Справа № 932/1932/21
2/932/497/21
16 квітня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючого судді - Лукінова К.С.,
При секретарі - Івановій А.Є.
Учасники процесу:
Представник позивача ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
09.03.2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування поданого позову та з урахуванням усунення недоліків позовної заяви від 12.03.2021 року позивач зазначив, що 03.03.2021 року о 14:51 годині відповідач ОСОБА_2 розмістив на власній сторінці « ОСОБА_4 » в соціальній мережі Facebook, яка розташована в мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 допис наступного змісту (цитата мовою оригіналу): «Боль души! Два месяца назад приобрел акумулятор FORSE на свою машину, сегодня утром ОСОБА_5 не звелась, сдох аккумулятор продавец менять отказался сославшись на единственного представителя FORSE в Украине ОСОБА_6 . Давайте прославим этот говняный бренд в социальных сетях, что бы ни кто не наступил на эти грабли.». Допис супроводжено також фотографією акумуляторної батареї марки FORSE 70 моделі 6СТ-70А2. На думку позивача інформація, розповсюджена відповідачем в мережі Інтернет серед невизначеного кола осіб шляхом публікації зазначеного допису є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача з огляду на те, що з 2005 року позивач розпочав діяльність з продажу на території України акумуляторних батарей під торгівельною маркою FORSE для чого укладав договори поставки. Згідно цих договорів йому поставлялась продукція, в тому числі акумулятори з позначенням торгівельної марки FORSE, які він в подальшому розповсюджував через торгівельні мережі та рекламував у відповідних виданнях. Вказані обставини також підтверджуються податковою декларацією ОСОБА_3 . Разом з тим інша особа подала заявку на реєстрацію знака FORSE, в тому числі й на акумуляторні батареї. Таким чином позивач зазначає, що встановлення факту щодо виникнення у нього права попереднього користувача стосовно торгівельної марки FORSE є необхідною передумовою для висновку про те, що розповсюджена відповідачем в мережі Інтернет недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача та необхідне для належного захисту його честі, гідності та ділової репутації. Поширена відповідачем в мережі Інтернет інформація безумовно стосується особисто позивача, оскільки у ній прямо зазначено його прізвище та ініціали, а також пов'язано його особу торгівельною маркою FORSE, розвитком якої на етриторії України позивач особисто займався в інтересах своєї діяльності зі збуту та розповсюдження акумуляторних батарей. Поширена відповідачем інформація є недостовірною з огляду на наступне: не зважаючи на право попереднього користувача торгівельної марки FORSE, яке виникло у позивача з 2005 року - право на знак для товарів FORSE належить ОСОБА_7 , через що твердження щодо того, що позивач начебто є єдиним представником FORSE в Україні - не відповідає дійсності. Крім цього позивач позбавлений як права, так і будь-якої практичної можливості давати продавцям акумуляторних батарей вказівки щодо заборони їх гарантійної заміни в разі виходу з ладу протягом гарантійного строку експлуатації. Таким чином, ані виробник, ані дистриб'ютор даного конкретного придбаного відповідачем виробу не мають жодного відношення до позивача ОСОБА_3 , а отже розповсюджена інформація щодо його вини у проблемах, які виникли у відповідача у зв'язку з експлуатацією та виходом з ладу акумуляторної батареї, а також подальшим її обміном, є недостовірною. Разом з тим, поширена відповідачем недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача та впливає на його ділову репутацію як особи, яка з 2005 року добросовісно використовує торгівельну марку FORSE в інтересах своєї діяльності та має щодо неї право попереднього користувача в розумінні ст. 500 ЦК України, оскільки викликає у існуючих та потенційних контрагентів позивача хибне враження, начебто позивач веде недобросовісну діяльність зі збуту акумуляторних батарей неналежної якості, протиправно забороняє їх гарантійну заміну тощо. Таким чином, розповсюджена інформація є негативною, оскільки створює негативне враження про позивача як про людину, яка своїми вчинками порушує приписи закону, нехтує. Розповсюдженням відповідачем недостовірної інформації щодо особистих ділових якостей позивача останньому була завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 1000 грн. Просив суд встановити факт виникнення права попереднього користувача, який полягає у тому, що ОСОБА_3 починаючи з 2005 року розвивав та рекламував в Україні торгівельну марку «FORSE», відкрито та добросовісно використовував її в інтересах своєї діяльності зі збуту та розповсюдження акумуляторних батарей на території України; визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 14:51 годині в мережі Інтернет шляхом публікації на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - фразу «продавец менять отказался сославшись на единственного представителя FORSE в Украине ОСОБА_6 »; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлення про ухвалене у справі суове рішення, включаючи публікацію його тексту; стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн. моральної шкоди та судові витрати у справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, спираючись на доводи поданої позовної заяви та зазначив, що в Україні є два заводи, що виготовляють акумуляторні батареї з позначкою FORSE. Та акумуляторна батарея, що мається на зображенні до публікації в соціальній мережі Фейсбук та яка була поширена відповідачем у справі не має жодного відношення до позивача у справі, оскільки виготовлена на іншому заводі. Крім цього, відповідач не визнав прав позивача на вказані дії, тому його права підлягають судовому захисту.
Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позову та зазначив, що він купив акумулятор FORSE на ринку, приблизно через 2 місяці цей акумулятор перестав працювати і він звернувся до продавця, який йому і сказав звертатись до позивача, оскільки він його замінити не може. Він був дуже обурений і тому розмістив це оголошення на своїй сторінці. Він не проводив експертизи, йому достатньо власного досвіду, щоб зрозуміти, що це зламаний акумулятор. В наступному він придбав новий акумулятор, а цей здав за 300 грн. до точки прийому. На даний час цього акумулятора в нього не має. Вважає, що поширив достовірну інформацію, оскільки акумулятор пропрацював лише 2 місяці після його придбання.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено наступне:
Згідно відповіді ВОМРМПФО Дніпропетровської області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку експерта № СЕ-19/104-21/8183-ІВ видно, що ОСОБА_3 володіє правом попереднього користування на словесне позначення Forse, що захищене свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , згідно наданими матеріалами. ОСОБА_3 має право на використання позначення Forse без дозволу власника свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , згідно з наданими матеріалами.
Згідно скрін-шоту сторінки в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет мається публікація наступного змісту: (цитата мовою оригіналу): «Боль души! Два месяца назад приобрел акумулятор FORSE на свою машину, сегодня утром ОСОБА_5 не звелась, сдох аккумулятор продавец менять отказался сославшись на единственного представителя FORSE в Украине ОСОБА_6 . Давайте прославим этот говняный бренд в социальных сетях, что бы ни кто не наступил на эти грабли.». Допис супроводжено також фотографією акумуляторної батареї марки FORSE 70 моделі 6СТ-70А2.
Згідно наданих копій заяви від 16.04.2015 року, договору поставки від 04.03.2005 року та специфікацій до нього і додаткових угод, договору поставки від 09.08.2005 року , копій видаткових накладних, податкової накладної, а також копій аркушів журналів АвтоЕксперт видно, що ОСОБА_3 в своїй діяльності використовував марку Forse.
Вказаними доказами в своїй сукупності доведений факт того, що починаючи з 2005 року позивач використовував в інтересах своєї діяльності під час розповсюдження акумуляторних батарей Forse на території України.
Враховуючи той факт, що вищевказані обставини знайшли своє об'єктивне підтвердження під час розгляду справи судом, тому встановлення вищевказаного факту необхідно для належного захисту немайнових прав позивача у справі, а саме те, що розповсюджена відповідачем в мережі Інтернет недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача в частині надання йому можливості в подальшому використовувати, у разі потреби, марку Forse у своїй діяльності, а саме для захисту ділової репутації позивача у справі, що є підставою розгляду в одному провадженні вимог окремого та позовного провадження згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».
В ході розгляду справи відповідач не заперечував проти того, що це саме він зробив публікацію на своїй сторінці у Фейсбук, але він заперечував проти того, що вказана інформація є недостовірною, оскільки в нього акумулятор Forse вийшов з ладу.
Суд критично ставиться до цих тверджень відповідача, оскільки ним не надано жодного належного та допустимого доказу як самого по собі факту придбання акумуляторної батареї Forse, так і її виходу з ладу не з вини відповідача, так само й будь-якого відношення позивача до цієї акумуляторної батареї (її продажу, відмови в заміні чи ремонті), а також неякісного товару марки Forse, що в своїй сукупності свідчить про відсутність доказів достовірності повідомленого відповідачем факту як щодо марки Forse, так і щодо особи ОСОБА_3 по відношенню до марки Forse в негативному сенсі.
Таким чином, оприлюднена інформація на сторінці в соціальній мережі Facebook за адресою https://www.facebook.com/kostikow визнається судом недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача у справі, оскільки доказів протилежного суду не надано.
При цьому судом враховано, що відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Отже, виходячи з наявних матеріалів справи та наданих відповідачем свідчень, здійснена ним публікація не є оціночним судженням, оскільки не носить оціночний характер, не є критикою чи оцінкою вчинків, не є вираженням власних думок щодо якості якості купленого акумулятора, а є констатацією фактів і є твердженням щодо пов'язання особи позивача з неякісним товаром, що є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, є предметом судового захисту.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 551/881/16-ц, в якій досліджував питання спростовування недостовірної інформації, де нагадав, що вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Нормою ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Приписами ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім'ї.
Відповідно до вимог ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Таким чином, за змістом зазначених правових норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.
Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні при розгляді справ зазначеної категорії мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Як зазначалося вище, судом встановлено факт поширення інформації відповідачем та факт того, що позивач має безпосереднє відношення до поширеної інформації і порушення його прав в частині попереднього користувача знаку Forse, а відтак його права підлягають судовому захисту.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Із досліджених судом у судовому засіданні матеріалів справи, вбачається, що оспорювана інформація, дійсно була поширена у соціальній мережі «Фейсбук» («Facebook») на сторінці « ОСОБА_4 », яка з огляду на розміщену на ній персональну інформацію (фотографіїї, персональні дані) належить саме відповідачеві. Відповідач обставину розміщення вказаної інформації у соціальних мережах не спростував і визнав в ході розгляду справи. Будь-яких доказів на підтвердження відповідності дійсності розміщеної інформації відповідач також суду не представив, а тому поширення вказаної інформації і її недостовірності суд вважає доведеними.
Як роз'яснено у п. п. 1, 19 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У своєму рішенні у справі «Лінгенс проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так само, відповідно до вимог ч. ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У своєму рішенні у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» ЄСПЛ наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Право на недоторканість ділової репутації та честі і гідності публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Вимогами ч. 2 ст. 302 ЦК України передбачено обов'язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.
Як роз'яснено у п. п. 4. 5 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року за № 1, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь /поведінки/ загальноприйнятим уявленням про добро та зло. Фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також, на спростування цієї інформації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Аналогічна позиція висловлена в правовому висновку, що викладений у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов'язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила.
Таким чином, перед тим як поширити непідтверджену інформацію негативного змісту щодо особи потрібно вжити певних заходів, щоб перевірити достовірність інформації, яка підлягала розголошенню, та не допустити порушення прав, свобод і законних інтересів.
В даному випадку вказаний допис викладено доступною для розуміння пересічним громадянином мовою, а його формулювання вочевидь носять не оціночний, а негативно стверджувальний та принизливий характер по відношенню до позивача та марки Forse, яку він може використовувати в своїй діяльності як попередній користувач. Адже така інформація про позивача не містить в собі сатири, алегорії чи гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивача, її можна перевірити на достовірність. Зокрема, зі змісту розміщеного відповідачем допису слідує, що відповідачеві було продано неякісний товар під маркою Forse, і що у відмові в заміні цього товару винний саме позивач у справі. В цьому ж дописі відповідач закликає поширити цю інформацію іншими користувачами та застережує від покупки акумуляторів цього товарного знаку. Відтак, суд дійшов до переконання, що поширена відповідачем та оспорювана позивачем інформація є фактичним твердженням, та не підпадає під ознаки оціночних суджень, а дані висловлення відповідача виражені у посиланні на відповідні конкретні факти та події.
Одночасно із цим, відповідачем в ході розгляду справи суду не було надано будь-яких достатніх, належних та допустимих доказів, які підтверджували б достовірність оспорюваної інформації, що ним була розповсюджена у соціальній мережі Фейсбук «Facebook» стосовно особи позивача та товарів під назвою Forse.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено, що: відповідачем було здійснено поширення вказаної інформації через власну сторінку у соціальній мережі, що мало наслідком доведення останньої до відома невстановленого широкого кола осіб; поширена інформація безпосередньо стосується особи позивача; поширена інформація має всі ознаки недостовірної та негативної, і це не було спростовано відповідачем; поширення інформації через своє змістовне навантаження завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача, оскільки в ній містяться відомості про події та факти, які не відповідають дійсності.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Приписами ч. 7 ст. 277 ЦК України визначено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», обов'язок щодо доведення, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
В ході розгляду справи судом було встановлено факт попереднього користувача марки Forse позивачем у справі, а тому поширена відповідачем інформація є негативною по відношенню до особи позивача у справі і порушує його особисті немайнові права.
У пункті 25 зазначеної постанови Верховний суд України зазначив, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Отже, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.
Оскільки позивачем доведено факт поширення недостовірної інформації відповідачем, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо спростування поширеної інформації шляхом розміщення у соціальній мережі Фейсбук «Facebook» на сторінці користувача «ІНФОРМАЦІЯ_1 » в мережі Інтернет тексту резолютивної частини рішення суду у даній справі дослівно, без редагування та скорочення.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Приписами ст 280 ЦК України визначено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка зазнала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. п 5, 9 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В даному випадку судом встановлено факт поширення недостовірної інформації стосовно позивача, а позивачем обґрунтовано наявність спричинення йому моральних страждань внаслідок таких дій відповідача.
За викладених обставин, враховуючи характер немайнових втрат позивача, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд, вважає за можливе позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково та визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 500 гривень, оскільки на думку суду вимоги про стягнення із відповідача 1000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди мають надмірний характер.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідачки понесені позивачем судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 280-288, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Встановити факт виникнення права попереднього користувача, який полягає у тому, що ОСОБА_3 починаючи з 2005 року розвивав та рекламував в Україні торгівельну марку «FORSE», відкрито та добросовісно використовував її в інтересах своєї діяльності зі збуту та розповсюдження акумуляторних батарей на території України.
Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 14:51 годині в мережі Інтернет шляхом публікації на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - фразу «продавец менять отказался сославшись на единственного представителя FORSE в Украине ОСОБА_6 ».
Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розміщення на особистій сторінці в соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет тексту резолютивної частини рішення суду у даній справі дослівно, без редагування та скорочення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму в розмірі 500 (п'ятсот) гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок розповсюдження недостовірної інформації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3178,00 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 20.04.2021 року.
Суддя: К.С. Лукінова