Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
19 квітня 2021 року № 520/1388/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 року у сумі 184674,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, зокрема, не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження ним військової служби. Остаточний розрахунок з позивачем за цим платежем відбувся на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року по справі №520/11298/2020 - лише 28.01.2021, що, на його думку, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 03.02.2021 відкрито спрощене провадження по справі за правилами ст.257-262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана на поштову адресу відповідача, однак конверт з поштовим відправленням повернувся на адресу суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до пункту 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ), у встановлений судом строк, правом надати відзив не скористався.
За приписами частини 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.02.2020 року позивача - сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 , звільнено в запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Вважаючи, що з позивачем при виключенні зі списків особового складу військової частини не проведено остаточних розрахунків при звільненні, останній звернувся з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року в адміністративній справі №520/11298/2020 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.06.2017 року по 13.02.2020 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 19.06.2017 року по 13.02.2020 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 19.11.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року по справі №520/11298/2020, відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення на його картковий рахунок 28.01.2021 року у сумі 171,72 грн.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.
Дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в Збройних Силах України, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.
Суд поділяє позицію позивача, що відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за весь час компенсації за не використанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з огляду на таке.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Такий правовий висновок побудований на постанові Великої Палати Верховного Суду (справа №821/1083/17).
Аналізуючи вказані вище положення КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у справі №821/1083/17 виходила з того, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Стягнення повинно відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності.
Роз'яснюючи наведені принципи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).
Ураховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що підтверджено право позивача на отримання компенсації за не використані дні додаткової відпустки, суд вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену ч.1 ст. 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати компенсації за не використані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати таке.
Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, від 15.09.2015 по справі №21-1765а15.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п.5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), затверджений, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам..
Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 встановлено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Норми Порядку №260, що є спеціальними відповідно до постанови №100, закріплюють необхідність обрахунку середнього грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з календарних днів відповідного періоду.
Як вбачається зі змісту довідки №10/1463 від 12.08.2020 року про заробітну, наявної в матеріалах справи, за 2 останні повні місці перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі 42584,65 грн., а саме 26227,81 грн. - за грудень 2019 року та 16356,84 грн. - за січень 2020 року, тобто, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці грудень 2019 - січень 2020 року становить 686,85 грн. (42584,65/62).
Слід зазначити, що оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 28.01.2021 року, то кількість днів затримки з 13.02.2020 року становить 349 календарних дні, а отже, з урахуванням середньоденного заробітку за час затримки у 349 календарних дні становить 239710,65 грн. (686,85*349).
Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 239710,65 грн., що значно (більш ніж в 1300 разів) перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 171,72 грн.
Отже, в цьому випадку, слід врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні біля одного року, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1000,00 грн.
Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.
Таким чином, беручи до уваги позицію Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 13.02.2020 по 28.01.2021 в сумі 1000,00 грн.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваної бездіяльності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ппВ0576) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.02.2020 року по 28.01.2021 року у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Панченко О.В.