Справа № 487/4854/20
Провадження № 2/487/488/21
08.04.2021 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання - Ященко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що вона з 27.11.2013 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в шлюбі у них народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З народження дитина проживала разом із нею, знаходилась на її утриманні, вона займалась вихованням та лікуванням дитини, до 2019 року проживали з родиною у м. Києві. В жовтні 2019 року вона разом із відповідачем поїхали на заробітки до Чехії, оскільки відповідач був раніше засуджений до покарання у виді позбавлення волі, він не зміг отримати документи на постійне проживання в Чехії, тому періодично повертався до України, син ОСОБА_3 в цей час постійно знаходився в з нею в Чехії. 10.10.2019 відповідач разом із ОСОБА_3 та її сином від попереднього шлюбу був вдома в м. Києві, через ревнощі посварився з нею, у присутності дитини розтрощив усю побутову техніку, меблі, у зв'язку з чим вона викликала працівників поліції. Після чого, відповідач забрав дитину та переїхав жити до свої матері в АДРЕСА_2 . З того часу, відповідач дитину не провертає, чинить їй перешкоди у спілкуванні та вихованні сина. У досудовому порядку вирішити питання про визначення місце проживання не виявилось можливим, відповідач продовжує чинити перешкоди у спілкуванні з сином, чим травмує його психіку. Враховуючи вік дитини, який сумує за матір'ю, потребує материнської турботи та піклування, те, що вона забезпечена житлом та роботою, отримує постій заробітну плату, має усі можливості для нормального розвитку та виховання дитини, раніше не судима, не має будь-яких обмежень за станом здоров'я, вважає, що саме з нею повинен проживати син.
Ухвалою від 09.10.2021 відкрите провадження у справі.
08.02.2021 до суду надано висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою від 08.02.2021 закрите підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.
06.04.2021 представник позивач надав до суду докази для долучення до матеріалів справи.
06.04.2021 представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
08.04.2021 відповідач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити.
08.04.2021 представник третьої особи надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, думка з приводу даного спору висловлена у висновку органу опіки та піклування від 05.02.2021.
В судовому засіданні 11.03.2021 позивач позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення. Також зазначила, що перебували у шлюбі з відповідачем з 27.11.2013, який було розірвано 18.09.2020. В шлюбі народився син ОСОБА_3 , їхня родина проживала в м. Києві. Потім вона разом із відповідачем виїжджали на роботу до Чехії, дитина була із бабусею матір'ю чоловіка, працювали три місяця потім повертались до України. Вирішили виїхати на постійне місце проживання до Чехії, зробили усі необхідні документи для виїзду. В жовтні 2019 року вона поїхала в Чехію, для того щоб працювати, заробляла гроші на утриманні сім'ї та орендувати житло та чекала на приїзд родини, ОСОБА_3 залишався з батьком. Але в жовтні 2019 року відповідач разом із ОСОБА_3 та її сином від попереднього шлюбу були вдома в м. Києві, вона знаходилась в Чехії, вони спілкувались за допомогою відеозв'язку по телефону, через ревнощі посварилась, у присутності дітей відповідач розтрощив в квартирі усю побутову техніку, меблі, старший син викликав поліцію. Після чого відповідач викрав дитину та відвіз до м. Миколаєва до своєї матері. В грудні 2019 року вона приїхала до м. Миколаєва, але відповідач не давав їй спілкуватися з дитиною, при зустрічі він побив її, викликали поліцію, сина вона не бачила. На при кінці грудня 2019 відповідач віддав їй дитину, але їй було потрібно виїхати в Чехію забрати свої речі, тому вона залишила сина з батьком. Через пандемію були закриті кордони, у зв'язку з чим повернулась до України у липні 2020. Весь час відповідач не давав їй спілкуватися з дитиною навіть телефоном. Після приїзду вона просила відповідача, але він знову не дозволяв зустрічатися та спілкуватися з сином. Вже місяць дитина проживає разом із нею, оскільки вона зустрілась з ОСОБА_3 та він категорично не захотів повертатися до батька. За час перебування дитини з батьком, відповідач не займався його розвитком, дитина не ходила до дитячого садку та інших дитячих закладах для розвитку дітей, фактично дитина не розмовляє, потребує корекції речі та психологічної допомоги, вона влаштовує дитину до дитячого садка логопедичної групи.
В судовому засіданні 11.03.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив про їх задоволення.
В судовому засіданні 11.03.2021 відповідач позовні вимоги не визнав, просив їх задоволенні відмовити. Зазначив, що родина проживала в м. Києві, вони разом із позивачкою виїжджати на роботу в Чехію, син залишав з його матір'ю. Коли позивачка виїжджала до Чехії на роботу, він залишався з дітьми. В цей час він не працював, але не жив за рахунок дружини, оскільки у нього були власні заощадження. Коли позивачка була в Чехії він дізнався, що вона була на квартирі зі своїм колишнім чоловіком, після чого він сказав їй, що вони розлучаються та він забирає дитину, почекав декілька днів, але позивачка не приїхала в Київ. Він забрав сина та переїхав жити до м. Миколаєва до своєї матері. В Миколаєві він влаштувався на роботу не офіційно, у листопаді 2019 року влаштував сина до дитячого садку, який він відвідував до березня 2020 року, припинив у зв'язку з пандемією. Він займався розвитком дитини, коли був на роботі дитина була з бабусею. Позивачка приїхала до м. Миколаєва у грудні 2019, прийшла до них додому в 5 чи 6 годин ранку, почала вимагати побачити сина, який спав в цей час, влаштувала скандал та викликала поліцію. Потім він вирішив у грудні 2019 року віддати дитину для проживання позивачки, але вона знову поїхала в Чехію та йому повернула сина, з того часу він разом із дитиною проживав. 06.02.2021 він віддав на вихідні дні сина позивачці та більше вона йому не повернула дитину.
В судовому засіданні 11.03.2021 представник третьої особи проти задоволення позовних вимог не заперечувала, з урахуванням в першу чергу інтересів дитини, згідно з висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради, вважала, що доцільним є визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Заслухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбу з 27.11.2013 , який було розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.09.2020 В шлюбі народилась дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Родина ОСОБА_1 проживала в м. Києві, де народився ОСОБА_3 , орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно довідки №940 від 20.08.2020 комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4» Деснянського району м. Києва, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з народження спостерігався у медичного закладі, під час відвідування лікаря дитина завжди була у супроводі матері, яка по відношенню до дитини виконувала всі медичні зобов'язання.
У зв'язку з роботою позивач та відповідач виїжджати до Чехії, мали намір родиною переїхати до країни на постійно місце проживання, останнім часом позивачка виїжджала на роботу одна, а відповідач залишався з дитиною в м. Києві.
Після сімейного скандалу у жовтні 2019 році, відповідач разом із сином ОСОБА_3 переїхав на постійне місце проживання до АДРЕСА_2 та між сторонами фактично були припинення сімейних відносин. Дитина залишилась проживати разом із батьком та бабою, матір'ю відповідача.
Позивач продовжувала працювати в Чехії, коли поверталась до м. Миколаєва, відповідач чинив перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю та її участі у його вихованні.
В серпні 2020 року з приводу вжиття заході до ОСОБА_2 та його матері , які відмовляються повернути дитину, позивач зверталась до правоохоронних органів, але перевірка за заявою ОСОБА_1 була припинена, оскільки між сторонами вбачались цивільно-правові відносини щодо спору батьків про місце проживання дитини.
Позивач також зверталась до виконкому Миколаївської міської ради, у зв'язку зі спором між батьками про участь у вихованні ОСОБА_3 , рішенням від 28.10.2020 №1068 визначена участь матері ОСОБА_1 у вихованні дитини відповідно до інформації Миколаївського міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді від 09.09.2020 №1272, батьки в змозі виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею (згідно висновку органу опіки та піклування від 05.02.2021 за №791/02.02.01-22/25/14/21), проте батько продовжував чинити перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю та її участі у його вихованні, батьки не змогли найти спільної згоди та позивач наполягає на визначенні місця проживання дитини в судовому порядку.
Крім того, в лютому 2021 року, позивачка змінила місце проживання дитини, зазначаючи, що дитина категорично не бажає повертатися до батька, ОСОБА_3 почав проживати разом із матір'ю, а відповідач намагався повернути дитину та заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Отже, батьки не намагалися налагодити між собою відносини, навіть в інтересах дитини, яка має право на нормальний розвиток, на спілкування та виховання обома батьками, а також зростати в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, тому дитина фактично стала заручником неприязних стосунків між батьками, що негативно впливає на психоемоційний стан дитини.
Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Положеннями ч.1 та ч.2 ст. 27 Конвенції визначено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні в справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання проте, що найкраще відповідає інтересам дитини, у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по - друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції
Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права і обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Аналіз наведених норм права, зокрема практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що за місцем проживання кожного із батьків створені належні матеріально-побутові умови проживання для дитини.
Позивачкою надані докази на підтвердження місця її реєстрації та проживання в АДРЕСА_1 , офіційного працевлаштування, згідно трудового договору від 01.12.2020 з ФОП ОСОБА_7 , вид діяльності виготовлення товарів ритуального призначення, також працювала в Чехії на підставі трудового договору від 30.05.2018 до 01.12.2019, на наркологічному обліку в КНП «МОЦПЗ» МОР не перебуває, відповідно до довідки №381 від 07.08.2020, раніше не судима.
Відповідач в судовому засіданні пояснював, що працює не офіційно, проте жодних доказів на підтвердження свого матеріального становища та можливості забезпечити потреби дитини, а також доказів, які доводили ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, не надав.
Згідно характеристики дошкільного навчального закладу №85 Миколаївської міської ради за №1/8 від 13.08.2020 на вихованця групи раннього розвитку ОСОБА_3 , останній влаштований до закладу з 11.12.2019, проте був присутнім один місяць, дитина важко адаптується до умов перебування у дитячому колективі, потребує додаткового часу для встановлення контакту для спілкування, з дорослими контактує вибірково, має благополучний, охайний зовнішній вигляд, спокійний, доброзичливий, але невпевнений у собі, соціально-побутові та культурно-гігієнічні навички розвинені недостатньо, потребує постійної допомоги дорослих, загальна інформованість та соціальне-побутове орієнтування сформовані на середньому рівні, сприйняття, увага, пам'ять, мислення розвинені на середньому рівні, не відразу сприймає інструкції дорослих, потребує пояснення декілька разів, на заняттях образотворчої діяльності чекає допомоги вихователя. Займається вихованням дитини переважно батько та бабуся, мати, перебуваючи на заробітках за кордоном, постійно підтримує контакт з педагогами, проявляє інтерес та зацікавленість до перебування дитини у дошкільному закладі.
Суд також приймає до уваги наданий позивачем висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 17.03.2021 №1РЦ-85570/2021/205179, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має складні порушення розвитку із тяжкими порушеннями мовлення (ЗНМ 1 рівня), порушення вербальної комунікації та затримку психічного розвитку, рекомендовано чинна програма розвитку, навчання і виховання дітей дошкільного віку із загальним та фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення, для формування дрібної моторики, з метою підготовки рук до письма, розвивати координацію рухів зорово-моторну координацію, орієнтування в просторі, точність у русі, рівновагу, працювати над розвитком дитини, розвивати вміння, вольові якості, проводити заняття з вчителем фізичної культури, логопедом, з практичним психологом та дефектологом.
Органом опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради надано висновок від 05.02.2021 за №791/02.02.01-22/25/14/21, питання щодо визначення місця проживання дитини неодноразово розглядалось комісією за присутності то мати, то батька, керуючись інтересами дитини, вважають доцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір'ю, а також створення останньою належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини, враховуючи, що під час проживання з батьком дитина належним чином не розвивалась, згідно комплексної психолого-педагогічної оцінку розвитку, у ОСОБА_3 порушення розвитку із тяжкими порушеннями мовлення, вербальної комунікації та затримку психічного розвитку, у зв'язку з чим дитина потребує підвищеної уваги з боку батьків та заняття з логопедами, психологами, дефектологами та фізичною культурою, чого не зміг забезпечити батько під час спільного проживання із сином, будь-яких доказів, які б це спростовували, відповідачем не надано.
Отже, виходячи в першу чергу з інтересів дитини, суд приходить до переконання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Проте, суд звертає увагу, що в даній справі мова не йде про розлучення батька з дитиною, батько не має бути обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у її вихованні. Більше того, виходячи з положень ст.ст.157,181 СК України той з батьків хто проживає окремо зобов'язаний так само брати учать у вихованні та утриманні дитини, як і той хто проживає з дитиною, останній до того ж не має права перешкоджати у такому спілкуванні. А отже батько не позбавляється можливості спілкування з дитиною та участі у її вихованні та утримання.
Одночасно, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 76, 89, 141, 263-265 ЦПК України , суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, ЄДРПОУ 24060001, місце знаходження м. Миколаїв вул. Погранична, 9.
Суддя: С.М. Афоніна
Повний текст рішення складено 19.04.2021.