Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 квітня 2021 р. № 520/2059/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2019, 2020 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 11.12.2020 року по день фактичної виплати індексації.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік, щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік, щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки, є протиправною та такою, що порушує його законні права на оплату праці, у зв'язку з чим, такі права підлягають захисту та відновленню в судовому порядку.
По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачам надати відзиви на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.
Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Військової частини НОМЕР_2 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина НОМЕР_2 , відповідно до Інструкції № 260 виконувало роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення. Також, відповідач посилається на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 року № 248/5571 при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки, відповідач зазначив, що відповідно до «Відомості розподілу виплат Військової частини НОМЕР_2 » № 191227СТ623141 від 27.12.2019 року, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення за 2019 рік у розмірі 10364,51 грн., а також, відповідно до «Відомості розподілу виплат Військової частини НОМЕР_2 » № 210128РВ000017064583 від 28.01.2021 року, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення за 2020 рік у розмірі 10364,51 грн.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.05.2018 року.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_5 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 11.12.2020 року № 336-рс позивача, водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону, звільнено з військової служби за підпунктом «д» (через службову невідповідність) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з 11.12.2020 року, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 710 від 11.12.2020 року.
Відповідно до витягу із наказу № 710 від 11.12.2020 року, з 11грудня 2020 року виключено зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення з 12 грудня 2020 року.
Направити для постановки на військовий облік до Чугуївського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області.
Не виплачувати щомісячну премію в максимальному розмірі 123% від встановленого посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборона України від 07 червня 2018 року № 260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі від 14 січня 2020 року № 248 з 01 по 31 жовтня 2020 року, з 01 по 30 листопада 2020 року, з 01 по 11 грудня 2020 року.
Виплатити надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років передбачених наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі від 14 січня 2020 року № 248/291 з 01 по 11 грудня 2020 року.
Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана в кількості 15 діб.
Грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік не виплачувалась.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік не виплачувалась.
Утримати вартість за недонос речового майна в сумі 5136,19 копійок (п'ять тисяч сто тридцять шість гривень дев'ятнадцять копійок) на підставі довідки-розрахунку про вартість речового майна, яке не вислужило встановлених термінів носіння.
Житлом при військовій частини НОМЕР_2 не забезпечений.
Позивач стверджую, що неодноразово усно та письмово, із рапортом, звертався до відповідача з питання щодо проведення зазначених вище виплат за час проходження військової служби, однак відповідачем відповіді не надано.
Спірні правовідносини виникли внаслідок не проведення з позивачем розрахунків щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік, щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік, щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки, щодо не нарахувати та не виплатити позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 11.12.2020 року по день фактичної виплати індексації, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. ст. 1, 1-2, 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" ( надалі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII).
Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення) (ст. 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (ст. 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).
Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (надалі - Порядок).
Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін (п.1-1 Порядку).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п.4 Порядку).
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення ( п.5 Порядку).
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (п.6 Порядку).
Роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики (п.14 Порядку).
Суд вказує, що нормами законодавства України передбачено проведення індексації, в тому числі, грошового забезпечення військовослужбовців та обмеження виконання цих, зокрема, внаслідок відсутності відповідних бюджетних асигнувань не є правовою та законною підставою для недотримання вимог закону та нездійснення виплати такої індексації.
Крім того, згідно правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд відмічає, що відповідач у відзиві посилається на обставини, що оскільки Військова частина НОМЕР_2 , відповідно до Інструкції № 260 виконувало роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення.
Одночасно, відповідачем не надано доказів того, що протягом з з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року ним були вжиті заходи для виділення додаткових коштів для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а лише надані пояснення у відзиві, не спростовує факту не нарахування та не виплати останньому протягом з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року індексації грошового забезпечення.
Таким чином, в ході розгляду справи відповідачем за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року не надано жодних доказів на спростування факту не нарахування та не виплати позивачу протягом встановленого періоду індексації грошового забезпечення, що є порушенням вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Водночас, ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином, бездіяльність відповідача за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, є протиправною.
Щодо вимог зобов'язального характеру, як способі відновлення прав позивача, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, що забезпечить поновлення порушеного права і одержання позивачем бажаного результату, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року.
З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік ( п.12 ч.1 ст.12 Закону).
Згідно з ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (п. 8).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
За визначенням статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18, адміністративне провадження №Пз/9901/4/19.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 11.12.2020 рік.
Доказів нарахування та виплати такої компенсації за час розгляду справи судом, відповідачем не надано.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.12.2020 року, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.12.2020 року.
З приводу позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2019, 2020 роки, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За змістом частин першої, другої, четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 7 Постанови № 704, видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких належать, зокрема, допомоги.
Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Згідно із пунктом 1 розділу ХХIІІ Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Як встановлено матеріалами справи та підтверджується письмовими доказами, відповідно до «Відомостей розподілу виплат Військової частини НОМЕР_2 » № 191227СТ623141 від 27.12.2019 року, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення за 2019 рік у розмірі 10364,51 грн., а також, відповідно до «Відомостей розподілу виплат Військової частини НОМЕР_2 » № 210128РВ000017064583 від 28.01.2021 року, позивачу була виплачена грошова допомога для оздоровлення за 2020 рік у розмірі 10364,51 грн.
Протилежного в ході розгляду судом адміністративної справи не встановлено, позивачем не спростовано.
Отже, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2019, 2020 роки є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 11.12.2020 року по день фактичної виплати індексації, суд зазначає наступне.
Статтею 116 КзпП України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України роз'яснив, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
В ході розгляду справи, встановлено, що з позивачем не проведений остаточний розрахунок.
Таким чином, нарахування та виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 11.12.2020 року по день фактичної виплати індексації, є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору за п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 255, 263, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.12.2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію відпустки за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 12.08.2019 року по 11.12.2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.12.2020 року.
У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2021 року.
Суддя Заічко О.В.