Справа № 947/11405/21
Провадження № 1-кс/947/4837/21
15.04.2021 року
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12020160000001248 від 04.11.2020 року, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Татарбунари Одеської області, українця, громадянина України, з середньою технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не маючого судимості,
підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України
Як вбачається з клопотання, 04.11.2020 у період часу з 08.00 годин до 11.00 годин, ОСОБА_4 , знаходячись на території АТП-15107, що розташоване по вулиці Шабська, 20 в місті Білгород-Дністровський Одеської області, вживав спиртні напої разом з ОСОБА_7 , після чого, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (1,51 %о етилового спирту в крові), достеменно знаючи, що керування транспортними засобами під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування фактично належним йому автомобілем «VOLVO 440», номерний знак НОМЕР_1 , що мав технічну несправність робочої гальмівної системи у вигляді непрацездатності гальмівних механізмів обох задніх коліс, яка утворилась задовго до події ДТП, внаслідок умисного перекриття трубопроводів гідравлічного гальмівного приводу та демонтажу колодок гальмівних механізмів обох задніх коліс, об'єктивно проявлялась водієві, в процесі експлуатації автомобіля, зниженням ефективності гальмування майже удвічі, та повинна була бути усунута перед виїздом, оскільки забороняла експлуатацію транспортного засобу в такому стані, чим грубо порушив вимоги пунктів: 2.3. а); 2.9. а); 31.1.; 31.4.; 31.4.1.а) Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які зобов'язують водія:
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу;
п. 2.9. «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
п. 31.1. «Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації»;
п. 31.4. «Забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам:
п. 31.4.1. Гальмові системи:
а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для даної моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника».
Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, водій ОСОБА_4 позбавив себе можливості адекватно сприймати навколишню дорожню обстановку, своєчасно реагувати на її зміну, контролювати рух транспортного засобу, та, ігноруючи вимоги до власної безпеки і безпеки інших учасників дорожнього руху, під час руху ременем безпеки пристебнутий не був і перевозив на місці переднього пасажира не пристебнутого ременем безпеки ОСОБА_7 , чим порушив вимоги пункту 2.3. в) «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, якими передбачено:
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки».
У той же день, приблизно о 13.30 годині (точний час органами досудового розслідування не встановлено), водій ОСОБА_4 , керуючи вищевказаним автомобілем з несправною гальмівною системою, рухався у світлий час доби, по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю автомобільної дороги місцевого значення, сполученням «Забари-Кулевча-Дивізія» на території Плахтіївської територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області, з боку села Миколаївка-Новоросійська у напрямку села Ярославка, на прямій, рівній ділянці горизонтального профілю, де організований двосторонній рух, по одній смузі для руху у протилежних напрямках, що позначені горизонтальною дорожньою розміткою 1.1. (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах), у смузі свого напрямку руху, зі швидкістю близько 110-114 км/год.
Проїжджаючи на 27 км цієї автодороги, водій ОСОБА_4 грубо порушив пункти: 1.5.; 2.3. б); 12.1.; 12.6 ґ); 12.9. б) «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які зобов'язують водія:
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) «Бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»; що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю:
ґ) іншим транспортним засобам: на автомагістралях - не більше 130 км/год, на дорогах для автомобілів - не більше 110 км/год, на інших дорогах - не більше 90 км/год»;
п. 12.9. «Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил».
Так, отримуючи об'єктивні ознаки зміни дорожньої обстановки, що виразилось у наближенні до крутого заокруглення проїзної частини праворуч за ходом руху, про що водіїв інформував завчасно встановлений попереджувальний дорожній знак 1.1 «Небезпечний поворот праворуч», і потребувало від водіїв особливої уваги та своєчасного вжиття відповідних заходів, які виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, ОСОБА_4 не переконався, що обрана ним швидкість руху та технічний стан керованого транспортного засобу забезпечать йому постійний контроль за траєкторією руху цього автомобіля, гарантують безпеку йому самому і не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, чим проявив злочинну самовпевненість, тобто передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків легковажно розраховував на їх відвернення.
Як наслідок, через грубе і свідоме порушення вимог Правил дорожнього руху, водій ОСОБА_4 , під час виїзду з цього повороту, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, через перевищення швидкості, не впорався з керуванням і допустив занос, по годинниковій стрілці, задньої частини автомобіля «VOLVO 440», номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до втрати його курсової стійкості і виїзду: спочатку, на зустрічну половину проїзної частини, а потім, у некерованому стані, за межі проїзної частини на праве за ходом руху узбіччя і кювет, з подальшим неодноразовим перекиданням транспортного засобу через дах.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю потерпілого на місці пригоди, а саме:
а) закрита черепно-мозкова травма: забійна рана потиличної ділянки голови зліва, садно лівої скроневої ділянки голови, садно лобної ділянки голови зліва, садно правої скроневої ділянки голови, крововилив під м'якими тканинами голови в лівій скронево-потиличній ділянці, крововиливи під м'якими мозковими оболонками на скроневій долі лівої півкулі і стовбурі головного мозку;
б) закрита травма грудної клітки: садно лівого надпліччя, вивих акроміального кінця лівої ключиці, закриті переломи 1-5 лівих ребер з крововиливами в міжреберні м'язи, розрив правого грудино-ключичного зчленування, закриті переломи 1-8 правих ребер з крововиливами в міжреберні м'язи, розривами пристінкової плеври та крововиливом в праву плевральну порожнину (1500 мл), крововиливи в тканині середніх та нижніх долей обох легень, крововилив біля коренів легень, розрив задньої стінки вушка лівого передсердя з крововиливом в серцеву сумку (150 мл);
в) закрита травма черевної порожнини: 4 розриви капсули і тканини на діафрагмальній поверхні правої долі печінки з крововиливом в черевну порожнину (500 мл);
г) садно на задній поверхні нижньої третини шиї.
Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_7 стала гостра крововтрата.
Отже, водій ОСОБА_4 , шляхом належного виконання вимог пунктів: 1.5.; 2.3. а), б), в); 2.9. а); 12.1.; 12.6 ґ); 12.9. б); 31.1.; 31.4.; 31.4.1. а) «Правил дорожнього руху», гарантовано мав технічну можливість запобігти ДТП і саме його фактичні дії перебувають у причинному зв'язку з настанням події цієї пригоди.
За вказаним фактом дорожньо-транспортної пригоди 04.11.2020 розпочате досудове розслідування, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи його тим, що під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, органом досудового розслідування встановлені ризики передбачені ст. 177 КПК України посилаючись на наступне.
Підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні за обтяжуючих обставин тяжкого кримінального правопорушення, що призвело до смерті потерпілого, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортним засобом строком до 3 років.
Розуміючи тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному, останній може зникнути та переховуватись від суду, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тим більше, що ОСОБА_4 був засуджений 03.06.2016 Суворовським районним судом м. Одеси за ст. 289 ч. 2 КК України до 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, випробувальним строком на 2 роки.
Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, то перебуваючи на свободі підозрюваний також може незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому ж кримінальному провадженні або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інші кримінальні правопорушення, що свідчить про існування ризиків передбачених п.п. 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Підозрюваний в судовому засіданні зазначив, що він визнає свою вину повністю та просив не застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв'язку з тим, що йому необхідно допомагати потерпілим.
Захисник в судовому засіданні проти задоволення клопотання слідчого заперечував, зазначивши, що прокурор не обґрунтував наведені ризики. Крім того, захисник зазначив, що підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, має неофіційне місце роботи, має родину та 2-х дітей на утриманні, підозрюваний не має намір вчиняти злочини та на даний час вважається не судимим. На підставі чого просив застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов'язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 12.04.2021 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, які наявні в матеріалах клопотання.
При вирішенні питання про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя виходить з наступного.
При вирішенні питання про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя виходить з наступного. Так, враховуючи обставини можливого вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_4 покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винним у його вчиненні, беручи до уваги наслідки, які були спричиненні в результаті вчинення такого кримінального правопорушення, у вигляді, зокрема, смерті людини, слідчий суддя приходить до переконання про наявність ризику у вигляді можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду.
Також, слідчий суддя вважає, що існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки підозрюваному ОСОБА_4 інкримінується вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про наявність в діях останнього умислу, зокрема, свідомого порушення останнім правил безпеки дорожнього руху, що в результаті призвело до дорожньо-транспортної пригоди та загибелі людини.
Таким чином, на підставі викладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим, а відповідний запобіжний захід достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам, передбачених п.1, п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням встановленого в судовому засіданні ризику та обставин кримінального правопорушення, а також обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що в результаті вчинення кримінального правопорушення загинула особа, зокрема підозрюваний перебував в стані алкогольного сп'яніння, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таким чином, з урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12020160000001248 від 04.11.2020 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Строк дії ухвали обчислюється з моменту проголошення ухвали, а саме з 15.04.2021 року та припиняє свою дію 11.06.2021 року, в межах строку досудового розслідування.
Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1