Постанова від 14.04.2021 по справі 910/14224/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. Справа№ 910/14224/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Пересенчук Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Добровольський А.Т., Сімонова Є.О.;

від відповідача: Кулинич В.П., Пожидаєв А.М., Самсонович О.А., Монастирський Д.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року

у справі № 910/14224/20 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання зобов'язань припиненими,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", в якому позивач просить суд визнати припиненими усі зобов'язання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що йому стало відомо, що відповідачем не визнається право Акціонерного товариства «Нікопольський завод Феросплавів» на припинення договірного зобов'язання, яке існувало у відповідності до Кредитного договору №4Н09129Д від 02.02.2009 та за твердженнями позивача припинилось внаслідок виконання останнім свої зобов'язань.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано припиненими усі зобов'язання Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" за кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що грошові кошти, які отримувалися позивачем за кредитним договором, були своєчасно та в повному обсязі повернуті у строки та в порядку, передбаченим кредитним договором, на користь Банку з урахуванням сплати всіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009.

Також суд першої інстанції дійшов до висновку про обрання позивачем належного способу судового захисту на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року у справі №910/14224/20 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у позивача наявне суб'єктивне право на припинення зобов'язань за кредитним договором, яке нібито передбачено ст. 599 ЦК України та підлягає захисту судом. Апелянт зазначає, що права на припинення зобов'язань у зв'язку з належним виконанням не існує як такого; таке право (його виникнення) не передбачено, зокрема, 599 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції. Апелянт також вказав, що використаний спосіб захисту не міг бути застосований з огляду на обставини цієї справи та те, що такий спосіб захист є неналежним для спірних правовідносин. За твердженням апелянта, подання відповідачем позовної заяви до суду штату Делавер не несе жодного негативного впливу на будь-яке право позивача. Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач при обґрунтуванні фактичних обставин справи у позовній заяві, поданій до суду штату Делавер, фактично не визнає припинення позивачем зобов'язань за кредитним договором, не відповідають обставинам справи. За твердження апелянта, суд першої інстанції, роблячи висновок про повну сплату процентів, винагород та інших виплат, не встановив змісту відповідних зобов'язань, тоді як висновки суду щодо джерел надходження коштів, які нібито були використані для здійснення перерахувань на користь відповідача за кредитним договором, не відповідають встановленим обставинам справи та не мають значення для її розгляду. За твердженням апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив низку обставин, які не належить до предмета доказування у даній справі та вийшов за межі позовних вимог. Встановлюючи обставини щодо цільового перерахування коштів за кредитом (використання кредиту та джерела повернення), суд першої інстанції вдався до перевірки та оцінки обґрунтованості окремих доводів американського позову. Також апелянт послався на порушення судом першої інстанції ч.ч. 2-8 ст. 80, ст.ст. 118-119 ГПК України, а саме безпідставно прийняв додаткові докази, подані із пропуском процесуального строку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/14224/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 17.03.2021.

В судове засідання 17.03.2021 з'явились представники усіх учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 року відкладено розгляд справи на 07.04.2021.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. на лікарняному.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2021 року для розгляду справи №910/14224/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., Руденко М.А., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року у справі №910/14224/20.

В судовому засіданні 07.04.2021 було оголошено перерву до 14.04.2021.

Позиції представників сторін

12.03.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

17.03.2021 від представника відповідача надішли заперечення проти прийняття доказів, які були додані до відзиву на позовну заяву, а саме оригіналу зведеної таблиці АТ «НЗФ» по отриманню та погашенню кредиту по кредитному договору № 4Р09129Д від 02.02.2009; документи, які підтверджують повноваження особи, яка підписала зведену таблицю; оптичний диск, на якому розміщені копії документів щодо цільового використання та джерел погашення кредитних коштів.

В обґрунтування вказаних заперечень відповідач вказав, що позивачем не було обґрунтовано підстав неможливості подачі таких документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

09.04.2021 на електронну адресу суду від ОСОБА_1 , журналістки "Слідства.Інфо", надійшов запит про допуск представників ЗМІ у судове засідання та прохання забезпечити проведення онлайн-трансляції судового засідання у справі № 910/14224/20, призначеного на 14.04.2021 о 12:00, на Youtube-каналі «Судова Влада України» у мережі Інтернет.

Також, 13.04.2021 через відділ документального забезпечення суду надійшла ксерокопія вказаного вище запиту.

Перевіривши вказаний вище запит, суд апеляційної інстанції дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 8 Господарського процесуального кодексу України особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом.

Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов'язковому порядку.

В той же час, статтею 170 Господарського процесуального кодексу України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Відповідно до частини другої статті 170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника..(ч.ч. 1, 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, підписання та/або подання заяв/клопотань тощо є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.

Відповідно до частини восьмої статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, особи можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису.

Відтак, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), які подаються до суду шляхом їх направлення на електронну адресу суду, долучаються до матеріалів справи та розглядаються судом, у разі їх підписання уповноваженою особою з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису.

Колегія суддів зазначає, що поданий електронною поштою запит про проведення онлайн-трансляції судового засідання, призначеного на 14.04.2021, не містить кваліфікованого електронного цифрового підпису.

Більше того, до вказаного запиту не було додано доказів, які підтверджують саме особу-підписанта та відповідний правовий статус журналіста.

В даному контексті колегія суддів також зазначає, що з метою здійснення он-лайн трансляції судових засідань по справах, які мають значний суспільний інтерес, Державним підприємством "Інформаційні судові системи" на веб-сторінці суду веб-порталу "Судова влада України" реалізовано механізм оприлюднення анонсу та розміщення он-лайн трансляцій у вигляді банерів з посиланням на офіційний канал на Youtube "Судова влада України" (http://court.gov.ua/affairs/online/).

Відповідно до листа Державної судової адміністрації України за № 15-1924/16 від 14.03.2016, он-лайн трансляція здійснюється за певних умов, зокрема подання до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» офіційного листа суду з заявкою на підключення відеотрансляції не пізніше ніж за три робочих дні до проведення судового засідання.

Оскільки запит про проведення он-лайн трансляції поданий на електронну адресу суду за відсутності кваліфікованого електронного цифрового підпису, а повторний запит через відділ документального забезпечення суду надійшов лише 13.04.2021, то у суду була відсутня технічна можливість дотриматись порядку щодо проведення он-лайн трансляції судового засідання, яке було призначено на 14.04.2021.

Поряд з тим, суд звертає увагу, що відсутність дозволу на трансляцію не позбавляє осіб, присутніх в залі судового засідання, проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис без отримання окремого дозволу суду з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 170 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

За таких обставин, запит ОСОБА_1 , журналістки "Слідства.Інфо", про проведення онлайн-трансляції судового засідання підлягає залишенню без розгляду.

14.04.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи № 910/14224/20 у закритому судовому засіданні.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що в рамках даної справи предметом розгляду є ряд документів, які містять банківську таємницю (зокрема, відомості про джерела походження коштів, за рахунок яких погашався кредит, відомості про платіжні документи, банківські виписки, реквізити банківських рахунків, відомості про фінансові та господарські операції, тощо), комерційну таємницю та іншу інформацію з обмеженим доступом, а тому наявні обґрунтовані підстави стверджувати про необхідність здійснювати розгляд даної справи у закритому судовому засіданні.

За приписами ч.ч. 8, 9 ст.8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Стаття 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації;

9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності.

У відповідності до частини 4 статті 61 Закону України "Про банки та банківську діяльність" органи державної влади, юридичні та фізичні особи, які при виконанні своїх функцій, визначених законом, або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали в установленому законом порядку інформацію, що містить банківську таємницю, зобов'язані забезпечити збереження такої інформації, не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

В той же час, документи, які як зазначає позивач містять банківську таємницю, були долучені саме позивачем до матеріалів справи. Позивачем у клопотанні не зазначено, яка саме інформація, що міститься у поданих до суду першої інстанції документах, містить банківську таємницю.

Більше того, такі документи були досліджені судом першої інстанції та відображені в рішенні Господарського суду міста Києва від 22.01.2021, яке було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Частиною 12 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація, для забезпечення нерозголошення якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні, вже є публічно доступною або обмеження доступу до інформації є безпідставним чи не відповідає закону, суд постановляє ухвалу про подальший розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів в нарадчій кімнаті дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

14.04.2021 від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просив обмежити доступ осіб, які не є учасниками судового процесу до зали, де проходять судові засідання у даній справі у зв'язку із поширенням на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Статтею 8 ГПК України передбачено, що розгляд справ у господарських судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Суд може прийняти рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", якщо участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров'ю особи.

В той же час, оскільки у судове засідання 14.04.2021 з'явились лише представники сторін, вільні слухачі або представники засобів масової інформації присутні при розгляді справи не були, а тому підстав для задоволення клопотання про обмеження доступу інших осіб, які не є учасниками судового процесу, у зал судового засідання у колегії суддів не має.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.02.2009 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - позичальник) був укладений кредитний договір № 4Н09129Д, за умовами якого позичальнику було надано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії.

Згідно з п. А.1 договору відновлювальна кредитна лінія - кредит, який надається позичальнику частинами або повністю до дати, вказаної у кредитному договорі, в межах ліміту вказаного договору, у тому числі після часткового чи повного погашення за кредитом, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору було встановлено у розмірі 14 000 000 доларів США, за цільовим призначенням: "фінансування поточної діяльності". (пункт А.2 договору)

Згідно з п. А.3 договору строк повернення кредиту: 01 лютого 2010 року.

Кредитним договором були визначені обов'язки позичальника, серед таких обов'язків передбачено, зокрема, і обов'язок щодо необхідності повернення кредиту у встановлений договором строк, а також обов'язки зі сплати процентів за користування кредитом та винагороди Банку.

Додатковою угодою від 23.10.2009 було внесено зміни до договору, а саме п. А.№ викладено в наступній редакції: строк повернення кредиту: 03 листопада 209 року.

На виконання умов кредитного договору, Банком було надано кредитні кошти, а саме:

- 10.07.2009 - 10 000 000,00 доларів США;

- 28.09.2009 - 4 000 000, 00 доларів США;

- 28.09.2009 - 10 000 000, 00 доларів США;

- 15.10.2009 - 726 000, 00 доларів США;

- 16.10.2009 - 578 000, 00 доларів США;

- 22.10.2009 - 540 000, 00 доларів США;

- 27.10.2009 - 10 300 000, 00 доларів США.

Всього було отримано за кредитним договором № 4Н09129Д - 36 144 000,00 доларів США.

Як було зазначено у позовній заяві, після отримання кредитних коштів на виконання положень кредитного договору позивач здійснив їх повернення (погашення кредиту) з наступною черговістю: 13.07.2009 - 10 000 000,00 доларів США; 06.10.2009 - 1 450 000, 00 дол. США; 08.10.2009 - 740 000, 00 дол. США; 09.10.2009 - 7 809 253,12 дол. США; 13.10.2009 - 599 405,25 дол. США; 15.10.2009 - 726 000,00 дол. США; 16.10.2009 - 578 000,00 дол. США; 21.10.2009 - 114 916,00 дол. США; 22.10.2009 - 539 299,09 дол. США; 23.10.2009 - 2 310 217, 89 дол. США; 04.11.2009 - 11 276 908, 65 дол. США.

Як зазначив позивач у позовній заяві, 04.11.2009 Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" у повному обсязі та своєчасно погасило заборгованість за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009. Крім того, позивач стверджує, що ним було в повному обсязі та належним чином сплачено АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші оплати, що передбачалися умовами означеного кредитного договору.

Втім, як стало відомо позивачу з оприлюднених у засобах масової інформації відомостей, АТ КБ "Приватбанк" подано позовну заяву (VERIFIED COMPLAINT) (далі за текстом "позов, поданий до Суду Штату Делавер", "позов Банку", "позов, який розглядається за законодавством США") до Суду Штату Делавер (THE DELAWARE COURT OF CHANCERY) (далі за текстом "Суд Штату Делавер").

В якості підстави для звернення до Суду Штату Делавер Банком було, зокрема, вказано, що судова справа виникла (case arises out) з нібито серії грубих (нахабних) шахрайських схем (series оf brazen fraudulent schemes), які начебто були організовані українськими олігархами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їхніми агентами у Сполучених Штатах Америки та закордоном для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались Приватбанком у якості корпоративних позик (to acquire hundreds of millions of dollars-worth of U.S. assets through the laundering and misappropriation of corporate loan proceeds issued by PrivatBank).

Зокрема, у пунктах 140-141 поданого до Суду Штату Делавер позову Приватбанк вказує на те, що НЗФ ВАТ (АТ "Нікопольський завод феросплавів"), правонаступником якого є позивач, 28.09.2009 отримало від Приватбанку у якості кредиту 30 мільйонів доларів США, які в подальшому, як вбачається зі змісту поданого до Суду Штату Делавер позову, не були повернуті назад до Приватбанку.

Фактично, у поданому до Суду Штату Делавер позові Приватбанк, здійснюючи виклад фактичних обставин справи та описуючи підстави позову, вказує на те, що Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", не виконало свої договірні зобов'язання за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 (надалі за текстом також - "кредитний договір"), оскільки не погасило заборгованість за вказаним кредитним договором перед Приватбанком та використовувало кредитні кошти, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору, на цілі, що суперечили умовам кредитного договору, тобто не використовувало їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" причетне до відмивання коштів та протиправної рециркуляції кредитів, що передбачало, зокрема, погашення заборгованості за кредитним договором №4Н09129Д від 02.02.2009 за рахунок інших кредитних коштів, які отримувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за іншими кредитними договорами.

Відтак, позивач, звертаючись до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про визнання припиненими усіх зобов'язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів", у зв'язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином, в обґрунтування позовних вимов вказує, що, оскільки будь-які зобов'язання між ним та відповідачем, виникнення та існування яких було обумовлено кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009, були припинені шляхом виконання, проведеним належним чином, та яке, у свою чергу, було прийняте АТ КБ "Приватбанк", що є управленою стороною у розумінні положень ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України, то за таких обставин у відповідача відсутні будь-які підстави для невизнання права позивача на припинення зобов'язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої і другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права; припинення правовідношення.

Згідно з частинами першою, другою і четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин першої і другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач надав позичальнику - позивачу кредитні кошти за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 в загальному розмірі 36 144 000,00 доларів США.

Вказаного вище сторонами у справі не заперечується.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, погашення кредиту у загальній сумі 36 144 000,00 доларів США в рамках кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009, здійснювалося як позивачем, так і в інтересах позивача за рахунок наступних грошових коштів:

- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 76 200 000,00 гривень, отримана 27.08.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя у якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3676 від 03.08.2009;

- сума у розмірі 1 250 599,41 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" у якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900244;

- сума у розмірі 34 645,59 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" а якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900244;

- сума у розмірі 163 002,81 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900246;

- сума у розмірі 1 752,19 доларів США отримана 06.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф;

- сума у розмірі 345 000,00 доларів США отримана 08.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ТОВ "Ферросплав" в якості попередньої оплати за феросплави в рамках виконання договору № 806346;

- сума у розмірі 395 000,00 доларів США отримана 08.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ТОВ "Ферросплав" в якості попередньої оплати за феросплави в рамках виконання договору № 900529;

- сума у розмірі 7 809 253,12 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 63 528 274,00 гривень, отримана 14.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3761 від 15.09.2009;

- сума у розмірі 599 405,25 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 4 921 115,00 гривень, отримана 26.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3777 від 05.10.2009;

- сума у розмірі 564 354,00 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/806296;

- сума у розмірі 30 908,00 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/806296;

- сума у розмірі 127 372,55 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901129;

- сума у розмірі 3 365,45 доларів США отримана 15.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901129;

- сума у розмірі 563 326,68 доларів США отримана 16.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900862;

- сума у розмірі 14 673,32 доларів США отримана 16.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900862;

- сума у розмірі 40 240,00 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;

- сума у розмірі 47 809,19 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;

- сума у розмірі 26 866,81 доларів США отримана 21.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії ПрАТ "Компанія "Приват Інтертрейдінг" в якості виконання обов'язків за договором комісії № К-09/01Ф від 21.05.2009;

- сума у розмірі 31 600,13 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900214;

- сума у розмірі 74 314,75 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900215;

- сума у розмірі 3 297,71 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/900215;

- сума у розмірі 418 633,64 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901069;

- сума у розмірі 11 452,86 доларів США отримана 22.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від компанії "FERROST LLC" в якості оплати за феросплави в рамках виконання договору № 0912/901069;

- сума у розмірі 2 310 217,89 доларів США, яка була сформована у результаті конвертації гривні у загальній сумі 18 851 379,00 гривень, отримана 26.10.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" від поручителя в якості виконання обов'язків поручителя за договором поруки № Г.21.1.2.0/5-3778 від 05.10.2009;

- сума у розмірі 11 276 908,65 доларів США, яка була 04.11.2009 сплачена поручителем.

Вказаного факту відповідачем не спростовано, доказів протилежного суду не надано.

Колегія суддів відзначає, що умовами кредитного договору № 4Н09129Д від 02.02.2009 не визначено видів джерел походження грошових коштів, за рахунок яких позивачем проводитиметься погашення кредиту або сплата на користь Банку усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювалися умовами кредитного договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував та визнав факт повернення позивачем зазначених кредитних коштів.

В підтвердження сплати відсотків за користування кредитом до матеріалів справи були додані платіжні доручення № 4609 від 27.07.2009 на суму 11 666,67 дол. США, № 4797 від 26.10.2009 на суму 78 030,98 дол. США, № 4824 від 04.11.2009 на суму 35 843,53 дол. США та відповідні банківські виписки за період з 02.02.2009 по 31.07.2020.

Апелянт заперечував проти прийняття доказів сплати відсотків за користування кредитом та інших виплат, оскільки про такі обставини не було зазначено позивачем у позовній заяві.

В той же час, такі заперечення апелянта є необґрунтованими, оскільки позивач у позові вказував про виконання ним зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, що в тому числі передбачає і сплату відсотків за користування кредитом, в підтвердження чого позивачем до позову були подані відповідні докази.

Отже, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме банківських виписок з рахунків позивача, платіжних доручень та довідок відповідача, Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" підтверджено повну сплату позивачем сум кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та інших платежів, які передбачалися умовами означених кредитних договорів. Більш того, відсутність у позивача заборгованості за кредитом і процентами за користування ним, як станом на 03.12.2019, так і станом на 30.07.2020, підтверджується довідками відповідача від 03.12.2019 №191203SU14253207 і від 30.07.2020 №200730SU18160701 про стан позичкової заборгованості.

А тому, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем повернуто на користь відповідача кредитні кошти та сплачено на користь Банку усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами кредитних договорів, у строки та в порядку, передбачені кредитними договорами.

При цьому, погашення кредиту та сплата усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитного договору, відбулися за рахунок коштів, отриманих Товариством від господарської діяльності та за рахунок поручителів.

Відповідачем належних та допустимих доказів щодо наявності/відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород, виплат Банку, надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 203 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відтак, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується погашення позивачем заборгованості за тілом кредиту, заборгованості по процентах та інших винагород та виплат Банку, які проводилися АТ "Нікопольський завод феросплавів" за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності та за рахунок поручителів, при тому, зважаючи на відсутність будь-яких доказів, що б вказували на протилежне, а тому суд першої інстанції правомірно зазначив, що зобов'язання за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 є виконаними.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано позовну заяву до Суду Штату Делавер (THE DELAWARE COURT OF CHANCERY) (далі - «позов, поданий до Суду Штату Делавер»), а 21.07.2020 банком було доповнено вказаний Позов до Суду Штату Делавер новими фактичними обставинами.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи нотаріально засвідчених перекладів, АТ КБ "Приватбанк" в якості відповідачів у вказаному позові вказало ряд фізичних та юридичних осіб, зокрема, ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 ), ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ), Чемстар Продактс ЛЛСі (CHEMSTAR PRODUCTS LLC), Джорджіан Амерікан Алойс Інк. (GEORGIAN AMERICAN ALLOYS INC.), Оптіма Асквізішинз ЛЛСі (OPTIMA ACQUISITIONS, LLC), Стіл Роллінг Холдінгз Інк. (STEEL ROLLING HOLDINGS, INC.), Оптіма Груп ЛЛСі (OPTIMA GROUP LLC), Оптіма Венчурез ЛЛСі (OPTIMA VENTURES LLC), Оптіма 55 Паблік Сквеар ЛЛСі (OPTIMA 55 PUBLIC SQUARE, LLC), Оптіма Ван Клівленд Центр ЛЛСі (OPTIMA ONE CLEVELAND CENTER, LLC), Оптіма 1375 ЛЛСі (OPTIMA 1375, LLC), Оптіма 1375 ІІ ЛЛСі (OPTIMA 1375 II, LLC), Опітма 1300 ЛЛСі (OPTIMA 1300, LLC), Оптіма 777 ЛЛСі (OPTIMA 777, LLC), Оптіма Стеммонз ЛЛСі (OPTIMA STEMMONS, LLC), Оптіма 7171 ЛЛСі (OPTIMA 7171, LLC), Оптіма 500 ЛЛСі (OPTIMA 500, LLC), Оптіма 925 ЛЛС (OPTIMA 925, LLC), Варрен Стіл Холдінгз ЛЛСі (WARREN STEEL HOLDINGS, LLC), Оптіма Інтернешнал оф Маямі Інк. (OPTIMA INTERNATIONAL OF MIAMI, INC.), Фелман Трейдінг Інк. (FELMAN TRADING, INC.) та Вероні Алойс ЛЛСі (VERONI ALLOYS, LLC), Деметер Діверсіфайд ЛЛСі (DEMETER DIVERSIFIED LLC), Емпаєр Кемікал ЛЛСі (EMPIRE CHEMICAL, LLC), Телбон Альянс ЛЛСі (ALLIANCE, LLC).

Підставами звернення до Суду Штату Делавер Банком було вказано, що судова справа виникла з шахрайських схем для придбання активів у Сполучених Штатах Америки, вартість яких складає сотні мільйонів доларів США, через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які видавались АТ КБ "Приватбанк".

Позивачем в якості підстави для звернення до суду з позовом було визначено окремі пункти поданого відповідачем до Суду Штату Делавер позову, зокрема, пункти 140-141 позову, в яких зазначається наступне:

"28 вересня 2009 року НЗФ ВАТ (АТ "Нікопольський завод феросплавів"), українська компанія, що належить або контрольована КБВ і/або пов'язана з ними, залучила 30 мільйонів доларів кредитних надходжень від ПриватБанку Україна. Згідно з кредитною документацією, виручені кошти повинні були піти на "фінансування поточної діяльності позичальника". Однак, позикові кошти не були використані для фінансування поточної діяльності ВАТ НЗФ.

Швидше за все, протягом трохи більше години виручка була відмита через три рахунки з відмивання грошей, в тому числі через Chemstar Products відповідача Боголюбова і Divot Enterprises відповідача Коломойського. Через 6 хвилин після того, як виручені кошти були переведені на рахунок фірми Ravenscroft Holdings Ltd., КБВ і їх спільники незаконно привласнили щонайменше 12,5 мільйона доларів США з цих кредитних надходжень, перевівши їх з Ravenscroft Holdings Ltd на американський банківський рахунок Optima International.

Також, у редакції позову АТ КБ "Приватбанк" поданому до Суду Штату Делавер 21.07.2020 в пункті 3 зазначено:

"За допомогою схем Optima КБВ скористалось своєю владою і довірою в Приватбанку, щоб змусити Приватбанк видати незаконні, недостатньо забезпечені кредити на сотні мільйонів доларів корпоративним організаціям, які також належать і/або контролються КБВ і/або їх афілійованими особами ( кредити за схемами Optima) без будь якого наміру коли-небудь повернути ці кредити…"

У результаті дослідження наданих позивачем доказів, зокрема, завірених копій банківських виписок з рахунків АТ "Нікопольський завод феросплавів", судом встановлено, що в позові АТ КБ "Приватбанк", поданому до Суду Штату Делавер, зокрема, в пунктах 148-149 (сторінка 80) позову, зміст яких наведений вище, з-поміж інших кредитних договорів міститься посилання в тому числі на кредитний договір № 4Н09129Д від 02.02.2009, оскільки в рамках означеного кредитного договору 28.09.2009 АТ "Нікопольський завод феросплавів" було отримано від АТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти, які наведені у зазначених вище пунктах позову АТ КБ "Приватбанк", поданого до Суду Штату Делавер.

Отже, АТ КБ "Приватбанк" у поданому до Суду Штату Делавер позові вказує на те, що позивач використовував кредитні кошти на цілі, що суперечили умовам Кредитного договору, а саме не використовував їх для фінансування поточної діяльності підприємства, а також не мав намір їх повернути.

Заперечення відповідача про безпідставність та надуманість позову є необґрунтованими, оскільки, представники відповідача у поданих до суду документах зазначали, що вони не заперечують обставин щодо погашення позичальником тіла кредиту за кредитним договором, проте заперечували проти обставин сплати відсотків та інших виплат. Отже з вищезазначеного вбачається позиція відповідача щодо не визнання виконання з боку позивача його зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, оскільки договір передбачав зобов'язання позичальника не тільки повернути суму отриманого кредиту, але й сплати відсотки за користування кредитом, тощо.

Стосовно питання про предмет доказування у даній справі в ракурсі цільового використання отриманих кредитних коштів, на що посилався апелянт, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно п. 2.3.2 кредитного договору при настанні будь-якої із наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами даного договору, в тому числі при порушенні цільового використання кредиту, банк на свій розсуд має право:

а) змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним, виконання інших зобов'язань за договором у повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України, за зобов'язаннями строк виконання яких не настав, строки вважаються такими, що настали з дати, вказаної у повідомленні. В цю дату позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний строк його використання, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором;

або б) розірвати договір у судовому порядку. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний строк його використання, повністю виконати інші зобов'язання за договором;

або в) згідно ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України в односторонньому порядку розірвати договір направивши позичальнику повідомлення. У вказану у повідомленні дату договір вважається розірваним . При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, відсотки за фактичний строк використання, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань.

Банк має право достроково стягнути кредит, відсотки і винагороду в порядку, передбаченому п. 2.2.6, 2.3.5, а також шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п. 2.3.2. Відмовитись від надання кредиту повністю чи частково при порушенні позичальником зобов'язань, передбачених даним договором, з направленням позичальнику повідомлення про це (п. 2.3.8, 2.3.10 кредитних договорів).

Також розділом 5 кредитного договору передбачено відповідальність позичальника у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення, а п. 5.2 договору передбачає, що позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25 % від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

Отже, умовами кредитного договору передбачено, що банк зобов'язаний контролювати цільове використання кредитних коштів. Крім того, за порушення вимог договору щодо цільового використання кредитних коштів може бути стягнуто штраф; розірвано чи змінено договір.

Отже обставини щодо цільового використання кредитних коштів входять до предмету доказування у даній справі, оскільки, прямо впливають на обсяг зобов'язань позичальника і можуть мати для нього негативні наслідки.

Як вбачається зі змісту первинної документації, наданої позивачем, кредитні кошти у загальній сумі 36 144 000,00 доларів США, які були отримані Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" в рамках кредитного договору №4Н09129Д від 02.02.2009 року, були використані Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" наступним чином:

- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США була сплачена 10.07.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №100709N/1;

- сума у розмірі 4 000 000,00 доларів США була сплачена 28.09.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №250909N;

- сума у розмірі 10 000 000,00 доларів США була сплачена 28.09.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №230909N;

- сума у розмірі 726 000,00 доларів США була сплачена 15.10.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №220709N;

- сума у розмірі 578 000,00 доларів США була сплачена 16.10.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №280909N;

- сума у розмірі 540 000,00 доларів США була сплачена 22.10.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №280909N;

- сума у розмірі 8 000 000,00 доларів США була сплачена 27.10.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №261009N;

- сума у розмірі 2 300 000,00 доларів США була сплачена 27.10.2009 року на користь компанії "CHEMSTAR PRODUCTS LLC" у якості оплати за руду в рамках виконання договору №191009N.

Посилання апелянта, що суд першої інстанції в порушення ч.ч. 2-8 ст. 80, ст.ст. 118-119 ГПК України безпідставно поновив процесуальний строк та подання доказів цільового використання кредиту та долучив їх до матеріалів справи, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Позивачем відповідні докази на підтвердження цільового використання кредиту, джерел погашення кредитних коштів подані 29.12.2020 та 04.01.2021 на підставі клопотання про долученння документів до матеріалів справи з відповідним клопотанням про поновлення позивачу строку на їх подачу.

Відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Пунктом 4 Прикінцевих Положень ГПК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

А тому, оскільки позивач обґрунтував неможливість подачі доказів разом із позовом (у зв'язку із надмірним обсягом таких доказів та введенням карантинних обмежень на території України), такі докази були подані позивачем на стадії підготовчого провадження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення строку на подання позивачем доказів та правомірного їх прийняття до розгляду задля прийняття законного та обґрунтованого рішення, з встановленням всіх обставин справи.

У зв'язку з цим також відхиляються заперечення відповідача на прийняття доказів, які були долучені позивачем до відзиву на апеляційну скаргу (оригіналу зведеної таблиці АТ «НЗФ» по отриманню та погашенню кредиту по кредитному договору № 4Р09129Д від 02.02.2009; оптичний диск, на якому розміщені копії документів щодо цільового використання та джерел погашення кредитних коштів), оскільки такі докази вже були долучені позивачем до матеріалів справи у суді першої інстанції на підставі клопотання від 29.12.2020, долучення яких визнано правомірним судом апеляційної інстанції.

Отже, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що отримані за кредитним договором кошти були використані позивачем для розрахунку з контрагентами позичальника, тобто використані для здійснення цілей господарської діяльності Товариства, а повернуті кошти за кредитними договорами були за рахунок коштів, отриманих від контрагентів позивача та за рахунок поручителів.

Як уже було зазначено вище, питання щодо цільового використання отриманих кредитних коштів, входить до предмету доказування у даній справі, а з поданої позивачем інформації, яка не заперечена та не спростована відповідачем, вказані кошти були використані за цільовим призначенням.

Крім того, належним виконанням зобов'язань за кредитним договором є, в тому числі, повернення коштів за відсутності порушення чинного законодавства України, тобто законність господарської операції. В протилежному випадку кредитор може не визнати відповідне зобов'язання виконаним і, як наслідок, припиненим. Припиненим є зобов'язання, виконання якого здійснено без порушень законодавства.

Отже, цільове використання коштів, в тому числі, передбачає з'ясування обставин щодо використання коштів та джерел погашення кредитних зобов'язань і відповідно підлягає фінансовому моніторингу на предмет легалізації коштів отриманих злочинним шляхом.

Згідно із ст. 2 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (тут і далі в редакції чинній на момент виконання кредитних договорів) До легалізації (відмивання) доходів цим Законом відносяться дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, а також юридичних осіб, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, що забезпечують здійснення фінансових операцій на території України, а також поза її межами відповідно до міжнародних договорів України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» система фінансового моніторингу складається з двох рівнів - первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: 1) банки, страхові та інші фінансові установи. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації; надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" перед або після здійснення фінансової операції суб'єкт первинного фінансового моніторингу з'ясовує можливість віднесення її до фінансової операції, що відповідно до цього Закону підлягає фінансовому моніторингу. У разі виявлення такої фінансової операції, вона підлягає реєстрації відповідним суб'єктом первинного фінансового моніторингу. Для цього в реєстрі фіксується особа, що здійснює фінансову операцію, вид фінансової операції та підстави для її здійснення, дата та сума. Порядок реєстрації фінансової операції, що відповідно до цього Закону підлягає фінансовому моніторингу, встановлюється для банків - Національним банком України, а для інших суб'єктів фінансового моніторингу - Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі встановлення, що ця фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та зобов'язаний ідентифікувати і повідомити Уповноважений орган про осіб, що здійснюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" до суб'єктів державного фінансового моніторингу (за винятком Уповноваженого органу), які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за суб'єктами первинного фінансового моніторингу, відносяться Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно ст. 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених цим Законом. Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів

Відповідно до ст. 12-1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний зупинити проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності, і в той же день повідомити про це Уповноважений орган. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на строк до двох робочих днів.

Уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення такої операції на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний невідкладно повідомити суб'єкта первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронні органи, визначені законодавством. У разі неприйняття Уповноваженим органом відповідного рішення протягом строку, передбаченого частиною першою цієї статті, суб'єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Такі особи також можуть бути позбавлені права провадити певні види діяльності згідно із законом. Юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалізації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бути ліквідовані за рішенням суду.

З вищезазначених норм вбачається, що саме на банк, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу та НБУ як суб'єкта державного моніторингу покладається обов'язок здійснювати моніторинг сумнівних операцій, які мають ознаки таких, що мають на меті "відмивання коштів" отриманих злочинним шляхом.

Проте, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що по операціях, вчинених з використанням та поверненням коштів за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 відповідачем були виявлені та зупинені операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Не надано також доказів того, що будь-які особи, які зобов'язані були здійснювати фінансовий моніторинг операцій у АТ "ПриватБанк" були притягнуті до відповідальності за порушення законодавства про протидію та запобіганню легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

Крім того, для суб'єктів, які здійснюють операції по легалізації коштів, передбачено відповідальність, а тому зазначення у американському позові про відповідні дії АТ "Нікопольський завод феросплавів" по відмиванню коштів порушують права даної особи, оскільки, можуть мати наслідком притягнення позивача до відповідальності, встановленої Законом.

Отже, при визнанні операцій з використання кредитних коштів та по поверненню кредитних коштів такими, що легалізують кошти, отримані злочинним шляхом, тобто є незаконними, відповідач фактично не визнає зобов'язання за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 виконаними з боку позивача належним чином і відповідно такими, що припинились, оскільки належне виконання зобов'язання за кредитними договорами передбачає законність джерел надходження коштів.

Таким чином, вказані вище висновки спростовують доводи апелянта про безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кредитні кошти, які отримувались позивачем в рамках кредитного договору, використовувалися АТ "Нікопольський завод феросплавів" в порядку та умовах, передбачених кредитним договором, і на ціль, передбачену умовами кредитного договору, якою є фінансування поточної діяльності АТ "Нікопольський завод феросплавів", а також АТ "Нікопольський завод феросплавів" повернуто на користь АТ КБ "Приватбанк" кредитні кошти та сплачено на користь АТ КБ "Приватбанк" усі проценти, винагороди та інші виплати, які встановлювались умовами кредитного договору, у строки та в порядку, передбачені кредитним договором, та за рахунок коштів, отриманих АТ "Нікопольський завод феросплавів" від господарської діяльності та за рахунок поручителів.

Стосовно тверджень апелянта про те, що у позивача відсутнє невизнане право, що підлягало б захисту у судовому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач зазначає про те, що звернення АТ КБ "Приватбанк" до суду Штату Делавер (США) із Американським позовом не призвело до невизнання (а тим більше до порушення або оспорювання) жодних прав позивача і, відповідно, в останнього відсутні будь-які передумови та підстави звертатись із позовною заявою до Банку про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором.

Зокрема, відповідач стверджує про те, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" помилково вважає, що на підставі ст. 599 ЦК України у нього наявне суб'єктивне право на припинення зобов'язань, які виникли з кредитних договорів, та стверджує про помилковість тверджень позивача про те, що таке його право не визнається/заперечується АТ КБ "Приватбанк" шляхом звернення з Американським позовом до Суду Штату Делавер. Апелянт також зазначає про те, що ані самими кредитними договорами, ані законами України не встановлюється окреме/самостійне право на припинення зобов'язань, які виникають з кредитного договору.

Відповідач вказує, що ст. 599 ЦК України та ст. 203 ГК України передбачають, що припинення виконаного зобов'язання відбувається автоматично в силу закону України і для того, щоб виконане зобов'язання припинилось, не потребується жодної вольової дії з боку зобов'язаної сторони.

Також відповідач відзначає, що АТ "Нікопольський завод феросплавів" не є відповідачем у Американському позові і АТ КБ "Приватбанк" не заявив до нього жодних позовних вимог будь-якого характеру.

В той же час, із поданої позивачем позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що підставою для звернення до суду став не сам по собі факт виконання АТ «Нікопольський завод феросплавів» своїх зобов'язань за кредитними договорами шляхом повного погашення кредитів та сплати всіх передбачених кредитним договором процентів, винагород та інших платежів, а факт невизнання АТ КБ «Приватбанк» належного припинення таких зобов'язань.

Тобто, виникнення свого права на припинення зобов'язань за кредитним договором позивач обґрунтовує не самим фактом укладення такого кредитного договору чи фактом повернення кредитних коштів та сплати відсотків за таким договором, а саме фактом невизнання відповідачем припинення договірних зобов'язань, виконаних позивачем належним чином без порушень законодавства України, який мав місце при зверненні відповідачем з позовом до Суду Штату Делавер.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У ст. 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права та законного інтересу особи й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо.

Колегією суддів відхиляються доводи апелянта, що законодавство України не передбачає існування права на припинення зобов'язання. До прав, які підлягають судовому захисту, відносяться всі майнові та особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права. Загальні засади цивільного законодавства і засади здійснення судочинства закріплюють право особи на захист у суді будь-яких порушених або невизнаних прав.

Припинення договірного зобов'язання шляхом його виконання, проведеного належним чином, є юридичним фактом, наслідком якого є втрата сторонами такого зобов'язання статусу кредитора і боржника у зобов'язанні і, відповідно, права будь-яких взаємних вимог один щодо одного.

Стосовно посилань апелянта на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки.

В той же час, у даній ж справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими висновками і вказала, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 916/1415/19 вказала, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75, 7238/75).

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права та інтересу, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Як вже було встановлено вище, АТ КБ "Приватбанк" фактично не визнається право АТ "Нікопольський завод феросплавів" на припинення зобов'язань за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009.

Невизнання відповідачем права позивача на припинення зобов'язання за кредитним договором зводиться до того, що АТ КБ "Приватбанк", попри наявність доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором з боку позивача та своєчасне прийняття такого виконання самим АТ КБ "Приватбанк", як управненою стороною, у відповідності до положень статті 203 Господарського кодексу України, при обґрунтуванні фактичних обставин поданого до Суду Штату Делавер позову зазначає про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором у спосіб, що заборонений законом.

Тобто, виникнення права на припинення зобов'язань за кредитним договором обґрунтовано у даній справі не самим фактом укладення такого договору чи фактом повернення кредитних коштів та сплати відсотків за таким договором, а саме фактом невизнання відповідачем припинення договірних зобов'язань, виконаних позивачем належним чином без порушень законодавства України, який мав місце при зверненні відповідачем з позовом до Суду Штату Делавер.

Більше того, в межах даної справи позивач переслідує легітимну ціль щодо відновлення свого охоронюваного законом інтересу на підтвердження припинення зобов'язань за кредитним договором, що були виконані у передбачений законом та договором спосіб без порушень законодавства України, яке, як вже було зазначено вище, фактично не визнається відповідачем.

Так, статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст. ст. 599, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право й кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

А тому, з огляду на загальні засади судочинства, право особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що оскільки відповідачем не визнається виконання позивачем належним чином відповідно до вимог ст.ст. 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання з повернення кредиту та сплати усіх процентів, винагород та інших виплат, які встановлювались умовами кредитного договору, тобто не визнається право позивача на припинення зобов'язання, передбаченого ст. 599 Цивільного кодексу України, таке право підлягає захисту судом у спосіб визнання припинення усіх зобов'язань за кредитним договором, який є ефективним способом захисту прав та інтересів у даних правовідносинах.

Висновок суду про можливість захисту прав особи у такий спосіб як визнання права боржника на припинення зобов'язання за договором підтверджується висновками суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі 911/169/16, від 19.06.2018 р. у справі №916/993/17, від 03.04.2019 р. у справі 913/317/18.

Щодо посилання відповідача на висновки, викладені в пункті 32,41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та в пункті 62 постанови від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, як на такі, що зроблені в подібних правовідносинах за кредитними та позиковими зобов'язаннями та які повинні бути враховані при розгляді даної справи, суд зазначає наступне.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14144/17 зроблено висновки, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі, а відповідні доводи підлягають розгляду лише під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за такими договорами.

Отже, вимоги позивача та обраний спосіб захисту по даній справі не є тотожнім до вимог та способу захисту у справі № 910/14144/17.

Також, в пунктах 61-63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц встановлено:

" 61. Як зазначено вище, у цій справі позивач вважає порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором. Тому належним способом захисту позивача є позов про повернення з володіння відповідача частки у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п'ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Таким чином, питання існування основного зобов'язання, за яким, за твердженням позивача, було передбачене забезпечувальне зобов'язання, може бути вирішене з використанням належних засобів доказування у межах відповідного спору за правилами господарського судочинства.

62. Тому позов у частині вимоги про визнання припиненим договору позики у зв'язку з виконанням зобов'язань за цим договором у повному обсязі не підлягає задоволенню, оскільки позовна вимога не відповідає належному способу захисту прав позивача.

63. Задоволення такої вимоги, з одного боку, саме по собі не призведе до захисту прав позивача, оскільки не вирішить питання про повернення частки у статутному капіталі позивачу, а з іншого боку - спричинить штучне передрішення спору про застосування належного способу захисту, який має розглядатися за правилами іншого судочинства. Отже, у позові в цій частині слід відмовити."

Отже, правовідносини та обставини даної господарської справи та справи № 522/14890/16-ц не є подібними, оскільки, у справі № 522/14890/16-ц позивач вважав порушеним своє право власності на частку у статутному капіталі, якою, на його думку, відповідач заволодів на забезпечення вимог за договором позики і яку має повернути у зв'язку з виконанням зобов'язання за цим договором шляхом визнання припиненим договору позики.

В той же час, у даному випадку, АТ "Нікопольський завод Феросплавів" посилається на невизнання АТ КБ "Приватбанк" виконання позивачем зобов'язань по кредитному договору, та просить визнати такі зобов'язання припиненими виконанням, проведеним належним чином, відновлюючи свій порушений інтерес на законне звільнення від статусу позичальника, який виконав свої обов'язки за договором у належний спосіб та без порушень законодавства України.

Колегією суддів також відхиляються посилання апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, оскільки у даній справі Велика Палата Верховного Суду констатувала, що застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.

У справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Отже, правовідносини та обставини даної господарської справи та справи № 522/1528/15-ц не є подібними, оскільки, у справі № 522/1528/15-ц було встановлено наявність судового рішення щодо стягнення кредитної заборгованості, що не уможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою.

В той же час, у даному випадку між сторонами був відсутній судовий спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, в правовідносинах у даній справі відповідач подав позов до Суду Штату Делавер, в якому останній не визнає належного виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором, що призводить до порушення інтересу позивача та може призвести до реального порушення права шляхом встановлення факту виконання зобов'язання за кредитним договором злочинним шляхом.

А тому, враховуючи встановлені вище висновки, оскільки кредитний договір № 4Н09129Д від 02.02.2009 є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та відповідно усі зобов'язання АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед АТ КБ "Приватбанк", які були передбачені, обумовлені та пов'язані з кредитним договором, припинились виконанням, проведеним належним чином, таке виконання було прийняте АТ КБ "Приватбанк" як управненою стороною таких зобов'язань, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в АТ КБ "Приватбанк" відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов'язань АТ "Нікопольський завод феросплавів" перед Банком за кредитним договором № 4Н09129Д від 02.02.2009 або про їх неналежне виконання зі сторони АТ "Нікопольський завод феросплавів", а права та законні інтереси АТ "Нікопольський завод феросплавів" підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов'язань позивача перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором виконанням, проведеним належним чином.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року у справі № 910/14224/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року у справі № 910/14224/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14224/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.04.2021

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна