Справа № 303/1904/17
Закарпатський апеляційний суд
15.04.2021 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/23/20, за апеляційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області ОСОБА_6 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26. 05. 2017.
Цим вироком:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Мукачево, громадянка України, з неповною середньою освітою, мешканка АДРЕСА_1 , одружена, судима 17. 01. 2017 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 100 (сто) годин громадських робіт, засуджена:
- за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 01(один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку терміном 01 (один) рік не вчинить нового злочину.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_8 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Згідно вироку, ОСОБА_8 17. 01. 2017 засуджена вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 100 (сто) годин громадських робіт.
28. 02. 2017 для відбування призначеного покарання у виді громадських робіт, ОСОБА_8 була направлена до Зняцівської сільської ради Мукачівського району. В той же день, головою Зняцівської сільської ради Мукачівського району ОСОБА_9 визначено перелік громадських робіт та ознайомлено ОСОБА_8 з графіком їх відпрацювання, згідно якого ОСОБА_8 станом на 01. 03. 2017 відпрацювала лише 4 із 100 годин призначених судом громадських робіт.
В свою чергу, ОСОБА_8 починаючи з 02. 03. 2017 по 10. 03. 2017, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх карність та настання суспільно небезпечних наслідків, з метою ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, будучи письмового попередженою про кримінальну відповідальність за ухилення
-2-
від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання за ч. 2 ст. 389 КК України, у визначені їй дні для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції та по місцю відбування громадських робіт до Зняцівської сільської ради Мукачівського району не з'явилася, чим самим ухилилася від відбування покарання у виді громадських робіт, призначеного їй вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17. 01. 2017, який набув законної сили.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_8 у пред'явленому їй обвинуваченні та кваліфікацію її дій, вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме при призначенні ОСОБА_8 покарання помилково не застосував до неї положення ст. 71 КК України. Вважає, що покарання, призначене вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17. 01. 2017 за ч. 1 ст. 185 КК України -100 (сто) годин громадських робіт повинно бути зараховано за сукупністю вироків, що відповідно до ст. 72 КК України складає 10 днів арешту. Просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_8 покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у виді 03(трьох) місяців арешту. На підставі ст. ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом складання покарань, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17. 01. 2017 і остаточно до відбування призначити ОСОБА_8 покарання у виді 03(трьох) місяців 10 (десять) днів арешту. Прокурор вказує на те, що суд першої інстанції не навів переконливих доводів про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, чим порушив вимог ст. 65 КК України, оскільки застосовуючи положення ст. 75 КК України не врахував, що ОСОБА_8 на шлях виправлення не стала, належних висновків для себе не зробила та продовжила злочинну діяльність.
15. 04. 2021 в судовому засіданні прокурор змінив вимоги апеляційної скарги, просив вирок суду скасувати відносно ОСОБА_8 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції, посилаючись нга порушення вимог ст. 349 КПК України щодо спрощеного судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав змінену апеляційну скаргу, просив її задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи зміненої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що змінена апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
-3-
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Умовою застосування такого судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчинені за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
За змістом вказаної вище норми закону суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Відтак, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а обмеження дослідження доказів, як процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
Однак, суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження та постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 вказаних вимог Закону не дотримався.
Як вбачається зі змісту вироку, кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було розглянуто судом без дослідження заявлених учасниками судового провадження доказів в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до якого суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумніву у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Проте, зміст журналу судового засідання від 26. 05. 2017 свідчить про те, що зазначені положення норм процесуального законодавства учасникам кримінального провадження, зокрема обвинуваченій ОСОБА_8 належним чином роз'яснені не були та суд не переконався чи зрозуміло обвинуваченій це положення закону.
-4-
З цього ж журналу судового засідання не вбачається належне проведення судом дій, передбачених ст. 349 КПК України, натомість об'єктивно вбачається, що стадія визначення судом обсягу доказів, що підлягають дослідженню відбулася формально, менше однієї хвилини, що не можна вважати належним виконанням судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
Крім того за змістом ч. 4 ст. 349 КПК України допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовляється від давання показань та у випадку, передбаченому ст. 381 КПК, тобто коли розгляд провадження здійснюється у спрощеному порядку у відсутності учасників судового розгляду.
Відповідно до ст. 351 КПК України, допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після чого обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.
Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".
Однак, при відтворенні звукозапису судового засідання від 26. 05. 2017, колегією суддів встановлено, що всупереч зазначеним у журналі судового засідання від 26. 05. 2017 відомостям, ОСОБА_10 , хоча від дачі показань не відмовлялася, проте обвинувачена висловлювалася нечітко та з її слів не можна дійти висновку, чи визнає вона обставини чи заперечує проти них. Відповіді на свої ж запитання замість обвинуваченої давав прокурор.
Таким чином, дослідивши матеріали кримінального провадження, ознайомившись із журналами судових засідань, заслухавши наявні в справі записи судових засідань, колегією суддів було встановлено, що розглядаючи дане кримінальне провадження, судом першої інстанції було допущено грубе порушення кримінального процесуального закону України, зокрема, положень ст. 351 КПК України та не проведено належним чином допиту обвинуваченої ОСОБА_8 , не з'ясовано всіх обставин вчинення нею злочину, зокрема, умислу на його вчинення, оскільки згідно показань обвинуваченої вона ухилилась від покарання у виді громадських робіт через проблеми з чоловіком, що не може свідчить про безумовне визнання ОСОБА_8 своєї вини за пред'явленим їй обвинуваченням.
Вказані обставини свідчать про те, що суд допустив порушення вимог ст. 351 КПК України, що призвело до безпідставного застосування судом ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки суд фактично не встановив, які саме обставини по вчиненому кримінальному правопорушенню не оспорює обвинувачена ОСОБА_8 , і не пересвідчився в добровільності та істинності її позиції.
Зважаючи на те, що в порушення вимог ст. 351 КПК України, судом першої інстанції допит обвинуваченої ОСОБА_8 проводився неналежним чином, зазначене у вироку суду першої інстанції твердження про те, що обвинувачена ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті щодо неї, визнала повністю, не відповідає дійсності.
Зазначені обставини свідчать про порушення судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів, що призвело до порушення права обвинуваченої на захист, а також презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, які передбачені ст. 7 п. п. 10, 13, 16 КПК України і є вимогами, що містять загальні засади кримінального провадження, які за своїм змістом та формою повинні бути суворо дотримані.
-5-
При цьому апеляційним судом враховується правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 22. 03. 2018 у справі № 521/11693/16-к, згідно якого відповідно до ч 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
При викладених вище обставинах, колегія суддів вважає, що допущене місцевим судом недотримання встановленої законом процедури судового розгляду, а саме, відсутність належного допиту обвинуваченого з дотриманням порядку, встановленого ст. 351 КПК України із детальним з'ясуванням всіх обставин кримінального правопорушення, наявність істотних суперечностей у вироку суду (п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України), є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений судом першої інстанції вирок з викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню.
На думку колегії суддів, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, позаяк судом допущено вибірковий підхід до оцінки доказів, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку, а також позбавляє апеляційний суд підстав у цій частині визнавати чи не визнавати обґрунтованими доводи обвинувачення чи сторони захисту.
Згідно п. 3 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , обвинуваченої за ч. 2 ст. 389 КК України, судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для скасування судового рішення та призначення відповідно до ст. 415 КПК України нового розгляду у суді першої інстанції.
При новому розгляді кримінального провадження суду першої інстанції необхідно з чітким дотриманням вимог кримінального процесуального закону допитати обвинувачену ОСОБА_8 , всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
-6-
Оскільки підставами для скасування вироку суду є істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, тому колегія суддів позбавлена можливості перевірити решту доводів апеляційної скарги, в тому числі щодо призначеного покарання. Такі доводи підлягають перевірці при новому розгляді кримінального провадження. У разі, якщо ОСОБА_8 буде визнано виною у вчиненні інкримінованого злочину, покарання їй має бути призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 412,415, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-
змінену апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Мукачівскього міськрайонного суду Закарпатської області від 26. 05. 2017 щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: