Справа № 420/6046/21
19 квітня 2021 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки
До Одеського окружного адміністративного суду 13 квітня 2021 року надійшов позов ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки ТС №15/01-12 від 20.06.2019 року на розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , виданий ФОП ОСОБА_2 управлінням містобудування та архітектури Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши адміністративний позов, суддя дійшов висновку, що існують підстави для відмови у відкритті провадження у даній адміністративній справі, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 4 КАС України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну «адміністративна справа», а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі №821/1789/17 зробила висновок, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Суддя зазначає, що у позовній заяві позивач вказує на те, що третя особа із порушенням норм у безпосередній близькості до об'єкту нерухомого майна позивача і в межах земельної ділянки, яка орендується позивачем, встановила тимчасову споруду, яка має ознаки капітальності, і використовує її для провадження господарської діяльності та що це обмежує права і свободи позивача у користування своєю власністю, створює потенційну загрозу її знищення через виникнення пожежі, є втручанням у право користування земельною ділянкою. Зазначає, що земельна ділянка передана селищною радою в оренду позивачу для розміщення на ній кафе-бару. Використання її в інших цілях є порушення умов договору може потягти за собою негативні для позивача юридичні наслідки. Неупорядковане скупчення легкових та вантажних транспортних засобів, шум, пил, які утворюються в процесі ремонту і обслуговування автомобілів, їх інтенсивний рух об'єктивно виключає можливість нормального функціонування кафе, як закладу громадського харчування, а отже і знижує ліквідність можливих інвестицій позивача. Тобто, облаштування кафе в таких умовах не вважається можливим, що обмежує право на користування власністю.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, сама по собі участь суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Якщо порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її цивільних прав та/або обов'язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами цивільного судочинства.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №809/4434/15.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суддя доходить висновку, що спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки з позовної заяви вбачається, що оскаржуваним паспортом прив'язки розміщення стаціонарної тимчасової споруди органу місцевого самоврядування було порушено право користування позивача орендованою нею земельною ділянкою.
Отже, спірні правовідносини мають приватноправовий характер і виникли між сторонами щодо права користування земельною ділянкою.
Таким чином, зважаючи на викладене, Одеський окружний адміністративний суд не є судом, який «встановлений законом» при розгляді даної справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі.
Одночасно суддя роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. п.1 ч.1 ст.170, 256, 294 КАС України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі №420/6046/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки.
Суддя роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Вовченко