєстровий номер 2-776 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н.В., реєстровий номер 4-450;
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук Т. Б., реєстровий номер 2-777 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н. В., реєстровий номер 4-452;
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук Т. Б., реєстровий номер 2-778 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н. В., реєстровий номер 4-454;
· стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача моральної шкоду в розмірі 150000 грн.
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилається на те, що оскаржувані договори підписані Відповідачем 2, що діяв від імені Позивача на підставі довіреності, виданої директором Позивача Кащенюком С.П. та посвідченої 27 вересня 2019 року, однак Позивач немав наміру укладати оскаржувані додаткові договори та вносити зміни до основних договорів купівлі-продажу на умовах, які передбачили повернення майна Відповідачу 1. Саме тому на переконання Позивача додаткові угоди були вчинені в супереч інтересам Позивача.
В обгрунтування позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди Позивач покликається на частину 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, також зазначає, що Позивачу було завдано втрат немайнового характеру, що безпосередньо пов'язані з укладанням Відповідачем 2 від імені Позивача додаткових договорів від 12 грудня 2019 року. Такі втрати на переконання Позивача полягають у наступному: приниженні ділової репутації; зниження престижу та підрив до довірив діяльності Позивача; порушенні права власності. Завдану моральну шкоду Позивач оцінює в розмірі 150 000 грн.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 відмовлено Позивачу у відкритті провадження до Відповідача 2 на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України. Позовну заяву на 14 аркушах, з додатками документів на 150 аркушах та заяву про усунення недоліків позовної заяви на 2-х аркуші з додатками документів на 23 аркуші передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Донецької області (а.с. 194-196).
Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що враховуючи те, що Відповідач 2 у справі є фізична особа, яка не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також те, що спір не містить ознак корпоративного спору, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що не вбачає підстав для застосування пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України, а відтак подана позовна заява до Відповідача 2 не підлягає розгляду у господарському суді, саме тому, місцевий господарський суд відмовив Позивачу у відкритті провадження до Відповідача 2 на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.
Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що оскільки суд відмовив у відкритті провадження у справі до Відповідача 2, то справа повинна розглядатися за місцезнаходження Відповідача 1. Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 25092055 зареєстрований Відповідач 1. Суд першої інстанції вказав, що оскільки місцезнаходження Відповідача 1 є: вул. Армійська,68, м. Маріуполь, Донецька область 87513, то справа підсудна Господарському суду Донецької області.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду для вирішення питання про відкриття провадження по справі (а.с. 209-213).
В своїй апеляційній скарзі Позивач зауважує про те, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком (у зв'язку із неподільністю предмету зобов'язання), вимоги до відповідачів є однорідними, пов'язаними між собою, тому можуть бути об'єднаними в одне провадження. Позивач навів обгрунтування вимог до Відповідача 2, а в прохальній частині - заявив про солідарне стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 моральної шкоди.
Також Позивач в своїй апеляційній скарзі зауважує про те, що Відповідач 2 діючи як представник Позивача порушив права та законні інтереси Позивача - уклавши правочин за умовами якого контрагент позивача набуває право повернути єдине нерухоме майно.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 березня 2021 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 19 квітня 2021 року об 14:00 год.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 19 квітня 2021 року надійшла заява від представника Позивача про розгляд справи без представника Позивача, також Позивач просив скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 та направити справу для продовження розгляду.
В судове засідання від 19 квітня 2021 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
В той же час, згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.
Зі змісту ухвали від 29 березня 2021 року вбачається, що суд в пункті 3 такої ухвали повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відтак суд констатує, що на даний момент даний строк не є продовженим.
З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.
Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи Позивач звернувся до суду з позовом про:
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук І Б., реєстровий номер 2-776 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н.В., реєстровий номер 4-450;
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук Т. Б., реєстровий номер 2-777 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н. В., реєстровий номер 4-452;
· визнання недійсним договору, посвідченого 12 грудня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Ковальчук Т. Б., реєстровий номер 2-778 про внесення змін до договору купівлі-продажу, посвідченого 28 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області Пастуховою Н. В., реєстровий номер 4-454;
· стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача моральної шкоди в розмірі 150000 грн.
Статтею 1 ГПК України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому, згідно з частинами 1, 3 статті 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Так, в силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Згідно частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб'єктним складом.
Згідно статті 4 ГПК України: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
За змістом статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб'єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.
З цією метою колегія суддів досліджує предмет позову, підстави позову, зміст позовної вимоги та суб'єктний склад сторін.
Відтак, для віднесення справи до своєї юрисдикції необхідно визначити: чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за умов участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.
Разом з тим, Відповідачем 2 є фізична особа, яка не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, на момент звернення до суду не є учасником а ні Позивача, а ні Відповідача 1 та не була його учасником на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому вказаний спір не є таким, що виник з корпоративних відносин, в якому фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною в господарському суді, що з урахуванням вимог пункту 1 частини 1 ГПК України є недопустимим.
Отже, аналіз вищевказаного суб'єктного складу свідчить про те, що між сторонами виник спір, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому позовна заява подана до Відповідача 2 із порушенням правил підвідомчості, встановлених Господарсько процесуальним кодексом України для відповідного позову.
Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року в справі № 6-703цс17, де роз'яснено, що при визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що відносяться до категорії корпоративних судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України.
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Спір щодо грошових коштів, що підлягають сплаті за умовами цивільно-правового договору, тобто щодо виконання грошового зобов'язання не стосується захисту позивачем своїх прав, пов'язаних з процедурою реалізації корпоративного права, а стосується захисту позивачем своїх майнових прав, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства .
При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у частині першій статті 167 Господарського кодексу України. Згідно даної норми, корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Зазначені пункти не підлягають розширеному тлумаченню щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, в тому числі такий, що вибув.
В той же час, Позивач а ні в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі не навів обгрунтування щодо віднесення даного спору до корпоративного (за характером спору та суб'єктним складом) так як і не навів обгрунтованих підстав, які свідчили про розгляд заявлених позовних вимог до Відповідача 2 (як фізичної особи) за правилами господарського судочинства.
Оскільки між сторонами виник спір не з корпоративних правовідносин, а Позивач звернувся до Відповідача 2 за захистом порушених, на його думку, майнових прав внаслідок укладення оскаржуваних договорів Відповідачем 2 від імені Позивача, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що нівелює твердження Позивача, наведені в апеляційній скарзі щодо пов'язаності між собою позовних вимог, а саме визнання недійсним договорів купівлі-продажу є наслідком для солідарного стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 моральної шкоди.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що з огляду на все вищевказане апріорі неможливо розглядати в господарський судах, а ні позов до Відповідача 2, а ні позов поєднаних позовних вимог до обох Відповідачів, адже включення Відповідача 2 до складу відповідачів (з огляду на все вищеописане в даній постанові) не може змінити підсудність справ до таких відповідачів (некорпоративний спір, де однією з сторін договору є фізична особа не підлягає розгляду в господарських судах).
Відповідно висновок суду першої інстанції є правомірним, а зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними. При цьому апеляційний господарський суд наголошує апелянту на тому, що у разі його бажання подати позов до обох відповідачів одночасно, він не позбавлений права подати відповідний позов у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, а також ту обставину, що Відповідачем 2 у справі є фізична особа, яка не набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також те, що спір не містить ознак корпоративного спору, колегія суддів не вбачає підстав для застосування пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України, відтак подана позовна заява до Відповідача 2 не підлягає розгляду у господарському суді за правилами господарського судочинства.
Отже, враховуючи усе вищевстановлене, апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу у відкритті провадження до ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 24 ГПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами.
Компетенція зазначених судів щодо розгляду справ розмежовується за предметними та територіальними ознаками. Загальні правила територіальної підсудності справ визначено статтями 27-30 ГПК України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до Господарського процесуального кодексу України місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зважаючи на відмову у відкритті провадження по даній справі відносно Відповідача 2 (за місцем проживання якого Позивачем була визначена територіальна підсудність даної справи), що стало підставою пред'явленням позовних вимог у даній справі лише до одного Відповідача 1, то діючи в правовому полі статті 27 ГПК України (позов пред'являється до суду за місцем знаходженням чи місцемпроживання відповідача) суд апеляційної інстанції констатує, що територіальна підсудність даного спору має визначатися за місцезнаходженням Відповідача 1.
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Відповідач 1 зареєстрований за кодом ЄДРПОУ 25092055 та його місцезнаходження є: вул. Армійська,68, м. Маріуполь, Донецька область, 87513. Відтак дана справа підсудна Господарському суду Донецької області.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
З урахуванням вищеописаного колегія суддів прийшла до висновку, що з урахуванням визначеного Позивачем предмету та підстав позову, підсудність даної справи повинна визначатися з урахуванням частини 1, 2 статті 27 ГПК Українb (якою передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання Відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом)
На підставі цього суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дана справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Волинської області, а належить до територіальної підсудності Господарського суду Донецької області
З огляду на все вищеописане апеляційний господарський суд приходить до тих самих висновків, що і суд першої інстанції, та вважає доводи апеляційної скарги безпідставними.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Апелянта згідно статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Волинь" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 23 лютого 2021 року в справі №903/96/21 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №903/96/21 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови виготовлено 21 квітня 2021 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.