Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
20 квітня 2021 р. Справа №520/4142/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Мироносицька, буд. 99-А3, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 43315445) про скасування постанови,-
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якому просить суд:
- скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 03.03.2021 по виконавчому провадженню №64700643 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що на час винесення постанови від 03.03.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року по справі № 520/2087/2020 виконано Головним управлінням, а тому позивач вважає, що постанова від 03.03.2021 по ВП №64700643 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000,00 грн є необґрунтованою та підлягає скасуванню. З огляду на викладене позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що оскаржувана постанова винесена у повній відповідності до вимог законодавства, а саме ст.ст. 3, 27, 40 Закону України "про виконавче провадження".
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Згідно з ч.4 ст.287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі №520/2087/2020, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області при відмові ОСОБА_1 в призначенні з 26.04.2019 пенсії за вислугу років як особі льотних екіпажів повітряних суден. Зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з 26.04.2019 пенсію за вислугу років як особі льотних екіпажів повітряних суден, обчислити пенсію з 26.04.2019 відповідно до ч.3 ст. 53 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418, та здійснити її виплату.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
ОСОБА_1 звернувся до органів ДВС із заявою про прийняття виконавчого листа, виданого у справі №520/2087/2020, до виконання (вх.№3354 від 02.03.2021).
До заяви ОСОБА_1 додав додаткові пояснення щодо неналежного виконання вищевказаного рішення Харківського окружного адміністративного суду.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) 03.03.2021 відкрито виконавче провадження ВП №64700643 щодо виконання виконавчого листа №520/2087/2020, виданого 04.11.2020 Харківським окружним адміністративним судом.
Одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження старшим державним виконавцем 03.03.2021 у ВП №64700643 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Позивач листом №2000-0308-8/35594 від 11.03.2021 на адресу старшого державного виконавця просив закінчити виконавче провадження №64700643 на підставі п.9 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі №520/2087/2020 до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2021 без вжиття заходів по стягненню виконавчого збору.
11 березня 2021 року позивач скористався правом на оскарження постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн у ВП №64700643 шляхом подання позовної заяви до суду засобами поштового зв'язку.
Доказів прийняття державним виконавцем рішення про закінчення виконавчого провадження ВП №64700643 учасниками справи до суду не надано, судом за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження самостійно не виявлено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами частин п'ятої та шостої статті 26 Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З аналізу вказаних норм Закону №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 №1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Відповідно до частини третьої статті 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови. Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (не пізніше наступного робочого дня) з дня закінчення виконавчого провадження є те, що виконавчий збір не стягнуто.
Судом встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №64700643 винесена 03.03.2021. Того ж дня, 03.03.2021, державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору, як це передбачено частиною 4 статті 27 Закону №1404-VІІІ, у розмірі, визначеному законом.
Як вже встановлено судом вище, постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №64700643 державним виконавцем не виносилась. Доказів протилежного до суду не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що державним виконавцем, правомірно, за наявності підстав, передбачених статтею 27 Закону №1404-VIII, прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору.
Судом встановлено, що рішення в добровільному порядку не виконано, а тому дії виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд критично відноситься до посилань позивача про добровільне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, оскільки відкриття провадження з примусового виконання рішення (будь-яка дія або сукупність дій) уже свідчить про те, що таке рішення не виконувалося добровільно.
При цьому до матеріалів справи відповідачем надано докази того, що стягувач, ОСОБА_1 , письмово звертався до боржника, позивача у справі, з проханням добровільного виконання рішення суду щодо перерахунку пенсії, проте боржник, на думку стягувача, у листі від 01.02.2021 самоусунувся від вирішення порушених стягувачем питань. Вищевикладене і стало підставою для звернення стягувача до органів ДВС із заявою про примусове виконання рішення суду, про що до суду надано відповідні докази.
Враховуючи, що добровільного виконання рішення не відбулося, державним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та одночасно стягнуто виконавчий збір.
За такого правового регулювання та обставин справи суд приходить до висновку, що старший державний виконавець під час винесення оскаржуваної постанови діяла на підставі та в межах своїх повноважень, тому вимога позивача про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору є безпідставною, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.04.2020 року у справі №480/3452/19.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін, зокрема обставини виконання позивачем рішення суду у справі №520/2087/2020, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Мироносицька, буд. 99-А3, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 43315445) про скасування постанови - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 20 квітня 2021 року.
Суддя О.Г. Котеньов