Справа № 159/6327/19
Провадження № 4-с/159/3/21
14 квітня 2021 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді Лесика В.О.,
за участі секретаря Посполітак Г.О.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
стягувача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі справу за скаргою ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Ковельського міськрайонного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Львів Веселухи Юлії Валеріївни,
29 березня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
В обґрунтування наданої скарги зазначив, що рішенням Ковельського міськрайонного суду від 13 липня 2020 року, проведено розподіл майна подружжя у відповідності з яким ухвалено - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Ѕ частку вартості автомобіля «Citroen Berlingo» д.н.з. НОМЕР_1 , 2007 року випуску, що становить 23454, 37 грн.
Після звернення ОСОБА_2 до виконавчої служби, виконавцем було відкрито виконавче провадження і одночасно винесено постанову про арешт коштів боржника на відповідних рахунках АТ КБ «Приватбанк», на який надходила його заробітна плата за роботу в комунальному підприємстві «Екокомунсервіс». З 10 лютого 2021 року він не має змоги отримувати кошти, які є єдиним доходом його сім'ї. В задоволені його заяви про скасування арешту державним виконавцем було відмовлено.
Вважає, такі дії державного виконавця незаконними, а тому з посиланням на ст.ст.1,3,5,10, 18, 48, 56, 68, 69, 73 Закону України «Про виконавче провадження», ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» просить скаргу задовольнити в повному обсязі та ухвалити рішення, яким зобов'язати старшого державного виконавця Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Львів Веселухи Юлії Валеріївни зняти арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №63570708 по рахунку ОСОБА_3 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 .
В судовому засідання представник заявника вимоги підтримала з підстав зазначених в скарзі.
Представник державної виконавчої служби в судове засідання не з'явився та письмово повідомив про розгляд скарги у його відсутності. В задоволені скарги просить відмовити.
Стягувач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що борг не сплачено, а тому в задоволені скарги просить відмовити.
Суд, заслухавши представника заявника, стягувача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до такого висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Ковельського міськрайонного суду від 13 липня 2020 року, проведено розподіл майна подружжя та ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину вартості автомобіля, що становить 23454, 37 грн.
Дане рішення виконується примусово і з підстав непогашення боргу боржником державним виконавцем було накладено арешт на особові рахунки, які знаходяться в АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
За змістом статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15.
Велика Палата Верховного Суду від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступала.
З установлених судом обставин вбачається, що постановою старшого державного виконавця Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Львів від 06 січня 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках банківських установ на ім'я боржника, зокрема, арештовано грошові кошти, які використовуються для виплати йому заробітної плати Комунальним підприємством «Екокомунсервіс».
Із змісту постанови державного виконавця від 06 січня 2021 року про накладення арешту на кошти боржника вбачається, що державний виконавець визначила банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
АТ КБ «ПриватБанк», на яке нормами статті 52 Закону № 1404-VIII покладений обов'язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_2 виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
За таких обставин, рахунок № НОМЕР_2 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.
Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Отже, арешт на рахунок боржника не унеможливлює отримання заробітної плати ним, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому твердження боржника, що накладення арешту на грошові кошти порушує його право на отримання заробітної плати є необгрунтованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.02.2021 року у справі №756/1927/16-ц.
Керуючись статтями 18, 258-261 ЦПК України, ст.ст. 1, 5, 18, 48, 52, 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Ковельського міськрайонного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Львів Веселухи Юлії Валеріївни- відмовити .
Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ковельський міськрайонний суд Волинської області.
Повний текст ухвали складено та підписано без її проголошення 20 квітня 2021 року.
Головуючий: В.О.Лесик