07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3594/20 пров. № А/857/1577/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року (суддя - Мартинюк В.Я., час ухвалення - 11:48 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 27.11.2020р.),
в адміністративній справі №380/3594/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - виконуючий обов'язки начальника Львівської митниці ДФС, голова комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняк Роман Михайлович,
про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
встановив:
У травні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС за підписом в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року №67-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами згідно наказом від 15.04.2020 року №168-о та з урахуванням наказу від 24.04.2020 року №249-о");
2) поновити позивача на посаді головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС;
3) стягнути з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.04.2020 року по день поновлення на посаді;
4) визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС щодо невжиття заходів з забезпечення переведення позивача на роботу до правонаступника Львівської митниці ДФС - Галицької митниці Держмитслужби та зобов'язати Львівську митницю ДФС забезпечити переведення позивача на посаду головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності - на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби;
5) визнати протиправною бездіяльність Галицької митниці Держмитслужби щодо не пропонування вакантної посади та не переведення позивача на вакантну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби, що відповідає кваліфікації головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт", або нижчу посаду за згодою останнього, та зобов'язати Галицьку митницю Держмитслужби запропонувати позивачу вакантну посаду та перевести (призначити) позивача на посаду головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності - на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби;
6) стягнути з Львівської митниці ДФС на користь позивача моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000 грн.;
7) стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000 грн..
Відповідачі у справі Львівська митниця ДФС та Галицька митниця Держмитслужби в суді першої інстанції позовних вимог не визнали, подали свої відзиви на позовну заяву, у яких заперечили щодо обґрунтованості позовних вимог, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС за підписом в.о. начальника Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №67-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами згідно з наказом від 15.04.2020 року №168-о та з урахуванням наказу від 24.04.2020 року №249-о"). Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС з 22.04.2020 року. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 64451,33 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. В іншій частині у задоволені позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8750 грн. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів допущено до негайного виконання. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 840,80 грн. сплаченого судового збору.
З цим рішенням суду першої інстанції від 26.11.2020 року не погодився відповідач Галицька митниця Держмитслужби та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, були недоведеними належними та допустимими доказами, а тому оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт Галицька митниця Держмитслужби зазначає, що постановою КМ України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно пункту 1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 цього наказу визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 року №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІ «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу також значився позивач. 10.03.2020 року позивача було попереджено про наступне вивільнення. Спірним наказом Львівської митниці ДФС №67-о від 13.04.2020 р. відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, ОСОБА_1 було звільнено з 15.04.2020 із займаної посади - головного державного інспектора митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці ДФС. 15.04.2020 р. наказом Львівської митниці ДФС №168-0 «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» було внесено зміни до наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №67-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині дати звільнення, змінивши її на перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .. Відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №249-о від 24.04.2020р. датою звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці ДФС є 21.04.2020 року. Вважає апелянт, що суд першої інстанції не зазначив у своєму рішенні про порушення митницею будь-яких норм законодавства чи вимог наказу від 25.11.2019 №30-рг та не зазначає, яким чином ця обставина взагалі вплинула на правомірність оскаржуваного наказу. Відповідно до пункту 1 наказу №30-рг від 25.11.2019 розпочато реорганізацію митниць ДФС. Фактично процес реорганізації був розпочатий 28.11.2019. Зазначає при цьому апелянт, що строк реорганізації юридичної особи законодавством не визначений. Також зазначає апелянт, що повноваження голови комісії виникають з моменту його затвердження та закінчуються виключно датою внесення запису про державну реєстрацію припинення територіального органу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Тобто, вручення позивачу попередження 10.03.2020 року відбувалось повноважною особою. Твердить апелянт, що реорганізація Львівської митниці ДФС відбулась згідно постанови КМ України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Підставою припинення з позивачем державної служби у Львівській митниці ДФС є п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», за ініціативою суб'єкта призначення. Оскільки позивач перебував на посаді головного державного інспектора митного поста «Львів-аеропорт» Львівської митниці ДФС, на нього поширюються норми спеціального законодавства - Митного кодексу України та Закону України «Про Державну службу». Норми Кодексу Законів України про працю України поширюються на позивача лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом. З часу отримання позивачем попередження про наступне вивільнення розпочалися правовідносини по припиненню державної служби і до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу», в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України від 14.01.2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи». У даному випадку, вручення попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому наголошує скаржник, що звільнення позивача відбулося відповідно до норм Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020, який набрав чинності 13.02.2020. Вважає скаржник, що наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №67-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Львівської митниці ДФС від 24.04.2020 року №249-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » виданий відповідно до норм діючого законодавства про державну службу, без порушення прав через невиконання обов'язку про працевлаштування, оскільки відповідно до внесених законодавчих змін на митницю не покладено обов'язку працевлаштовувати (пропонувати іншу роботу) чи враховувати її переважне право на залишення на роботі. Строк попередження Львівською митницею дотриманий. Щодо інспекційного відвідування органом Держпраці апелянт зазначає, що дія норм законодавства про працю не поширюється на працівників митниці, яких було звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», а повноваження на перевірку дотримання Закону України «Про державну службу» у Держпраці відсутні, що вказує на перевищення службових повноважень в ході проведення інспекційного відвідування. Враховуючи відсутність у Держпраці повноважень на перевірку дотримання Закону України «Про державну службу» припис та акт, на які посилається апелянт, є недопустимими доказами. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з Львівської митниці ДФС 840,80 грн. сплачений судовий збір, оскільки позивач не мав обов'язку за правилами п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачувати судовий збір.
За результатами апеляційного розгляду апелянт Галицька митниця Держмитслужби просить оскаржене рішення суду від 26.11.2020 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити постанову суду, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив незгоду із її доводами. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції від 26.11.2020 року залишити без змін. У відзиві звертає увагу, що Львівська митниця ДФС не оскаржила рішення суду, чим висловила свою згоду з ним.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 26.11.2020 року, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, з врахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив публічну службу в митних органах з 1988 року на різних посадах та перед звільнення з 01.11.2019 року на посаді головного державного інспектора митного посту «Львів-аеропорт» Львівської митниці ДФС, що підтверджується відомостями трудової книжки (а.с. 19-23 Т.1).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Наказом Державної фіскальної служби України №30-рг від 25.11.2019 року розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 року "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" (а.с. 47 Т.1).
В подальшому, наказом ДФС України від 24.03.2020 року №14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу (а.с. 52 Т.1).
Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 "Про попередження про наступне вивільнення", наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.) серед іншого письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" згідно списку, що додається, в який був включений позивач (а.с. 60 Т.1).
Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 №03 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 "Про попередження про наступне вивільнення" як такий, що не реалізований (а.с. 27 Т.2).
Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 "Про попередження про наступне вивільнення" наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу", пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. До такого списку включено позивача (а.с. 235-241 Т.1).
Листом від 10.03.2020 року позивача попереджено про наступне його звільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 28 Т.1).
Згідно з наказом Львівської митниці ДФС №67-о від 13.04.2020 року позивача з 15.04.2020 року звільнено із займаної посади головного державного інспектора митного посту "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС відповідно до п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" №889-VIII, п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 231 Т.1). Підставою цього наказу є попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року.
Наказом №168-о від 15.04.2020 року внесено зміни до наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №67-о в частині звільнення ОСОБА_1 в частині дати звільнення - датою звільнення вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (а.с. 233 Т.1).
Згідно з наказом Львівської митниці ДФС №249-о від 24.04.2020 року датою звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора митного посту "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС вважати 21.04.2020 року (а.с. 234 Т.1).
Не погоджуючись із таким звільненням позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час звільнення позивача Львівською митницею ДФС було порушено порядок, передбачений чинним законодавством, спірний наказ не відповідає критерію законності. Порушене відповідачем право позивача ОСОБА_1 на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом визнання протиправним і скасування наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №67-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами згідно з наказом від 15.04.2020 року №168-о та з урахуванням наказу від 24.04.2020 року №249-о"), поновлення позивача на посаді головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС з 22.04.2020 року та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та/або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує законодавство України, чинне на час виникнення вказаних правовідносин. Суд першої інстанції вірно керувався наступними правовими нормами.
Відповідно до частин 1 та 3 ст.569 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI, в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та видання наказу про звільнення, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на час попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 та на час прийняття спірного наказу про звільнення від 13.04.2020р..
Згідно ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені ст.87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частину 3 ст.87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, тобто до моменту попередження позивача про його наступне вивільнення та звільнення.
Так, відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII на час виникнення спірних правовідносин регулювалася також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до ч.6 ст.49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.
Колегія суддів враховує також те, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Досліджуючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади №67-о від 13.04.2020 року, судом встановлено, що такий містить лише посилання на пункт 4 частини 1 статті 83, пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ із змінами, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу).
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що зазначене рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить перелік пунктів передбачених ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ, які за своєю юридичною природою є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, оскільки загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав та причин звільнення.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.04.2019 (справа №815/1554/17), згідно з яким принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 ч.1 ст.87 Закону №889-VІІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з покликанням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у виді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а оскаржуваний наказ прийнято не на підставі, визначеній ст.87 Закону №889-VІІІ.
Крім того, щодо реорганізації Львівської митниці ДФС як підстави звільнення позивача з посади згідно з доводами відповідачів, колегія суддів зазначає наступне.
За своєю суттю приєднання - це така форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, яка продовжує існувати далі, але вже в більшому масштабі. При цьому реорганізовані юридичні особи припиняють своє існування, а їх права та обов'язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися.
Таким чином, як наслідок, в процесі реорганізації юридичної особи виникають правовідносини, пов'язані з припиненням трудових договорів з працівниками. У цьому контексті в роботодавця виникає обов'язок чіткого дотримання законодавства про працю, в частині дотримання трудових прав працівників.
Судом встановлено, що позивача у зв'язку із реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", від 02 жовтня 2019 року №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", з урахуванням особливостей визначених частиною 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" та частиною 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, попереджено про наступне вивільнення 13 квітня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
28 листопада 2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної митної служби" від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України", функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019.
Під час розгляду справи судом встановлено, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Штат Галицької митниці Держмитслужби станом на 08.12.2019 був заповнений більше ніж на 30 відсотків у зв'язку із переведенням працівників з інших митниць та призначення нових працівників.
В матеріалах справи наявні службові записки Галицької митниці Держмитслужби №189/7.4-12/37 від 01.09.2020 року та від 01.09.2020 року згідно яких до реорганізованої митниці в період з 28.11.2019 року по 21.04.2020 року переведено 824 особи, а з Львівської митниці ДФС у цей самий період звільнено 73 особи.
Дані обставини, вказують на те, що частина працівників була переведена у реорганізовану митницю, а інші були звільнені.
Встановленим підтверджується, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис Галицької митниці Держмитслужби передбачав збільшення штатних одиниць.
При вирішенні питань щодо дотримання суб'єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Колегія суддів зазначає, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку колегії суддів, відповідач як суб'єкт призначення не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.
Колегія суддів також враховує, що у своїх доводах відповідач (апелянт) стверджує, що переведення позивача із Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби є правом, а не обов'язком керівника.
Так, ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Разом з тим, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов'язку суб'єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності».
Європейський суд з прав людини у справі "Полях та інші проти України" від 17.02.2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
У вказаній адміністративній справі звільненню позивача ОСОБА_1 з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи стверджується, що позивач має тривалий безперервний стаж роботи в митних органах, заходів дисциплінарного стягнення у позивача не було, однак відповідачі ні в рішенні про звільнення з посади, ні при розгляді цього публічно-правового спору не довели неможливості продовження позивачем державної служби у реорганізованому органі.
З врахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, його звільнення не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю, тому суд першої інстанції правильно вказав, що при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача із внесеними до нього змінами не було дотримано критерію обґрунтованості.
Також колегія суддів враховує, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС" розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 наказом ДФС України №14-рг "Про внесення змін до деяких наказів ДФС", внесено зміни до наказу від 25.11.2019 №30-рг, замінивши слова "три місяці" словами "шість місяців" в пункті 4 цього наказу.
Отже, в період з 01.03.2020 по 24.03.2020 строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов'язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку, а отже і законності підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці.
Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020 року, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, суд першої інстанції правильно з'ясував, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч.6 ст.49-2 КЗпП України та ч.3 ст.87 Закону №889-VIII.
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», що встановлює 30-денний строк для попередженню про вивільнення, а також право (не обов'язок) суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Матеріалами справи стверджується, що правовідносини з приводу реорганізації Львівської митниці ДФС виникли 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14 січня 2020 року №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи».
Колегія суддів звертає увагу, що звільнення ОСОБА_1 є частиною процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочалась 28.11.2019 року.
Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу» чинні на момент виникнення таких правовідносин, а саме, в період коли розпочався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби.
З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість і правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача, згідно оскарженого наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 року №67-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами згідно з наказом від 15.04.2020 року №168-о та з урахуванням наказу від 24.04.2020 року №249-о"), який підлягає скасуванню.
Відносно позовної вимоги щодо поновлення позивача на посаді, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, оскільки права позивача були порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про поновлення позивача на попередній посаді на посаді головного державного інспектора митного поста "Львів-аеропорт" Львівської митниці ДФС з 22.04.2020 року - наступного дня після дня його звільнення.
При цьому, згідно вимог п.3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконується негайно.
Поновлюючи позивача на посаді, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З наявної у матеріалах справи довідки Львівської митниці ДФС №13-70-05/38-311 від 04.06.2020 року видно, що середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 426 грн. 83 коп. з урахуванням податків та обов'язкових платежів, а середньомісячна - 8750 грн. 00 коп. також з урахуванням податків та обов'язкових платежів (а.с. 41 Т.2).
Оскільки день звільнення позивача (21.04.2020) є останнім днем його роботи, період вимушеного прогулу, що підлягає оплаті - це період з 22.04.2020 по день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді позивача - 26.11.2020, та згідно із листом Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року №1133/0/206-19 така кількість днів становить 151.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягненню за період з 22.04.2020 по 26.11.2020 (151 робочий день) складає 64451,33 грн. (426,83 грн. x 151 робочий день).
Відтак, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 64451,33 грн..
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 64451,33 грн..
При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідач Галицька митниця Держмитслужби в апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не оспорюючи правильність наведених судом першої інстанції розрахунків середнього заробітку позивача за період вимушеного прогулу.
Також апелянт не оспорює висновку суду першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу саме із відповідача Львівської митниці ДФС, де проводилось нарахування і виплачувалась заробітна плата позивачу в період проходження публічної служби.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення з Львівської митниці ДФС 840,80 грн. сплаченого позивачем судового збору, то такі спростовується наступним.
Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Звертаючись у 2020 році з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, позивач ОСОБА_1 заявив вимоги майнового та немайнового характеру.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2020 року становить 2102 грн..
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду адміністративного позову: майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн. (а.с. 14 Т.1).
Враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, суд першої інстанції за правилами статті 139 КАС України обґрунтовано стягнув з відповідача Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 840,80 грн. сплаченого судового збору.
Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог позивачем не оскаржується в апеляційному порядку, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції не являється предметом апеляційної перевірки.
Відповідно до частини першої ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції також враховується, що згідно з п.41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №67-о "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами згідно з наказом від 15.04.2020 року №168-о та з урахуванням наказу від 24.04.2020 року №249-о"), поновлення позивача з 22 квітня 2020 року на посаді, з якої він був звільнений та стягнення з Львівської митниці ДФС на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначеному судом першої інстанції розмірі.
Таким чином, доводи апелянта Галицької митниці Держмитслужби не спростовують висновків суду першої інстанції.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 26.11.2020 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року в адміністративній справі №380/3594/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови складено 19.04.2021 року